Як мене вчили англійської -1

[kerbasi]

Мене батьки віддали у спеціалізовану школу з поглибленим вивченням англійської мови, що було круто за совецькими стандартами, але я не хотів туди, бо мені чомусь більше подобалася районна школа. Різниці зовнішньої між ними не було: обидві будівлі дуже старі, років по 150, з мармуровими східцями всередині, високими стелями. Обидві побудовані з однакового жовтоватого вапняку. Тим не менш, не подобалося і все. Батько переконав мене тим, що казав, що я буду щоранку йти, як молодий робочий, котрий будує кораблі, котрі ходитимуть морями планети, бо англійська школа знаходилась у тому ж напрямку, що й центральна прохідна суднобудівного заводу. Ну так і почалося.
 

Перша вчителька англійської, назвемо її В.Н., мене зустріла дуже привітно, але після кількох уроків перевела мене до іншої групи (клас було розділено на три групи). Ця вчителька мала вищий статус, тому мала право формувати групи. Не вразив я її своїми здібностями. Друга вчителька на ім’я П.В. була славна тим, що прищеплювала своїм учням характеристичний акцент: інглійський дзвінкий міжзубний th всі її учні вимовляли як ДЗ. Вже у Києві я якось перетнувся з землячкою і, почувши як вона розмовляє англійською по телефону, безпомилково вгадав, де і в кого вона вчилася.

У п'ятому класі з трьох груп зробили дві, і я знов опинився у В.Н. І знов ненадовго. Десь через рік иврішили знов створити третю групу, і одного дня В.Н. затримала перед початком уроку мене і мого приятеля і сказала, що ми переходимо до третьої групи, а саме ми, тому що кращих учнів вона не віддасть, поганих віддавати негречно, а ми – те що надо, і хай нам щастить з новою вчителькою. Просто взірцева педагогічна тактовність! Втім, чомусь я на неї тоді не образився, хоча й не дуже радів змінам. Про В.Н. ходили чутки, що вона раніше працювала гідом в Одесі, але щось не склалося, і її викинули аж до школи у Миколаєві. У ті часи працювати з іноземцями було небезпечно.

Третя група виявилося, що складається з одних недоумків і пари-трійки більш-менш пристойних учнів. За совку так звані спецшколи постійно були об’єктом критики різних класово свідомих товаришів, що вважали, що не потрібно дозволяти всіляким розумникам відокремлюватись від народу. Щоб врятувати саму ідею таких шкіл довелося їхнім прихильникам пійти на поступки: з району школи брали всіх, а з інших районів – за співбесідою. Ось з району школи до нас і потрапляли різні «трудновоспітуємиє», недоумки, немотивовані вчитися. Ближче до восьмого класу вони починали курити травку, мали багату історію з міліцією та криміналом, а після восьмого класу дружненько йшли до профтехучилищ та техникумів, а звідти вже до в’язниць чи до підприємств народного господартсва – хто на що вчився.

Вчителька у третій групі, сучасною мовою кажучи, дуже походила на якусь мажорку. Чи може на висококласну гейшу. Вона носила моднячі, справжні «штатовскіє» (тобто з США) джинсові сукні. Вона періодично бувала за кордоном, що для нашого супер засекреченого міста було просто неймовірним. Вона працювала кілька місяців у школі, потім зникала, а через кілька місяців знов з’являлася з новим гардеробом. Англійську вона знала добре. Я якось влітку її побачив на морі. Вона лежала на пляжі у модних тоді окулярах, що як дзеркало відбивали соняшне проміння, і читала в оригіналі справжні англомовні книжки, котрі тоді у нашому місті також було майже не можливо десь знайти. Треба казати, що дама таки була ефектна, але я тоді був замалий, щоб оцінювати. Це я зараз її образ викликаю, роздивляюся та оцінюю. На уроках її присутність не особливо сказувалася на учнів. Отже, навчанням це відбування годин було назвати важко.

На щастя вона невдовзі кудись зникла, і на її місце прийшла нова вчителька - М.З. Ось ця вчителька швидко звернула увагу на моє дзекання, а також на те, що я вимовляю зубні Д, Т, Л, Н, а треба альвеолярні. Якшо чесно, вона мене цією фонетикою серйозно задовбувала. Потім виявилося, що я не маю зеленого поняття про презент перфект и презент контініус, не кажучи вже про інші часи. І пішло-поїхало. Діагностувала мої проблеми вона непогано, але пояснити нормально, щоб я зрозумів, що від мене хочуть, вона не вміла. Зрештою, я в книжкових завалах у батька відрив якийсь старий підручник для технічних вузів і почав розбиратися з граматикою сам.

