Де в Україні багатіють, і що з цим робити

Kyiv Post від 17 грудня оприлюднив список 50 найзаможніших ділових людей України. Нічого несподіваного в ньому нема – знайомі обличчя та імена. Я не полінувався порахувати їх по виду діяльності. Я брав основний вид, ясно, що вони не тримають всі яйця в одному кошику, але є ж таки бізнес, з котрий їм найближчий, на який налаштована їхня свідомість.

Треба зазначити, що й тут несподіванок не виявилось. З півсотні бізнесменів шістнадцять (32%) займаються металургією, а дехто з них на додаток ще й хімією та нафтохімією. Майже всі – у чорній металургії, але є два-три, хто ще й у кольоровій та у сплавах.

Аграрним бізнесом та первинною переробкою сировини займаються десятеро (20%).

Отже, 52 відсотки українських найзаможніших бізнесменів експлуатують природні та людські ресурси України, щоб отримувати зиск з виробництв з мінімальною доданою вартістю.

Ще тринадцять обрали собі заняття, щоб навіть і найпримітивнішого нічого не виробляти: банківські послуги, торгівля, нерухомість. Названі вище 52 відсотки також цим займаються, але не як основним бізнесом.

В результаті маємо 78 відсотків величезніших капіталів - у примітивному виробництві або також у не дуже наукоємних послугах.

Ще семеро займаються більш-менш реальними речами, але також не на висоті. Подивіться самі:

Фармацевтична промисловість – 2

Молочна промисловість – 2

Алкогольна та пивна – 3

Взагалі, немає якогось чіткого визначення, що є «хай-тек», як і немає згоди серед економістів та теоретиків управління стосовно того, які галузі відносити до сфери «хай-тек», а які ні. Втім, є один простий критерій: частка витрат на науково-дослідницькі роботи має складати суттєву величину, що перевищує частки інших витрат. У фармацевтичній галузі частка науки сягає 80-90% витрат, але це не стосується виробництв примітивних ліків та ліків-«генериків». Отже, через ці причини я ставлю українських фармацевтичних олігархів в один ряд з виробниками пива, спирту та молока.

Tепер ми наближаємося до найцікавішого у списку. Принаймні, для мене найцікавішого. Четверо багатіїв вкладають гроші в машинобудування. З них двоє – типові червоні директори, що, звісно, є вірними Пapтії Регioнів та особисто Янукoвича. Ще двоє дещо іншого формату, один  – донедавна підтримував Тимoшeнко, другий  – Ющeнка. От якби ці четверо з сукупним капіталом в один мільярд шістсот п’ять мільйонів доларів США усвідомили свого часу свої інтереси саме як машинобудівних капіталістів та створили б свою партію, то ми б і мали б партію, котра реалістично могла зібрати б голоси технарського середнього класу, відстоювати права промисловців, і при тому не змішувати це все з совоностальгією та руськім шовінізмом. Але так не сталося і не може статися, бо ці люди є такими, якими є.

І наостанку повторю ще раз свою давню тезу. Вищенаведені 52 відсотки бізнесменів складають ресурсне прокляття України. Ці так звані виробництва з технологією «бери побільше, кидай подалі» тягнуть нас назад до економічної структуру промислових країн 18-19-го сторіччя. Тепер їм належить вся повнота влади в країні, чого ніколи не було за часів Kpaвчука, Kучми та Ющeнка. Будь-який альтернативний розвиток України повинен передбачати повну відмову від пріоритетності галузей, що складають наше ресурсне прокляття. Металургія, хімія, нафтохімія мають бути не тільки позбавлені податкових та інших пільг, а навпаки платити більше, до того ж до них має бути впроваджений механізм обмеження рентабельності. Це трохи меншою мірою стосується сільського господарства, принаймні, його не варто дотискати до повного демонтажу, але це окрема тема. А названі галузі, де працюють капітали 32% олігархів, у далекій перспективі повинні зникнути з економічної мапи України.

Ось звідси й виходить лакмусовий папірець для економічних програм. Якщо програма називає металургію, хімію та решту сировинних та полуфабрикатних виробництв пріоритетними – це означає, що це програма вестиме на століття назад. Звідси й політика з такою програмою можна сміливо освистувати.