Моя сибіріада: лампи і лапмочки

[kerbasi]

Продовжую свою "сибіріаду", опис навігації по річках Сибіру 1991 р. Попередні дописи під теґом "моя сибіріада".
 

Наступив червень. Судна, що стояли поряд з нами поступово один за одним повиходили у рейси, лише тільки наш теплохід височів над затоном у компанії з кількома буксирами, товкачами та “чешкою” – невеличким рефрижератором чехословацької побудови. Капітан почав нервувати, що йому не дістанеться найвигідніших вантажів та напрямків. Треба було прискорити роботи, і керівництво вирішило кілька днів попрацювати, як то кажуть, до упору.

Я вже давно впорався з трубопроводами. Мене вже випробували, як електрика. Сталося це досить дивним чином. Зазвичай, чекаєш, що тобі доручать щось таке непросте, неочевидне, так казати, з родзинкою. Виконання завдання стане тріумфом. Невиконання... “Ну, нічого, нічого”, - скаже стармех. “Що ж з тобою робити? Навчишся”. Перед від’їздом до Сибіру я розпитував старших товаришів про те, як, зазвичай, відбувається така професійна “прописка”. Історії були різні. Від деяких мені становилось лячно. Хотілося, по-студентськи, терміново почати писати якісь конспекти та шпаргалки. Але що ж туди писати? Чи може узяти з собою усі бібліотеку електрика?

Мене випробували... настільними лампами. Одного ранку матроска притягнула до мене штук п’ять настільних ламп.
-         Подивись, може, щось з ними можна ще зробити! Хотілося б з комфортом жити. А твій попередник казав, що їх всі викинути треба...

За кілька хвилин притягла ще штук п’ять. Згодом ще стільки ж. Ну це вже навіть для мене, інститутського теоретика було просто смішно! З усього цього мотлоху вдалося оживити з десяток ламп, що було досить для всіх кают. Матроска була щаслива. Тепер їм з чоловіком, капітаном, світитиме не тільки бридка “таблетка” зі стелі, а ще й практично домашня лампа з притлумленим, розсіяним матовим плафоном світлом. Чого ще потрібно родині сибірських річковиків, щоб створити собі романтичну, затишну атмосферу? Інколи для цього треба так небагато.

Згодом я робив багато чого серйозного, але ніколи я не чув стільки схвальних вигуків та подяк, як після ремонту настільних ламп, нібито я їм подарував їх. А дійсно, що їм з опору ізоляції чи приводу лебідки? А лампа стоїть на столі у власній каюті.

Власне роботи з електрикою на судні було небагато. Мій попередник дійсно залишив все в доброму стані. Крім настільних ламп...
-         Ледачий дуже був, - казав стармех Іванич. – Принцип в нього такий був: все налагодити так, щоб більше ніколи не торкатись.
Що ж, чудовий принцип!

З того, що він все ж таки мені залишив, довелося мені починити сигналізацію чогось, я так і не зрозумів чого саме, на дизелі. Розуміння дизелю та його різного оточення було вище моїх розумових здібностей. Електрики, взагалі, зазвичай не сильні у механіці, як і механікам – електрика – це просто як щось містичне. Коли я порпався в електрообладнанні, мотористи і третій механік обходили мене десятою дорогою, а коли я просив когось з них почергувати кілька хвилин біля щитку, щоб хтось випадково не подав струм, вони про всяк випадок займали позицію на за їхньою уявою безпечній відстані від проводів та перемикачів. 

Куди буде рухатись якась деталь, що зламалося у механізмі, можна вирахувати виходячи зі здорового глузду, роздивляючись навколишні деталі та уявляючи собі, що на що тисне, що пхає, що пересуває. Електрику собі можна тільки уявити, бо ніхто її ніколи не бачив, а багато чого просто не існує у природі, а є лише умовністю, що дозволяє отримати вірні результати розрахунку та більш-менш зручно пояснити певні процеси.

Здавалося б, що після такої майже філософічної дисципліни розібратись з механікою - просто раз плюнути, але нормальний електрик, звиклий до того, що схеми традиційно читають від плюса до мінусу, а струм тече від мінусу до плюсу, і ніхто цим не переймається, бо яка різниця, ну знаки будуть протилежні “природним”, ну то й що – потім так само дивиться на механічну систему і бачить в неї жах визначеності. Важко звикнути до того, що у слона такі крил нема, коли квадратний корінь від мінус одиниці для тебе не нонсенс.

Стармех, коли дав мені завдання, якось скептично подивився і промовив: “Якщо полагодиш – чудово! А як ні, тоді перемичку - і за борт”! Я був шокований таким простим рішенням: перемичку – і за борт! Чули б це мої батьки – інженери-конструктори, мама з конструкторського бюро, а батько – з суднобудівного заводу.

