Живєє всєх живьіх

Деніс Казанський згадав про використання проросійськими угрупуваннями на сході України домену .su (Soviet Union), який досі існує, хоча давно немає СРСР. Саме цей домен було створено у вересні 1990, тобто за 15 місяців до кінця СРСР.

Я поцікавився долею інших "історичних" доменів. З більшістю з них Інтернет корпорація з присвоєння імен та номерів ICANN розбиралася дуже швидко. Ледве рік пішов на ліквідацію доменів Німецької Демократичної Республіки та Народно-Демократичної Республіки Ємен після зникнення цих держав. Пару років - на Чехословаччину, хоча там було достатньо багато користувачів. Навіть на Югославію, де мав місце політичний спротив Сербії і найбільша на сьогодні з ліквідованих доменів кількість користувачів, пішло три роки. Через внутрішні процедурні складнощі ICANN довше ліквідовувалися домени перейменованих Заїру та Східного Тимору, 5-6 років.

Але .su живєє всєх живих (скоро буде 26 зайвих років) на прохання уряду РФ та "користувачів". Отже, ще один приклад браку волі дотримуватися власноруч встановлених правил з боку міжнародної організації, коли справа стосується РФ.

Швидкі гроші як фундамент сучасності

Коли я прийшов працювати в представництво шведської компанії, я там відповідав за продаж морського та енергетичного обладнання. І на той час я мав ідеалістичні уявлення про морську індустрію. Я вважав, що судновласник, напевно, якийсь старий морський вовк, якому пощастило розбагатіти, або нащадок такого вовка, що виріс під байки про далекі країни та шторми. У крайньому разі якийсь бізнесмен-купець, який все життя відправляв та отримував товари морем та сам не раз супроводжував вантаж.

Реальність виявилася така, що кінцеві судновласники - це бозна хто. Грецькі каламутні крутелики з сумнівним минулим, що гроші від морського бізнесу вкладають в розширення мережі казино, якісь гламурні кісо, що не вилізають з тусовок по всьому світу, і з однієї до іншої перелітають на приватних літаках, якісь припорошені неформали, що живуть в пустелі, відкривають в собі Будду, але не забувають дійти до пошти за чеком на чергову суму. Морські вовки вимерли кілька поколінь раніше, а якимсь внучатим племінничкам раптом впав на голову спадок у вигляді парочки балкерів, або просто фінансовий консультант порадив вкласти гроші саме в цю галузь.

Цікаво було переглядати застарілу літературу з аргументів, чому купувати саме наше обладнання, яке було розраховане саме на того судновласника, який знає, про що йдеться. Жодна порада не мала сенсу. Не розповідати ж гламурній кісо чи пустельному буддисту, скільки палива зекономить сепаратор "алкап" на відміну від конкуруючого. Та ще й дістанься цих персонажів...
Більш сучасні рекомендації адресувалися фінансовим компаніям, які власне й розпоряджалися активами судновласників. Але виявилося, що й це перестає працювати буквально на очах. За 90-ті роки такі компанії чітко вивели, що вони купують нове судно, відбивають гроші за рік, продають судно, замовляють наступне. Вся техніка на гарантії - бінго! Розповідай їм про економію на паливах та мастилах протягом 5-10 років. Угу...

А до чого це все. А власне до того, що тепер весь бізнес такий. І не тільки бізнес. Доброчинний сектор також. Хтось має психологічну особливість - відчуває, що повинен поділитися з ближнім. Віддає гроші в донорську організацію. Донорська організація роздає гранти громадським організаціям. Керівникам донорської організації потрібно мати кілька красивих прикладів в презентаціях, щоб в філантропа-спонсора серце заспокоїлося та захотілося ще дати та привести товариша. Якщо кілька проектів таких є, решта - просто тло, для того, щоб процес виглядав безперервним. А тут і громадськість, з якої комусь дійсно гроші на добрі справи потрібні, а комусь - просто з'їсти грант під модне гасло.