Я і латина
Tuesday, 15 December 2009 11:20 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЗапочатковую нову серію у моєму щоденнику: про недовчені мною мови. Як казав російсько-американський лінгвіст В’ячеслав Іванов: «я не поліглот, але читаю ста мовами». Мені до Іванова далеко, може, за життя десь з 25% відсотків від його кількості спробував, а так, щоб більш-менш тривало і глибше, та й того менше, але є, що згадати.
Коли я навчався у 7-му класі, до мене почала приходити думка, що варто було б вивчати якусь мову поза шкільною програмою. На той час я вже цікавився мовознавством, почитував науково-популярну літературу (вона була дуже непогана за «совітів»), колекціонував писемності (тобто виписував з Бальшой Савєцкай Енціклапєдіі), але за власне мови не брався.
Я навчався у школі з поглибленим вивченням англійською мови, і, може поглиблення було занадто різким, але англійська мене аж ніяк не збуджувала. Я отримував свою тверду «четвірку» (за п’ятибальною системою), періодично скочувався на «трійки», згодом виправлявся, і зрештою витягував на «четвірку» у чверті. Отже, я вирішив, що англійська летить собі до смітнику, а я себе випробую в якійсь іншій мові.
Але не все було так просто. В книгарнях міста у той час взагалі ніяких підручників іноземних мов, крім шкільних не було. У школах міста вивчали англійську, німецьку, французьку і іспанську, тому навіть зі шкільних підручників вибір був невеликим. До того ж, в продажу були не всі можливі підручники, а, наприклад, німецька для 7-го класу, іспанська для 5-го, французька для 9-го. Та й по шкільним підручникам без вчителя не навчишся, бо там практично нема ніяких пояснень - самі тільки тексти та вправи – решта має пояснюватись на уроках.
І одного січневого дня 1982-го року, після школи я завітав в черговий раз до «Учбово-методичної літератури» і побачив там блакитну книжку з написом LINGUA LATINA. Займатися стародавньою мовою я не планував, але ж вибору ніякого не було, тому вирішив більше не зволікати.
Підручник виявився цікавим. Він призначався до студентів-заочників гуманітарних фахів. З цим мені пощастило, бо, як я потім довідався, медики та юристи вивчають примітивізований, скорочений до втрати сенсу курс латини. Ну й те, що для заочників, мало свої переваги, тому що написаний він був достатньо простою мовою, без вульгаризації, але й без фанатизму у вживанні мовознавчої термінології, з детальним розбором всього матеріалу. І цим сильні сторони підручника не обмежувались. По-перше, в ньому розповідались основні факти історії походження та періодизація латинською мови. По-друге, всі слова давалися з зазначенням слів з сучасних мов (англійська, німецька, французька, російська), куди вони були запозичені, або мали відповідники, походженням з праіндоєвропейського періоду або у випадку французької мови – мали походження з пізньої вульгарної латини. По-третє, граматика та синтаксис викладались детально, з достатньої кількістю прикладів, і також у порівнянні з сучасними мовами. Приблизно такими були підручники, по котрих вчились гімназисти за часів царизму. Може тому тоді різні лінгво-бовдури не пролазили до університетів як у нас зараз, а тихо собі зникали у сірій масі, крім мабуть одної, провідної постаті – Тредіаковського.
Від ретельного вивчення підручник розсипався на п’ять частин. Бачу у тексті мої позначки олівцем, котрі зараз вже не піддаються дешифровці. Древню мову не треба вивчати до вільного володіння. Достатньо вміння розбирати тексти. Я пройшов підручник десь на дві третини, а решту просто пробіг, щоб згодом переключитися на живі мови. Втім, знайомство з латиною завдало міцного поштовху моєї англійській. Вже через кілька місяців вчителька лестила мені, говорячи, що якби можна було ставити «шестірку» чи «сімку», то вона б мені їх ставила, бо я заслуговую. Це не тільки завдяки латині, ще є фактори, про котрі я також колись напишу.
Ну й треба додати, що практично одночасно з латиною я долучився до самбо (забуте совєцьке бойове мистецтво і спорт, САМозащітаБезОружія), тому на «ботана» не перетворився.
Коли я навчався у 7-му класі, до мене почала приходити думка, що варто було б вивчати якусь мову поза шкільною програмою. На той час я вже цікавився мовознавством, почитував науково-популярну літературу (вона була дуже непогана за «совітів»), колекціонував писемності (тобто виписував з Бальшой Савєцкай Енціклапєдіі), але за власне мови не брався.
Я навчався у школі з поглибленим вивченням англійською мови, і, може поглиблення було занадто різким, але англійська мене аж ніяк не збуджувала. Я отримував свою тверду «четвірку» (за п’ятибальною системою), періодично скочувався на «трійки», згодом виправлявся, і зрештою витягував на «четвірку» у чверті. Отже, я вирішив, що англійська летить собі до смітнику, а я себе випробую в якійсь іншій мові.
Але не все було так просто. В книгарнях міста у той час взагалі ніяких підручників іноземних мов, крім шкільних не було. У школах міста вивчали англійську, німецьку, французьку і іспанську, тому навіть зі шкільних підручників вибір був невеликим. До того ж, в продажу були не всі можливі підручники, а, наприклад, німецька для 7-го класу, іспанська для 5-го, французька для 9-го. Та й по шкільним підручникам без вчителя не навчишся, бо там практично нема ніяких пояснень - самі тільки тексти та вправи – решта має пояснюватись на уроках.
І одного січневого дня 1982-го року, після школи я завітав в черговий раз до «Учбово-методичної літератури» і побачив там блакитну книжку з написом LINGUA LATINA. Займатися стародавньою мовою я не планував, але ж вибору ніякого не було, тому вирішив більше не зволікати.
Підручник виявився цікавим. Він призначався до студентів-заочників гуманітарних фахів. З цим мені пощастило, бо, як я потім довідався, медики та юристи вивчають примітивізований, скорочений до втрати сенсу курс латини. Ну й те, що для заочників, мало свої переваги, тому що написаний він був достатньо простою мовою, без вульгаризації, але й без фанатизму у вживанні мовознавчої термінології, з детальним розбором всього матеріалу. І цим сильні сторони підручника не обмежувались. По-перше, в ньому розповідались основні факти історії походження та періодизація латинською мови. По-друге, всі слова давалися з зазначенням слів з сучасних мов (англійська, німецька, французька, російська), куди вони були запозичені, або мали відповідники, походженням з праіндоєвропейського періоду або у випадку французької мови – мали походження з пізньої вульгарної латини. По-третє, граматика та синтаксис викладались детально, з достатньої кількістю прикладів, і також у порівнянні з сучасними мовами. Приблизно такими були підручники, по котрих вчились гімназисти за часів царизму. Може тому тоді різні лінгво-бовдури не пролазили до університетів як у нас зараз, а тихо собі зникали у сірій масі, крім мабуть одної, провідної постаті – Тредіаковського.
Від ретельного вивчення підручник розсипався на п’ять частин. Бачу у тексті мої позначки олівцем, котрі зараз вже не піддаються дешифровці. Древню мову не треба вивчати до вільного володіння. Достатньо вміння розбирати тексти. Я пройшов підручник десь на дві третини, а решту просто пробіг, щоб згодом переключитися на живі мови. Втім, знайомство з латиною завдало міцного поштовху моєї англійській. Вже через кілька місяців вчителька лестила мені, говорячи, що якби можна було ставити «шестірку» чи «сімку», то вона б мені їх ставила, бо я заслуговую. Це не тільки завдяки латині, ще є фактори, про котрі я також колись напишу.
Ну й треба додати, що практично одночасно з латиною я долучився до самбо (забуте совєцьке бойове мистецтво і спорт, САМозащітаБезОружія), тому на «ботана» не перетворився.
