![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
БКРС або зустрілися сноб зі жлобом
Monday, 13 May 2013 01:17 pmБув в мене, так би мовити, друг егалітаристичного дитинства, коли сноби і жлоби гралися в одній пісочниці та сиділи за однією партою. Назвемо його Дмитром. Дмитро мешкав в типовому розсаднику жлобів, в будинку, яких багато, наприклад, в Одесі у районах з оспіваними назвами Молдаванка та Пересип. Це такі двоповерхові будівлі з колодязними дворами з переходами – майже лазами – до інших таких колодязних дворів. Другий поверх мав дерев’яний «галерей» на всю довжину поверху, і мешканці розташованих там квартир збиралися по скрипучих східцях на той галерей і шкандибали до своїх осель. За вхідними дверима в оселю зазвичай була кухня-прихожа, при чому часто там же, просто біля обіднього столу був змонтований унітаз (це в просунутих, хто не в горшиках відходи через весь двір виносили). От у Дмитра так і було - з унітазом біля обіднього столу. Я якось ще малим до нього завітав, а він сидить за столом і сьорбає суп, бабця копирсається біля газової плити, а дід сидить на унітазі, штанями майстерно все прикрив, що жодного сантиметру голого тіла не видно.
Але ближче до теми… Березень 1989 року. Сходили ми вже всі до армії, повернулися, і от одного разу зустрів я Дмитра на вулиці. Виходив я з славетної миколаївської книгарні, дивлюся – йде Дмитро з молодою дружиною. А Дмитро був такий гордий собою, з тої категорії молодняку, що коли починає статеве життя, то чомусь вважає, що тільки в нього єдиного у світі є прутень. Принаймні, тільки його прутень здатний не тільки писяти. І тільки його прутень здатний жінку запліднити, і це таке мистецтво, що просто не дано іншим, а тільки йому одному у світі. І від цього переконання їх аж розпирає. От же прямує просто на мене така солідна пара, не якісь там «браток» з «хорьком», а все по-дорослому – шкіряні пальта, ондатрові шапки, у жінки як і належить – по-дорослому нафарбоване жовте волосся, а не якесь там школярське висвітлення перекисом водню. Бачить мене Дмитрик, і в своїй звичайній гучній манері вітається:
- Це ж які люди і без охорони! Гуляєм, студент, да? За книжами? Правильно, студент, учись! А я от жінці косметики рублів на 80 купив!
А гроші то були чималі, моя мама, інженер-конструктор 2-ї категорії за стажем десь 160 «грязними» отримувала. Куди ж нам до Дмитрика, який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з центрального ринку до Варварівки рублів за 300 зарплати. Тим часом Дмитрик продовжував:
- Ну, покаж, що ти там накупив, - а я виходив з великою спортивною сумкою, видно, що важкою, отже Дмитрик міг подумати, що попри те, що я точно галімий інтелігентішка, все ж таки може до книготоргового кооперативу влаштувався та пробую книжками приторговувати. Їхня оселя вся була прикрашена «подпіснимі ізданіями», яких ніхто не мав права торкатися, щоб шикарні обкладинки красу не втратили.
Відкрив я сумку, а там – БКРС. Большой китайско руський словар в 4 томах.
Світлина з книготоргового сайту boоklаncе.kz
Я кілька років збирався його купити, ще до армії, але не наважувався, бо надто дорого він коштував. Як Дмитрика косметика приблизно.
- О! А ти не змінюєшся! Все ще зберігаєш вірність захопленням дитинства! І кільки за нього віддав? – тим часом питає Дмитрик.
- Та майже як ти за косметику для жінки, - відповідаю.
- Шоб я так жил! – викрикує Дмитрик, прощається наказом студентові побільше вчитися, але й про життя не забувати, і тягне свою половинку далі їхнім шляхом.
Але ближче до теми… Березень 1989 року. Сходили ми вже всі до армії, повернулися, і от одного разу зустрів я Дмитра на вулиці. Виходив я з славетної миколаївської книгарні, дивлюся – йде Дмитро з молодою дружиною. А Дмитро був такий гордий собою, з тої категорії молодняку, що коли починає статеве життя, то чомусь вважає, що тільки в нього єдиного у світі є прутень. Принаймні, тільки його прутень здатний не тільки писяти. І тільки його прутень здатний жінку запліднити, і це таке мистецтво, що просто не дано іншим, а тільки йому одному у світі. І від цього переконання їх аж розпирає. От же прямує просто на мене така солідна пара, не якісь там «браток» з «хорьком», а все по-дорослому – шкіряні пальта, ондатрові шапки, у жінки як і належить – по-дорослому нафарбоване жовте волосся, а не якесь там школярське висвітлення перекисом водню. Бачить мене Дмитрик, і в своїй звичайній гучній манері вітається:
- Це ж які люди і без охорони! Гуляєм, студент, да? За книжами? Правильно, студент, учись! А я от жінці косметики рублів на 80 купив!
А гроші то були чималі, моя мама, інженер-конструктор 2-ї категорії за стажем десь 160 «грязними» отримувала. Куди ж нам до Дмитрика, який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з центрального ринку до Варварівки рублів за 300 зарплати. Тим часом Дмитрик продовжував:
- Ну, покаж, що ти там накупив, - а я виходив з великою спортивною сумкою, видно, що важкою, отже Дмитрик міг подумати, що попри те, що я точно галімий інтелігентішка, все ж таки може до книготоргового кооперативу влаштувався та пробую книжками приторговувати. Їхня оселя вся була прикрашена «подпіснимі ізданіями», яких ніхто не мав права торкатися, щоб шикарні обкладинки красу не втратили.
Відкрив я сумку, а там – БКРС. Большой китайско руський словар в 4 томах.
Світлина з книготоргового сайту boоklаncе.kz
Я кілька років збирався його купити, ще до армії, але не наважувався, бо надто дорого він коштував. Як Дмитрика косметика приблизно.
- О! А ти не змінюєшся! Все ще зберігаєш вірність захопленням дитинства! І кільки за нього віддав? – тим часом питає Дмитрик.
- Та майже як ти за косметику для жінки, - відповідаю.
- Шоб я так жил! – викрикує Дмитрик, прощається наказом студентові побільше вчитися, але й про життя не забувати, і тягне свою половинку далі їхнім шляхом.
