Чого навчитися поетові в бізнесменів: про зустрічі з народом

Я інколи організовую невеликі семінари. І займаюся цим вже дуже-дуже давно. Ще з року 1996-го чи 1995-го. За цей час я вже на третій роботі, але семінари мене ніяк не відпустять – все одно треба збирати зацікавлену публіку в один час і одному місці, щоб хтось їм про щось цікаве та нове розповів. Як це стосується поетів, може хтось запитати. А стосується безпосередньо. Тому що поети, письменники та інші майстри мистецтв хочуть інколи зустрітися з прихильниками свого таланту. Проводять зустрічі, а потім скаржаться, що ніхто не приходить, або приходить «ліва» публіка та різні неадеквати.  

Колись мій колишній колега також хотів провести семінар для головних технічних спеціалістів підприємств однієї з галузей, куди цей колега мав продавати спеціальне обладнання. В цілому галузь складалася з кількох десятків підприємств, з котрий на той час більш-менш життя жевріло десь на трьох десятках, мали бажання ознайомитися з новими технологіями десь дві третини з них, а це бажання було підкріплено грошима тільки десь у десятка. Отже, колега вирішив запросити представників з цього десятка підприємств, а також кількох просто з бажанням без грошей, котрих він десь особисто зустрічав та відвідував. Все було організовано: приміщення, проектор з екраном (на той час – коштовна дивина), все для кофі-брейків, три іноземці прилетіли до Києва з двох країн… В призначений час три іноземці пили каву тільки з моїм колегою. Жодна особа майже з двадцяти підприємств, з котрих принаймні три-чотири знаходились у Києві, не зголосилися.

Мій перший семінар, організований власноруч, був платний, але мав тематику, що на той час настільки злободенною, що аж всі просто кипіли від жаги інформації. Здавалося, тільки дай оголошення… Дійсно, за результатами телефонних запрошень за два тижні до семінару майже трьох сотень підприємств, десь половина аж верещали від ентузіазму, до того ж і ціна була чи не символічна. За тиждень вже більшість починали скаржитися на зайнятість, термінові виклики кудись, «запарку». Залишилося десь близько півсотні зацікавлених. Зрештою на семінар прийшли представники п’ятнадцяти фірм. І якби їм не телефонували кожного дня за три дні до семінару, то й вони б не з’явилися, бо кожний другий з них у кожній повторній розмові був як чистий аркуш. Мені все ж таки вдалося кількох людей зібрати саме через наполегливі нагадування потенційним відвідувачам. Мій же колега цього не зробив. Він тільки розіслав запрошення та дізнався в секретарок, що його запрошення «розписані» на службу головного інженера, і Сам дав «добро». Але цього «добра» виявилося недостатньо.

Ці цифри та пропорції, отримані зовсім не науково, втім, добре характеризують, наскільки великим має бути охват потенційних відвідувачів, щоб зібрати бодай півтора десятки осіб. Навіть якщо ці особи зацікавлені, мотивовані, добре поінформовані про подію.

Тепер ближче до поетів. На багатьох зустрічах з нашими літераторами присутні лічені особи. Якщо це організує хтось добре розкручений, як то книгарня «Є», то може бути й більше. Але кількість це ще не все, що повинно налічуватись для вдалої події. Доповідач має почувати себе у зоні комфорту, тоді він розкриється, причарує публіку, управлятиме нею, а не ганятимуть його запитаннями кілька професійних та аматорських критиків-критиканів та гострословів. На таких подіях варто щоб була присутня персональна група підтримки доповідача. Це мають бути люди з ким доповідач особисто знайомий. Така група забезпечить «розігрів» і не дасть «вампірам» з публіки відтягнути всю увагу на себе. Організатори такого для вас не зроблять, бо вони не моніторитимуть ваше персональне коло спілкування. Отже, про це треба подбати самому, якщо дійсно прагнете визнання і популярності.

А стосовно запрошення своїх любих друзів, звісно ж зацікавлених та мотивованих, з «добром», то тепер, враховуючи мої семінарські приклади, поміркуйте, чи достатньо просто дати оголошення у своєму блозі.

Вже багато років, як я організовую семінари не для широкого загалу, а для бізнес-партнерів, дистриб’юторів, інтеграторів нашої фірми. Цих людей з нами об’єднує спільність інтересів та багаторічне знайомство. З найстарішими партнерами я знайомий вже дванадцять років. Але навіть їх витягнути буває нелегко. Типова відмазка: «Друже, збирався, але ж знаєш, зненацька такі обставини звалилися… Що там нового буде, ти ж мені на флешку презентації скинеш… Шкода, що з тобою не побачимося цього разу, але давай за два тижні домовимося чайку попити». От подібний хід думок, навіть не сумнівайтеся, притаманний і вашим знайомим, коли ви їх запрошуєте на свою подію. Отже, одного оголошення широкому загалу буде мало. Крапайте на мозки, слізно просіть, гупайте по столу кулаком (який вам стиль ближчий), задовбувайте імейлами, есемесами, дзвінками, зустрічайте біля метро та тягніть за руку. П’ять-сім друзів стягнути такими методами можливо – вже зала не буде пуста, а якщо все ж таки народ збереться, то не почуватиметесь одинаком перед натовпом.