Робоча гіпотеза

Прослухав передачу на Радіо Свобода з режисером-емігрантом Солом Шульманом. Від кіно я далекий, але що привернуло мою увагу, так це резонансний судовий процес, який Сол Шульман виграв аж у 60-ті роки минулого століття проти впливових людей зі зв’язками на високому рівні.

Якщо коротко, то справа була у наступному. Соль Шульман, молодий сценарист і режисер-початківець написав сценарій до фільму під робочою назвою «Ядерна доба» про розробку ядерної зброї. Він мав всю необхідну підтримку для цього, йому давали інформацію провідні на той час фізики-атомники, з секретністю питання були вирішені. Коли сценарій був готовий і прийнятий «Мосфільмом» почалися інтриги, які спочатку були схожі на банальне бажання «генералів» від кіно та письменства привласнити авторство собі, а новачку дати задовольнитися співавторством. Зрештою. Весь сценарій був банально вкрадений. Шульман подав до суду, і суд взяв його бік. Щоправда, його позив задовольнили тільки матеріально, «Мосфільм» виплатив йому гонорар (дуже крутий для тих часів), але режисирувати фільм все одно йому не дали. Втім, навіть така перемога над впливовими номенклатурниками це неабияке явище. Примітно, що молодого автора підтримали вчені, яких він інтерв’ював і чимало діячів культури. Всі вони, звісно, ризикували отримати неприємності, маленькі або навіть великі, але це їх не зупинило.

По прослуховуванні у мене одразу ж виникло питання: чому півстоліття тому, за часів, коли ще всі пам’ятали сталінщину, стало можливим, що суддя проігнорувала дзвінки згори (які напевно були), чому люди при комфортних посадах не боялися висловитися проти несправедливості, і чому ми не маємо таких прикладів зараз. Зараз, владі «пацанів» і тиснути не треба – всі і так знають, що треба мовчати, не бачити, а судді знають, які приймати рішення.

Я далекий від думки, що совітські судді були морально вищими за наших сучасних, як і не стверджуватиму я, що вчені та діячі культури тоді були зліплені з якогось іншого тіста. Моя робоча гіпотеза така: «Мосфільм», суд, кінематографічний журнал, вчені – це були різні клуби, які кожен окремо встановлювали свої вертикалі та горизонталі зв’язків, з тим самим ЦК КПРС. В результаті інколи, за певних обставин могла виникнути ситуація змагання зв’язків. Тобто тодішня система при всій її позірній монолітності насправді такою не була. За наших часів, принаймні, у слов’янській частині колишнього СРСР всі більш-менш впливові сфери життя повністю взятi під контроль правлячими кліками. При чому основним чинником «м’якого» контролю стала інша порівняно з СРСР роль грошей. Якщо тоді якогось письменника або вченого за зайве вільнодумство і непокору дзвінкам згори могли позбавити путівки до одного санаторію, він через якийсь час міг встановити інші зв’язки і отримати путівку до іншого санаторію. Тепер ці бартерні відносини не мають значення, а якщо комусь перекриють доступ до джерела грошей, то залишиться хіба тільки емігрувати або «жити на одну зарплату» (тм).

Якщо з цією гіпотезою погодитися, то з неї логічно вибігає, що годі розраховувати на те, що якісь позитивні течії всередині істеблішменту колись змінять ситуацію, як і не варто сподіватися, що система послабне через внутрішні протиріччя. Завдяки набуттю грошима реального економічного змісту система стала пластичнішою і живучішою.

Кому цікава передача:
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24559428.html
Є і аудіо-файл.