Флора батьківщини

Мабуть буду інколи писати про рослини, що мене оточували та оточують, а деякі, можна навіть сказати, мене виростили та виховали. Ми знаємо про різні рослини, котрі або є священними для певних народів або міцно пов’язані з тим чи іншим народом через фольклор чи національно символіку. Для мене, як українця з півдня України таких рослин далеко не одна. Сьогодні розповім про рослину, назву якої я не знав, і не знав ніхто навколо мене. Встановлення істини зайняло кілька десятиліть, були навіть хибні гіпотези, але її таки встановлено! Ботаніків та ботанів закликаю до толерантності до мене, нерозумного.

З вікна кухні нашої квартири у місті Миколаєві відкривався вид на дворик однієї контори. Дворик з бесідкою. Бесідку будували на моїх очах, коли мені було років п’ять. Я був зайнятий спостереженням роботи людей, і надовго давав спокій бабусі. Отак практикою на дітях перевіряється мудрість армійської максими, що нескінченно довго можна дивитися на вогонь, на воду та на товариша, що працює. Так от, бесідку ту будували під височенним деревом з довгим голим стволом і розкидистою кроною. Дерево дещо нагадувало пальму. Якось я запитав батька, як це дерево називається, отримав розлогу розповідь про реліктові рослини, що зберегли свій вид з часів динозаврів, але назви я так і не почув. До речі, реліктовість цієї рослини, скоріш за все, плід фантазії або мого батька, або його викладача ботаніки. На пальмоподібну рослину чи на гігантську папороть, як малюють на картинках до дитячих книг про динозаврів, це дерево схоже лише, коли воно молоде або росте там, де недостатньо місця розгорнути гілки.

«Вулиця» називала це дерево вонючкою, бо якщо розтерти його листя, а ще краще – гілки, то вони віддаватимуться специфічним запахом. Кажуть, що неприємним, але це вже, кому як смакує. Для мене він нормальний. Деякі райони міста, особливо, захаращені були фактично вкриті лісами цієї «вонючки» . Вже тепер з Вікіпедії я дізнався, що це південне за походженням дерево завоювало центральну Європу та навіть Німеччину саме після другої світової, бо полюбляє виростати на руїнах.

Після невдалих спроб знайти знавців справжньої назви цього дерева в Україні, я спробував за кордоном. Одного разу я жив в австрійському готелі, біля котрого, як мені здавалося, росли молоді «вонючки». Я запитав місцевого жителя, як ця рослина називається німецькою. – Essigbaum, - відповів місцевий, тобто оцтове дерево. Але вийшла помилка. Оцтове дерево або сумах дійсно схожі на молоду «вонючку», але це абсолютно інша рослина, сумах залишається кущем і ніколи не виростає у велике дерево.

Зрештою, сліди «вонючки» я знайшов на інтернетних форумах. Виявилося, що не тільки я один переймався пошуком наукової назви рослини. На форумах розумні люди й просвітили.

Ну що ж, час назвати українську назву цього дерева. Це – китайський ясен або айлант найвищий (Ailanthus Altissimus).

Батьківщиною айланта є Китай, а у Російську імперію його завезли у 1751 році. Мабуть, на Кавказ, бо є також інформація, що до Криму його завезли у 1814 році. Виявилося, що не тільки я плутав айлант з сумахом. Німецький ботанік Якоб Фрідріх Ерхарт свого часу (1782) назвав його Rhus cacodendron, що означає сумах-погане-дерево. Трохи згодом було доведено, що айлант немає ніякого стосунку до сумаху.

У сучасній китайській мові це дерево називається  臭椿 чоучунь, що власне і означає «смердюче дерево».  Власне у древній даоській філософській книзі «Чжуан-цзи» , у главі 4, де викладається концепція «користі некорисного» описується дерево, котре на вигляд високе, струнке, розлоге, що навіть табун з тисячі коней може в його тіні відпочити, втім з його тонких та перекручених гілок не зробиш стріх чи балок, з його дуплявого стовбура не виробиш труни, лизнув його листя – поранив язик, а вдихнеш його сморід – так три дні як отруєний ходиш, - отже, це дерево нікому не приносить користі і живе собі, на відміну від корисного дубу, якого рублять на різні речі, та фруктових дерев, котрим обламують гілля у пошуках фруктів. Хоча в тексті мова йде просто про дерево, є така думка, що це саме про «вонючку», хоча, як на мою думку, його страхіття явно перебільшені.

Отже, це дерево росте в наших краях принаймні 200 років. Айлант звучить занадто по-чужинські, китайський ясень – якось по-панські. Невже, не склалося за весь цей час з народною назвою, елегантнішою за вонючку? А англійською та німецькою є ще варіант "небесне дерево". Назва ця походить з мови населення острову Амбон (Індонезія), де означає власне небесне дерево.