Про червневий 1986-го року Пленум ЦК КПРС

Чверть століття – це багато чи ні? Як на мою думку, багато або мало це категорії відносні, але чверть століття це однозначно достатньо, щоб подія стала надбанням історії і стала об’єктом досліджень істориків.

Зі зрозумілих причин у так званих країнах СНД тепер не акцентують уваги на подіях двадцятип’ятирічної давнини. А в той рік, 1986 фактично народився термін «перестройка» і почалися перші реформи, що згодом змінили життя не тільки нас, але й усієї планети.

Хоча минуло відносно мало часу, вже серед різних авторів, що спеціалізуються на тематиці колишнього СРСР, немає згоди, коли ж власне виник термін «перестройка». Вважається, що Горбачов вперше вжив це слово у більш-менш реформаторському значенні під час відвідування заводу ВАЗ у квітні 1986-го незадовго до вибуху на Чорнобильській АЕС. А в червні на пленумі центрального комітету КПРС він вже жбурляв цим терміном направо й наліво. А офіційно цей термін вже закріпився на січневому 1987 року пленумі, але залишимо цей пленум для майбутніх дописів.

Я, як кожен совєцький школяр, студент або службовець змушений був відслідковувати партійні події під наглядом різних політінформаторів та вихователів (робочі і селяни могли «забити», їх парторги боялися) . Але червневий пленум відбувався під час канікул (почався 16 червня), тому мав би проскочити повз мою увагу. Втім, саме його я запам’ятав. А сталося це тому, що мені лишалися лічені тижні до війська, сесію було здано ще на початку місяця, і я просто розслаблявся напередодні великих життєвих змін. Вже можна було не вставати рано, і я зазвичай прокидався під випуск новин першої програми українського радіо, що починався о восьмій ранку і тривав півгодини. От власне у дні червневого пленуму майже весь випуск новин складався з розлогого цитування промов Горбачова та рішень пленуму. І те, що я чув, було просто неймовірним.

В цілому, пленум займався питаннями управління економіки та підвищення якості, але кілька разів в різних матеріалах прослизнула фраза «індивідуальна трудова діяльність» та висловлено наміри заохочувати нею займатися та значно її лібералізувати. Треба тут сказати, що слово «підприємництво» в СРСР вживалося як термін тільки у кримінальному кодексі для назви складу злочину. Дрібний індивідуальний бізнес (такого слова також не було) називався індивідуальною трудовою діяльністю. Зазвичай нею займалися інваліди, що ходили по дворах з точилами та точили ножі. Також якісь мужики зовсім не благородної зовнішності тримали якісь кіоски, де виробляли та продавали брезентові ремені з написами USA та білими зірками на червоно-синьому тлі, матерчаті торби з трафаретними малюнками профілів «бітлів», або ковбоя на бику з написом RODEO та всякий подібний непотріб. Кажуть, заробляли вони непогано, а з податків та адміністративного клопоту було всього тільки отримання «патенту» та щомісячна сплата якогось копійчаного відсотку до фінвідділу райвиконкому. Мабуть, таки це дійсно було вигідно, бо поступово цих інвалідів та мужиків заміняли вихідці з гірських регіонів деяких союзних республік та півдня Росії.

Так от незадовго до пленуму у пресі прокотилися статті та листи від читачів – напевно організована інформаційна компанія – що чому б не дозволити людям за гроші ремонтувати авто, відкривати заклади харчування та, що особливо цікавили моїх батьків, навіть в приватному порядку надавати інженерні послуги. І от ця кампанія почала реалізуватися. Після партійного рішення почали рухатися державні органи і тодішній верховний совєт СРСР у листопаді того ж року прийняв закон «Про індивідуальну трудову діяльність». На жаль, серед сучасних бізнесів лише одиниці започатковані у 1986-1987-му, так само, як і практично немає тодішніх підприємців на верхівці сучасного владного та бізнесового Олімпу. В наслідок так званої «гайдарівської реформи» і споріднених процесів в Україні абсолютна більшість з них збанкрутувала, відкривши бюрократії та їхнім протеже дорогу до приватизації та використання держави для збагачення. Заможні совєцькі люди новим бюрократам були зайвими конкурентами, котрих треба було усунути. Можливо, саме через це республіканська бюрократія, маючи консервативну комуністичну свідомість, ненавидячи горбачовські новації, так легко і зненацька погодилася і на незалежність країни, і на ринкові перетворення.

Але це все буде згодом, а тоді я пішов до війська з оптимістичним настроєм, що за два роки я повернуся у країну безмежних можливостей.