І я про книгопродукти

Черговий диспут з Лембітом Короєдовим  lembitkoroedov, з його тезою про книжку – продукт, який є сукупністю тексту, графіки, палітурної справи та решти, що там ще є, я не поліграфіст – всього не знаю, плюс також екстра-книжкові речі, які йдуть від соціуму: якщо читається у підпіллі, якщо чудна людина «наспівала» тощо. На цей раз його опонентом є Мапумбаmapumba.
Посилання на репліку Лембіта ось:

http://lembitkoroedov.livejournal.com/1436278.html

На Мапумбу звідти є посилання.

При тому, що я схильний погодитися з Лембітом, бо сам вихований у дуже бібліоцентричному дусі, все ж таки я не можу ігнорувати простий життєвий досвід.

У часи мого дитинства школярі збирали макулатуру. Її висипали в одному з приміщень у школі, сортували і вивозили. Я у тому приміщенні витягував книжки. Вони часто були без обкладинок, без перших і останніх сторінок, часто не можливо було встановити, хто автор і що за твір. Але так я ознайомився з численними творами, з тим же Джеком Лондоном, які інакше до мене не потрапили б, бо купити їх або взяти у бібліотеці без стояння місяцями у черзі без блату не було шансів, а для моєї родини це означало, що шансів просто не було, бо вони були на рідкість нездатні ні до чого, що не було прямолінійним.

У той самий час у мене був друг, в якого дома були всі томи «Всєміркі». Там перший том містив переклади древностей, якими я цікавився. Одного разу я попросив дати мені подивитися. Я не був наївним і не просив дати мені додому – тільки у них, за столом, в їхніх руках буквально. Родинна Рада їхньої родини засідала кілька тижнів. Вони, мабуть, пітніли, як суддя Кірєєв. З тих аргументів, що Родинна Рада ретельно розглядала найвагомішим був, що книжка у суперобкладинці, вона напевно помнеться, тому її слід зняти, але якщо її зняти, то вона також напевно помнеться, бо сліпа бабуся на неї чайника поставить. До того ж, суперобкладинка захищає обкладинку… Ви зрозуміли. Отже, книга-продукт перемогла книгу-текст. Естетика книжкової полиці перемогла зміст. Якби мені пощастило, і їх би залили сусіди, тоді я потрібну в мені книгу мав би шанс витягти з купи макулатури з плямами і розводами, без обкладинки і без сторінок, якими бабуся встигла протерти насухо шибки.

Шановний Лембіт Короєдов не враховує факт, що hombre-masa (*) вже давно перетворили книгу на предмет оздоблення інтер’єру. Весь ринок естетики належить їм, бо вони перемогли на двох стратегічних напрямках:

1. Як сукупна масова платоспроможність, вони перевищують будь-яку, навіть вище середньої платоспроможність minoría selecta (**). Наскільки б не були платоспроможними minoría selecta, hombres-masa суто кількісно їх відтиснять від прилавку книгарні і встигнуть вимісти все ще до того, як minoría selecta протре окуляри.

2. Через недодемократичні недоінституції недограмадянського недосуспільства вони вже давно при владі у державі, бізнесі, культурі, науці, тобто їхні, навіть гірші, ніж усереднений загал (бо інакше не були б любимими масами) представники фактично складають реальну платоспроможну еліту, яка й «замовляє музику».

Через це, коли ви виробляєте естетичний книга-продукт, ви виробляєте його для платоспроможної еліти, яка їм оздоблюватиме інтер’єри спалень, туалетів, ресторанів, пабів. Я вже в якомусь ресторані власне у сортирі бачив полицю з книжками, а ще десь бачив полицю, але коли я, як педант і буквоїд, витяг звідти книжку, то виявилося, що то не книжка, а естетична обкладинка.

(*) людина-маса, масова людина, людина маси – поняття з філософії Ортега-і-Гассета.

(**) добірні меншини, звідти ж.

PS: І про саміздат на чорно-сірих розмитих світлинах Мапумба вірно пише.
Рукописи не горять! Ру-ко-пи-си! А не палітурки.