Про бізнес і мовну поляризацію

Френди періодично скаржаться, що українська мова витискається зі сфери обслуговування. Звісно, звідти, де вона взагалі була. Наводять часто приклад МакДональдсу, де начебто пішла русифікація повним ходом. Я не дуже частий клієнт МакДональдсу, не частіше разу-двох на місяць, тому мій досвід не характерний, але я русифікації не помічаю. Підозрюю, що вперта російськомовність окремих офіціантів пояснюється не стільки змінами корпоративної політики, скільки тим, що трудових ресурсів навколишніх областей вже для київського ринку праці недостатньо, тому він все більше засмоктує людей з Луганської області, Криму тощо. Оскільки такі роботи зазвичай не призначені для вишуканих інтелектуалів, то й очікувати мовної гнучкості від цих працівників дарма. Якість нашої освіти всі нам відома, як і те, що можна мати в атестаті 8-10 по англійській, а потім читати кнопки на клавіатурі як «делете», «хоме», я вже не кажу про бренд «Хевлет Паскард». Чому справи з українською мають бути кращими?

Апелювати до закону глупство, бо закони в Україні не виконуються. Зокрема й мовний закон не виконується далеко не тільки україножерами. Взагалі, ще совітський тренд, коли україномовна людина одразу ж стає російськомовною, коли переїжджає до російськомовного міста, продовжується і тепер. Особливо глупо та аморально вимагати від іноземних бізнесів того, чого не вимагаємо від своїх.

Взагалі, іноземні фірми та установи відігравали велику роль в українізації. Якби не наполегливість посольства США та агенцій USAID з ведення всіх справ, акцій, заходів та супроводжувальних їм матеріалів українською, використання транслітерації KYIV та інших міст, імен та назв за рекомендаціями Бібліотеки Конгресу США, тобто з української мови та загальноприйнятим тепер способом, ще не відомо, чи зсунулося б тут щось взагалі у просуванні української мови у політичні сфери.

Отже, іноземцям слід подякувати, і все ж таки подивитися на себе, пошукати власних ресурсів. На мою думку, українізація бізнесу ефективно може йти тільки через експансію бізнесу з україномовних регіонів. З мого досвіду, бізнес з достатньою кількістю грошей для експансії в Україні існує тільки у містах з населенням, що наближається мільйону. Навіть півмільйонний Миколаїв, шестисоттисячне Запоріжжя не створюють достатньої бази для акумуляції необхідних обсягів. Окремі бренди з іноземною підтримкою не міняють картини. З україномовних міст таким чином надії тільки на Львів. Власне у Києві маємо приклади «Львівської майстерні шоколаду» та кав’ярень «Золотий дукат». Цього поки що замало, щоб створити помітне україномовне середовище, але сподіваюся, що амбітність львівських інвесторів зростатиме. Українська мова скоріш за все ніколи не переможе у Києві повністю у сфері послуг, але завдяки присутності україномовного бізнесу відбудеться здорова поляризація, коли буде вибір між двома мовними сегментами, як то має місце, наприклад, у Ризі, де є служби таксі, готелі, ресторани для латиськомовних і російськомовних і ці сфери майже не перетинаються. І на мою думку, це було б дуже позитивним розвитком для Києва.