На жаль, через низьку експлуатаційну культуру судна, що приходили до пароплавств з різноманітною розумною автоматикою, швидко повертались до технічного рівня своїх давніх предків через цей підхід “перемичку – і за борт”. Добре, що не відродили весловий флот та бурлацтво! Сигналізацію мені вдалося врятувати, і вона нагадувала про себе кожного разу при запуску двигунів веселим дзвінком, коли якась там дизельна рейка починала рух і досягала полагодженого мною кінцевика.

Одного ранку до мене підійшов капітан:
-         Треба лампочки отримати. Поїхали зі мною, щоб я один їх не побив, поки везтиму.
Приїхали на склад і почали отримувати коробку за коробкою.
-         На що нам так багато? – питаю.
-         А що ти думаєш, ми будемо кораблем-привидом? Побачиш, вийдемо у рейс, а як стемніє увімкнемо світло, і така ілюмінація буде! Лепота! Ти такого на Червоній площі у Москві не побачиш.

Тоді освітлення будівель не було ще ані мистецтвом, ані бізнесом, а Червона площа зі своїми кремлівськими зірками була, либонь, найбільш освітленим місцем у Союзі, і вважалося взірцем естетики світла. 

Укручування лампочок зайняло кілька годин. Вони знаходились майже скрізь, де тільки можна було собі уявити: над кожним входом-виходом, над кожним ілюмінатором, біля кожного палубного механізму, біля шлюпбалок, над кожним вікном-ілюмінатором на кожній палубі. До того ж, більшість старих лампочок були розтрощені, і доводилося попотіти, поки витягнеш залишки колби і відкрутиш оплавлений цоколь. Нібито нічого такого, дома так само робити доводиться, тільки тут ще треба приноровитись долізти до тих лампочок, бо розміщені вони були явно з розрахунку, що електриком працюватиме якщо не дресирована мавпа, то, принаймні, акробат. Коли я закінчив обхід усього освітлення судна, я так втомився, що навіть не став його випробувати. Увімкнемо вже у рейсі. Вирішуватиму проблеми в міру їх надходження.

Середній ремонт було практично завершено. Залишалося лише випробувати різні системи та прилади, прибрати сміття та помити палуби та приміщення. Матроска вже поприбирала у каютах, стармех підключив водопостачання, я позаміняв перегорілі лампочки, і переселився з гуртожитку до своєї каюти. 

З усіма цими клопотами я пропустив свій день народження. Звечора згадував, а з ранку вже не до того було, згадав тільки опівночі, та й те якось невиразно, останньою думкою перед тим, як забутися сном виснаженого робітника.

Наступного дня капітан об’явив: “Ну що, товариші річковики, завтра виходимо до Осетрова”. Отже, як у пісні “прощай любимий город, выходим завтра в море”... Тільки це не любиме місто, а непривітне селище, схоже на місце дії у фільмі “Холодне літо 1953-го”. І не у море ми виходимо, і навіть не у напрямку моря, а звивистою річкою вглиб євразійського континенту.  

 

Comments

[veselamuza.livejournal.com]

Я їх розумію, теж люблю настольні лампи, сама ремонтую, коли шо!

[kerbasi.livejournal.com]

Я також люблю. У дитинстві на моєму столі стояла мармурова-старорежимна. Потім з"явилися сучасні, що можуть під стіл зазирнути.
Від них незабутнє коло світла на сторінку книжки чи на аркуш паперу.

Але вже багато років, як настільна лампа не вписується в інтер"єр ні дома, ні в офісі. ((

[veselamuza.livejournal.com]

В мене дома теж, я мала на увазі нічник.

[kerbasi.livejournal.com]

:-)

Для тої пари у тексті власне настільна лампа і потрібна була, як нічник. Елемент затишку.

[veselamuza.livejournal.com]

Це справді елемент затишку, дуже люблю таке романтичне світло)))

[kerbasi.livejournal.com]

А я собі там обрав лампу з непрозорим металевим плафоном. Якщо світло спрямувати на стіл чи кудись до кутка, то тоді дійсно нібито ночник.

Я люблю денне світло, не вмикаю електрику, поки останній промінь сонця не згасне, а як стемніє, то тоді мені вистачає світла від монітору або маленького світильничка. Яскраве електричне світло у кімнатах не люблю.

[veselamuza.livejournal.com]

І я яскраве рне люблю, але і денне не дуже, особливо зранку)))) Я- сова, сплю до 11-12.

[kerbasi.livejournal.com]

З дитинства любив темряву, накйкращою пору було йти до/зі школи з листопаду до лютого. А потім пережив дві полярні ночі і полюбив денне світло.

[veselamuza.livejournal.com]

Ух ти! Багато в житті бачили, буде що внукам розказувати :))

[kerbasi.livejournal.com]

ЖