Дєвачка вєсна с дліннимі ногамі...

Під тегом "мій плейліст" ніколи не було совітських пісень, власне й не планувалося, бо совітської музики в моєму житті ніколи не було, інакше як з примуси чи тиску зовнішніх обставин. Взагалі, в моєму колі слухати совітське це означало... Навіть не знаю, з чим можна порівняти пристойною мовою... Щоправда, коли ми вже майже виросли дехто з нас почав совітизуватися. Одного юнака пригадую, який останній рік перед військом ходив з постійною приказкою "ета музика нам чюжда", затер всі записи з іноземними групами і слухав тільки тодішнє вітчизняне, причому не Цоя, і не Лєтова, а якусь "Маліновку" та інше з подібного репертуару.  Я відтоді більше його не бачив, тому не знаю, ким він став далі.

Втім, сьогодні шановний френд нагадав у дописі про один витвір пізньосовітської пісенної творчості, який мене свого часу зачепив:
http://jim-markoffkin.livejournal.com/22865.html

Рівно 25 років тому, на початку календарної весни 1988-го хтось приніс до ленінської кімнати нашої казарми платівку з цією піснею. Ми її заїздили до дірок, слухали пісню по 25 разів за раз. А все через ті слова:

Замерли в немой печали
Тополя как сотни вдов
Ветер им споет
Долгими ночами
Арии полярных льдов
А за дальними морями
Где-то на краю земном
Девочка весна
С длинными ногами
Спит себе спокойным сном

От ми й знаходилися неподалік полярної криги, весна настала тільки на календарі, полярній ночі не було кінця, на вулиці було у кращому разі мінус 20, сніга щоночі падало на плац та алеї військової частини на  повне завантаження кількох вантажівок, чим ми й були зайняті, і образ дівчини-весни, яка десь спить, але прокинеться обов'язково, і я разом з іншими весняного призову 1986 року нарешті повернемося до рідних теплих країн, вродливих дівчат, нормального життя, дуже нас грів та тішив.

Гадки не мав, що цю пісню молодь могла співати під гітару десь на донецьких підвір'ях. Якби френд jim_markoffkin не розповів, ніколи б сам не уявляв би.