![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
"Кримський експеримент": підсумки та висновки
Thursday, 23 January 2014 01:06 pmПередовсім я хочу подякувати всім, хто підтримав тему запропонованого бойкоту Криму. Навіть незважаючи на глупу ніч дискусія точилася жваво. Тобто тема хвилює. А подвійно я хочу подякувати тим, хто зі мною не погодився і надав контр-аргументи.
http://kerbasi.livejournal.com/206018.html
Взагалі, я навмисно тему загострив з метою експерименту. Дивіться, що ми маємо. Вже два місяці йде кампанія по соцмережах за бойкотування товарів, які виробляють підприємства регіоналів. Логічно було б зробити наступний крок і почати бойкотувати півострів, який повністю належить регіоналам та їм подібним. Контрольоване ними фактично усе: і земля, і господарство, і природні ресурси. При чому на відміну від інших регіонів, півострів має ще свою автономію, яка дає можливість ще проводити власну політику. Втім, ця ідея виявляється не є популярною. Аргументи зводяться до трьох речей:
а) там також є добрі люди;
б) нам подобається туди їздити, і ми не маємо прийнятних та підйомних альтернатив;
в) перебуваючи там, ми сприяємо тому, що кримчани призвичаюються до українців та української мови.
Звісно, ЖЖ та мій блог у ньому і поготів не є репрезентативною вибіркою. Але з практики та інтуїції видно, що це цілком відбиває настрої україноцентричної частини суспільства.
В принципі, стосовно товарів регіоналів можна навести такі само аргументи:
а) на їхній підприємствах також працюють добрі люди;
б) часто вони виробляють дуже непоганий продукт, який нелегко замінити;
в) купуючи їхні товари, ми сприяємо економічним зв'язкам між регіонами, що само по собі добре для єднання нації.
Отже, різниці особливої між наслідками однієї та іншої ініціативи не видно. А пункт в) в обох випадках, взагалі, не має виирішальної ваги у масштабах суспільства без наявності потужного інформаційно-просвітницького впливу на "хороших людей, які там теж є". А про такий вплив годі й говорити: скільки-скільки ЗМІ належить "хорошим людям"?
Якщо розглядати ситуацію з точки зору радикальних політичних ініціатив, як то бойкотування товарів, що поповнюють ворожі капітали, то наочним є брак політичної волі. Це не обов'язково погано. Це даність, яку треба прийняти, що вона є така, яка вона є. Українець в середньому не хоче йти на принцип і до кінця. В цьому є багато позитивного. Саме через це в нас "кримінальна революція" 90-х не була такою кривавою, як в Росії. Саме через це наші загострення у тому ж Криму, тертя у Закарпатті та на Донбасі аж дотепер не призводили до серйозних конфліктів. Але слід враховувати й зворотні наслідки: через це в нам і не було ніколи реальних реформ, через це до влади пролізли стіль негативні персонажі, через це у великому бізнесі майже немає етнічних українців (а не через єврейсько-московсько-польську змову, як вважають в деяких партіях).
Це все б було не так страшно - ну хай буде повільна еволюція, проте без жертв - якби тепер не склалася інша ситуація. Вперше для України, західної - з часів другої світової та десятиліття опісля, для решти - вперше з громадянської війни 1920-х, склалася ситуація, коли в країні з'явилася сила, яка власне має волю і готова йти до кінця. І це небезпечно, тому що, як демонструють події грудня-січня, ця сила йде вразнос від безкарності, від легких шалених грошей, які їм тепер навіть красти-боятися не треба - просто знай свій ранк та бери відповідно, що тобі дозволено або з бюджету безпосередньо, або вичавлюй з наданої тобі території.
Є ще один момент, якому багато людей схильні не приділяти уваги. Вже мабуть всім відомо, що не буває нічого безкоштовного. Якщо безкоштовно отримує один, це означає, що оплатив інший. Навіть якщо не йдеться про готівкові гроші. Якщо ви віддали дитину на догляд мамі, значить, ви отримали вартість послуг няньки. А ваша мама вам подарувала цю вартість. Кажете, нічого їй не коштувало? Коштувало! Якби доглянула сусідську дитину, заробила б собі на поїздку до Криму.
Це вартість втраченої альтернативи, як це часто називають економісти та фінансисти. І скоріш за все ви колись їй сплатите. За інших обставин. Хоча б догляданням та витратими на ліки та лікарів, коли вона стане хворіти, бо не відновлювала своє здоров'я, опікуючися вашими дітьми.
Якщо попередні тези зрозумілі, йдемо далі. Так само, як не буває нічого безкоштовного, не буває ненасильницької зміни влади. Держава сама по собі за визначенням це інституція, яка має монополію на використання насильства в установлених законними органами межах та випадках. Переспрямувати цю монополію ненасильницьким шляхом, якщо заблоковані конституційні засоби ротації влади, не можливо. Якщо не чините насильства ви, чинить хтось інший. Наприклад, опозиційний політик в кулуарах, який погрожує високопосадовцям. Військовий командувач, що перейшов на бік протестувальників, погрожує можновладцям застосуванням зброї, навіть якщо прямо про це не каже. Бо ясно ж, що в нього зброя та підконтрольні, лояльні йому підрозділи.
Якщо у вас достатньо духу стояти під кулями "пєтухів", але при цьому бракує політичної волі йти до кінця зі змінами у своєму житті (відмовитися від Криму, наприклад), військовий командувач це відчує і на ваш бік не перейде. А якщо й перейде, то нова влада не проведе радикальних змін у країні. Отже, враховуючи миролюбність зрізу україноцентричної частини суспільства, слід налаштовуватися на довгий еволюційний шлях розвитку України.
