День радіо

Сьогодні День радіо колишнього СРСР. Це чи не єдине з совєцьких свят, що я згадую, хоча для мене це скорішсвято «від протилежного».

Радіо є відміткою відстані на стовбовому тракті цивілізації. Колишнє вікно у світ для допитливих, колишня арена ідеологічних воєн та пропагандистських кампаній - радіо поступилося місцем інтернету.  На наших очах величезний пласт культури, від культури технічної до культури масової стає історією. Коли я писав у тексті про «первомай», що Mayday це міжнародний сигнал біди, подумав, що мабуть, якщо його радіотелеграфний еквівалент, SOS  теперішнім школярам наспівати морзянкою: - ті-ті-ті-ТАА-ТАА-ТАА-ті-ті-ті, – вони впізнають хіба рінгтон для повідомлення про надходження СМСки. А колись ці три літери масово вживалися в літературі всіх жанрів, за основним значенням і метафорично, співалися у піснях (згадаємо відому пісню гурту АББА) та в повсякденних розмовах про різні ситуації фіаско, дуже далекі від морських катастроф. Утім, минуло лише дванадцять років, як цей сигнал було замінено на автоматичний сигнал GMDSS.

Минуть ще десять років і текст з новели Антона Санченка  barcaroly  «Композитор Морзе»:

«Мені дісталися три метеозведення на найближчу радіостанцію світу, Могадішо, Джибуті чи Антананаріву або будь-який інший радіоцентр. Один нічний циркуляр з Києва. Дванадцять «трафік-лістів». І навігаційні попередження о третій тридцять за Москвою. Ось, власне, і все, якщо не рахувати прийому факсимільної газети «Рибалка Півдня», карт погоди… І дванадцять годин пильнування на визивних каналах», 

потребуватиме більше пояснень, ніж текст асирійської договірно-правової таблички:

«1 талант 6 мін олова за мірою ваги міського управління у Бел-каррада, сина Урад-кубе, Апапе, син Іннабу позичив. Протягом 7 місяців основну суму олова він повинен відважити. Коли термін мине, олово піде у зріст. Олово закріплено за заможним і надійним. Як застава – поле, сини та дім його. Пред’явнику таблички – олово. Белет екаллім, 6-й, Ашшур-мушетриш».

Коли я написав замітку про Чорнобиль, чи не у половині коментарів пішло обговорення не стільки самої теми, скільки забутих старшими або невідомих молодим реалій того часу, хоча часова відстань – лише тільки 25 років.

Ми вже дожили до того часу, коли 80-ті роки та й навіть 90-ті потребують фіксації як історія. Нещодавно ще в когось з літературних критиків прочитав докір сучукрлітівським авторам, що вони, мовляв, пишуть про себе, свої спогади, а не творчо досліджують певну тему. Я розумію бажання українських культур-трегерів витягнути українську культуру у річище авангардних світових трендів, але, на мою думку, найважливіше – це коли культура відповідає потребам країни. А потреба  - у коректній історизації недавно пережитого, бо вже почався тренд, коли 20-30 річні заперечують пусті полиці і черги у совєцьких магазинах, посилаючись на світлини з «Книги о вкусной и здоровой пище».  

PS:  Зі святом, Антоне! А також усіх, кого це стосується.

PPS: Сучасний аналог цього свята, Міжнародний день телекомунікацій, святкуватиметься 17-го травня.