![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Сакартвело - додатки
Friday, 20 July 2012 10:50 amЗ того, що не увійшло до основного циклу подорожніх нотаток з Грузії.
1. На вулицях Тбілісі дуже часто трапляються вивіски ლომბარდი. Настільки часто, що можна подумати, що це може бути, наприклад, національною харчевнею. «Хачапурною» чи «хінкальною». А може там води «Боржомі» продаються або води Лагідзе. Можна подумати й протилежне: що це громадський туалет, а місцева влада настільки дбає про громадян та туристів, що ставить їх по три на квартал. Якщо транслітерувати ці літери українською, вийде ЛОМБАРДІ. Сподіваюся, ви зрозуміли, що це означає, і про що свідчить. І слово, і явище.
2. Натрапив на написання прізвища Гонгадзе - ღონღაძე. Літера ღ означає звук, подібний до нашого нормального фрикативного «г», тобто не слід українською писати у цьому прізвищі г «з гачком», що трапляється частіше, ніж завжди.
3. Звичайний хліб, на який я натрапляв, нагадував наші вже забуті “гумові» турецькі батони. Ці батони колись з’явилися на хвилі відкриття мініпекарень ще у пізню перебудову. Ще на початку нульових у Києві ще можна було деінде придбати «гумового» батону. А тепер їх вже давно немає. Принаймні, на моїх стежках не трапляються.
4. Вже десь згадував про таксі. Лише одна служба таксі дає квитанції. Отже, якщо ви подорожуєте по справах, і вам витрати на таксі дозволені до відшкодування, то у вас вибір аж з однієї компанії – Пелікан Таксі. Кажуть, раніше всі таксі давали навіть чеки, але це чомусь минуло. У Києві також наприкінці 90-х були таксі двох компаній: Укрпромінвест (білі – давали чеки) і Автосвіт (жовті – виписували квитанції). Вже на початку нульових ця практика зникла разом з цими компаніями. Отже, і у цьому сенсі Тбілісі нагадує Київ десятирічної давнини.
5. Коли мене пригощали мої нові ділові знайомі, вони в ресторанах розраховувалися корпоративними картками та брали рахунки. Тобто відшкодовувати такі витрати за рахунок фірми тут прийнято. В Україні це настільки складно, що більшість розраховується «чорним налом». Це безпечніше, кажуть, бо чим більше робиш офіційно, тим більше приводів до податкової до чогось причепитися та нарахувати штрафів.
6. Кілька різних співрозмовників скаржаться на те, що у Грузії люди з хорошою освітою, досвідом, знанням мов не можуть знайти роботу. При цьому з чиїхось слів нахвалюють Київ, де начебто все інакше. А я згадую приклади своїх знайомих, які роками шукали пристойну роботу, маючи всі необхідні регалії та референції.
7. Міжнародний аеропорт Тбілісі – маленький, не більше харківського. «Дюті фрі» лише два: один типовий з іноземними цигарками, алкоголем та цукерками. Такі є в усіх аеропортах, принаймні, Європи. Другий – продає виключно грузинські вина. Якщо потрібні якісь грузинські сувеніри чи солодощі на подарунки, то краще про них подбати у місті, на «дюті фрі» не розраховувати. З просуванням країни через сувеніри тут так само кепські справи, як і в Україні. Це не просто, це слід вміти робити.
8. Коли проходиш паспортний контроль, на тебе наставляють якесь «вічко» у приладі, схожому на сучасну гнучку настільну лампу. Напевно це «вічко» порівнює пику, яку сканує, з тою, що зображена на світлині у паспорті.
9. На ятках преси достатньо грузинськомовної періодики, але й російської "розважайлівки" теж не бракує. Питав людей, чи є в Грузії технічна періодика, кажуть, що немає взагалі. В Україні фізично вона є, але практично з точки зору ефективності реклами в них - її немає.
1. На вулицях Тбілісі дуже часто трапляються вивіски ლომბარდი. Настільки часто, що можна подумати, що це може бути, наприклад, національною харчевнею. «Хачапурною» чи «хінкальною». А може там води «Боржомі» продаються або води Лагідзе. Можна подумати й протилежне: що це громадський туалет, а місцева влада настільки дбає про громадян та туристів, що ставить їх по три на квартал. Якщо транслітерувати ці літери українською, вийде ЛОМБАРДІ. Сподіваюся, ви зрозуміли, що це означає, і про що свідчить. І слово, і явище.
2. Натрапив на написання прізвища Гонгадзе - ღონღაძე. Літера ღ означає звук, подібний до нашого нормального фрикативного «г», тобто не слід українською писати у цьому прізвищі г «з гачком», що трапляється частіше, ніж завжди.
3. Звичайний хліб, на який я натрапляв, нагадував наші вже забуті “гумові» турецькі батони. Ці батони колись з’явилися на хвилі відкриття мініпекарень ще у пізню перебудову. Ще на початку нульових у Києві ще можна було деінде придбати «гумового» батону. А тепер їх вже давно немає. Принаймні, на моїх стежках не трапляються.
4. Вже десь згадував про таксі. Лише одна служба таксі дає квитанції. Отже, якщо ви подорожуєте по справах, і вам витрати на таксі дозволені до відшкодування, то у вас вибір аж з однієї компанії – Пелікан Таксі. Кажуть, раніше всі таксі давали навіть чеки, але це чомусь минуло. У Києві також наприкінці 90-х були таксі двох компаній: Укрпромінвест (білі – давали чеки) і Автосвіт (жовті – виписували квитанції). Вже на початку нульових ця практика зникла разом з цими компаніями. Отже, і у цьому сенсі Тбілісі нагадує Київ десятирічної давнини.
5. Коли мене пригощали мої нові ділові знайомі, вони в ресторанах розраховувалися корпоративними картками та брали рахунки. Тобто відшкодовувати такі витрати за рахунок фірми тут прийнято. В Україні це настільки складно, що більшість розраховується «чорним налом». Це безпечніше, кажуть, бо чим більше робиш офіційно, тим більше приводів до податкової до чогось причепитися та нарахувати штрафів.
6. Кілька різних співрозмовників скаржаться на те, що у Грузії люди з хорошою освітою, досвідом, знанням мов не можуть знайти роботу. При цьому з чиїхось слів нахвалюють Київ, де начебто все інакше. А я згадую приклади своїх знайомих, які роками шукали пристойну роботу, маючи всі необхідні регалії та референції.
7. Міжнародний аеропорт Тбілісі – маленький, не більше харківського. «Дюті фрі» лише два: один типовий з іноземними цигарками, алкоголем та цукерками. Такі є в усіх аеропортах, принаймні, Європи. Другий – продає виключно грузинські вина. Якщо потрібні якісь грузинські сувеніри чи солодощі на подарунки, то краще про них подбати у місті, на «дюті фрі» не розраховувати. З просуванням країни через сувеніри тут так само кепські справи, як і в Україні. Це не просто, це слід вміти робити.
8. Коли проходиш паспортний контроль, на тебе наставляють якесь «вічко» у приладі, схожому на сучасну гнучку настільну лампу. Напевно це «вічко» порівнює пику, яку сканує, з тою, що зображена на світлині у паспорті.
9. На ятках преси достатньо грузинськомовної періодики, але й російської "розважайлівки" теж не бракує. Питав людей, чи є в Грузії технічна періодика, кажуть, що немає взагалі. В Україні фізично вона є, але практично з точки зору ефективності реклами в них - її немає.