PS: про бан всіх, хто їздитиме до Криму, це було перебільшення. Але однозначно буде бан тих, хто сам, не будучи послідовним радикалом, вчитиме інших правильному патріотизму.
http://kerbasi.livejournal.com/206018.html
Взагалі, я навмисно тему загострив з метою експерименту. Дивіться, що ми маємо. Вже два місяці йде кампанія по соцмережах за бойкотування товарів, які виробляють підприємства регіоналів. Логічно було б зробити наступний крок і почати бойкотувати півострів, який повністю належить регіоналам та їм подібним. Контрольоване ними фактично усе: і земля, і господарство, і природні ресурси. При чому на відміну від інших регіонів, півострів має ще свою автономію, яка дає можливість ще проводити власну політику. Втім, ця ідея виявляється не є популярною. Аргументи зводяться до трьох речей:
а) там також є добрі люди;
б) нам подобається туди їздити, і ми не маємо прийнятних та підйомних альтернатив;
в) перебуваючи там, ми сприяємо тому, що кримчани призвичаюються до українців та української мови.
Звісно, ЖЖ та мій блог у ньому і поготів не є репрезентативною вибіркою. Але з практики та інтуїції видно, що це цілком відбиває настрої україноцентричної частини суспільства.
В принципі, стосовно товарів регіоналів можна навести такі само аргументи:
а) на їхній підприємствах також працюють добрі люди;
б) часто вони виробляють дуже непоганий продукт, який нелегко замінити;
в) купуючи їхні товари, ми сприяємо економічним зв'язкам між регіонами, що само по собі добре для єднання нації.
Отже, різниці особливої між наслідками однієї та іншої ініціативи не видно. А пункт в) в обох випадках, взагалі, не має виирішальної ваги у масштабах суспільства без наявності потужного інформаційно-просвітницького впливу на "хороших людей, які там теж є". А про такий вплив годі й говорити: скільки-скільки ЗМІ належить "хорошим людям"?
Якщо розглядати ситуацію з точки зору радикальних політичних ініціатив, як то бойкотування товарів, що поповнюють ворожі капітали, то наочним є брак політичної волі. Це не обов'язково погано. Це даність, яку треба прийняти, що вона є така, яка вона є. Українець в середньому не хоче йти на принцип і до кінця. В цьому є багато позитивного. Саме через це в нас "кримінальна революція" 90-х не була такою кривавою, як в Росії. Саме через це наші загострення у тому ж Криму, тертя у Закарпатті та на Донбасі аж дотепер не призводили до серйозних конфліктів. Але слід враховувати й зворотні наслідки: через це в нам і не було ніколи реальних реформ, через це до влади пролізли стіль негативні персонажі, через це у великому бізнесі майже немає етнічних українців (а не через єврейсько-московсько-польську змову, як вважають в деяких партіях).
Це все б було не так страшно - ну хай буде повільна еволюція, проте без жертв - якби тепер не склалася інша ситуація. Вперше для України, західної - з часів другої світової та десятиліття опісля, для решти - вперше з громадянської війни 1920-х, склалася ситуація, коли в країні з'явилася сила, яка власне має волю і готова йти до кінця. І це небезпечно, тому що, як демонструють події грудня-січня, ця сила йде вразнос від безкарності, від легких шалених грошей, які їм тепер навіть красти-боятися не треба - просто знай свій ранк та бери відповідно, що тобі дозволено або з бюджету безпосередньо, або вичавлюй з наданої тобі території.
Є ще один момент, якому багато людей схильні не приділяти уваги. Вже мабуть всім відомо, що не буває нічого безкоштовного. Якщо безкоштовно отримує один, це означає, що оплатив інший. Навіть якщо не йдеться про готівкові гроші. Якщо ви віддали дитину на догляд мамі, значить, ви отримали вартість послуг няньки. А ваша мама вам подарувала цю вартість. Кажете, нічого їй не коштувало? Коштувало! Якби доглянула сусідську дитину, заробила б собі на поїздку до Криму.
Це вартість втраченої альтернативи, як це часто називають економісти та фінансисти. І скоріш за все ви колись їй сплатите. За інших обставин. Хоча б догляданням та витратими на ліки та лікарів, коли вона стане хворіти, бо не відновлювала своє здоров'я, опікуючися вашими дітьми.
Якщо попередні тези зрозумілі, йдемо далі. Так само, як не буває нічого безкоштовного, не буває ненасильницької зміни влади. Держава сама по собі за визначенням це інституція, яка має монополію на використання насильства в установлених законними органами межах та випадках. Переспрямувати цю монополію ненасильницьким шляхом, якщо заблоковані конституційні засоби ротації влади, не можливо. Якщо не чините насильства ви, чинить хтось інший. Наприклад, опозиційний політик в кулуарах, який погрожує високопосадовцям. Військовий командувач, що перейшов на бік протестувальників, погрожує можновладцям застосуванням зброї, навіть якщо прямо про це не каже. Бо ясно ж, що в нього зброя та підконтрольні, лояльні йому підрозділи.
Якщо у вас достатньо духу стояти під кулями "пєтухів", але при цьому бракує політичної волі йти до кінця зі змінами у своєму житті (відмовитися від Криму, наприклад), військовий командувач це відчує і на ваш бік не перейде. А якщо й перейде, то нова влада не проведе радикальних змін у країні. Отже, враховуючи миролюбність зрізу україноцентричної частини суспільства, слід налаштовуватися на довгий еволюційний шлях розвитку України.
PS: про бан всіх, хто їздитиме до Криму, це було перебільшення. Але однозначно буде бан тих, хто сам, не будучи послідовним радикалом, вчитиме інших правильному патріотизму.
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}