Підручник був з тих, де учбові тексти виглядають приблизно так:

А: Добрий день!
Б: Добрий день!
А: Що це таке?
Б: Це трансформатор.
А: А оце?
Б: А це ротор асинхронного електродвигуна змінного струму.
А: Подайте мені будь ласка трансформатор!
Б: Тримайте, будь ласка!
А: Дякую!
Б: Прошу!

А: Я Петро Іванов. Я наладчик верстатів з ЧПУ.
Б: А я Джеймс Колінз. Я безробітний.
А: А у нас в країні нема безробітних.
Б: Та невже? А у нас капіталісти експлуатують робочих, а більшість навіть просто немає роботи.
А: А у нас уряд та партія піклуються про робітникв, будують санаторії, будинки культури та бібліотеки.

Втім, там були детальні граматичні таблиці, котрі дозволили мені отримати уявлення про те, що взагалі є в англійській граматиці. Потім виявилося, що насправді англійську граматику так не треба викладати, оксфордські граматисти вже переписали граматику в іншій термінології за іншою методою вже без тих морфологічних таблиць, котрі пасують до таких мов, як латина і давньогрецька (звідки і пішла граматична традиція), але абсолютно контрпродуктивні для таких мов, як сучасна англійська. До речі, латину я також почав вивчати у той самий час, і вона значно просунула мене у розумінні словобудови книжної англійької лексики. Нові, сучасні, прогресивні підручники, передруки з Оксфорд Юніверсіті Прес до мене потрапили лише у восьмому класі, до того ж ще треба було навчитись їх розуміти, бо вони були написані англійською без перекладу.

Хай там як, але процес оволодіння англійською мовою почав просуватися. Згодом я вже почав розуміти випуски новин Бі-Бі-Сі та програми BBC English by Radio по короткохвильовому радіо.Окремі їхні матеріали навіть передруковували у газеті Moscow News, котру ми всі забов’язані були передплачувати, бо вона використовувалася для позакласного читання та для так званих current events, з котрих починався кожний урок.  Особливо допомогли передачі англіською у повільному читанні з Голосу Америки, так званий, special English. Ці передачі ще й дотепер існують, вже не тільки в ефірі, але й в інтернеті. 

Згодом мене до себе повернула В.Н. А з дев’ятого класу стався просто прорив, але про це вже іншим разом, а зараз згадаю ще двох вчительок. Вчителька з технічного перекладу нічим особим не відрізнялася. Взагалі, вона, здається, за два роки курсу технічного перекладу вимовила лише кілька фраз. Зазвичай, ми тихенько перекладали якусь норму: 4 тисячі за дві години, здається. Втім, це вона направила мене на справжню перекладацьку практику, за що їй подяка, бо той досвід мав великий вплив на моє подальше життя.

Вчителька англійської (9 клас) і американської (10 клас) літератури, назвемо її В.О., не стільки вплинула на знання предмету (геть нічого не пам’ятаю з тих курсів), скільки запам’яталася сама вчителька. Вона була досить молода, може, 2-3 роки після університету. Вона була завжди модно одягнена в імпортні речі. Її улюблений стиль у теплий період – довгі сукні пісчаного кольору на заклепках (вважалося дуже круто тоді!). Заклепки були, звісно, не всі защолкнуті, без надмірності, але так, щоб щось блиснуло, але залишався простір для фантазії. Прикраси в неї всі були у єгипетському стилі: скарабейчики на кільцях, головка Нефертіті, знаки «життя». Треба ще додати, що вона була чорнява, смуглява, середнього росту, струнка. Взимку, зазвичай, вона носила джинси та різні светри «в обтяжку» . Як це дозволяла наша директриса, червоніша за всіх старих більшовиків, шкірянка з маузером, залишається загадкою. Зайняття у нас проходили в дуже маленькому кабінетику. В.О. розповідала матеріал англійською, дуже швидко, з приємними переливами інтонації. Якби це була велика аудиторія, то, мабуть, вона бігала б туди-сюди, а тут вся сила її пристрастної натури проривалася у голосі, у постанові тіла, в міміці, жестах і блиску очей. Вона викликала не підліткову хтивість, а бажання милуватися нею. Її уроки були справжнім еротичним і естетичним експер’янсом.

Про сьогодення  своїх шкільних вчителів я знаю небагато, та й інформація десь на середину "нульових" років. В.Н., П.В. та М.З. тоді ще викладали, і користувалися популярністю у місті. Деякі батьки вважали за щастя , коли вдається просунути чадо на їхні приватні уроки. Вчителька технічного перекладу працювала ще наприкінці 90-х, потім я про неї нічого не чув. «Гейша» кудись зникла. Чарівна В.О., мені розповідали, переїхала до Києва, і в неї якийсь бізнес, перекладацька агенція чи щось ще близьке до міжнародних зв’язків. Її колишні колеги їй дуже заздрили, бо в неї, на їхню думку, все було в шоколаді, а життя просто казкове.

 

Comments

[crema-catalana.livejournal.com]

:))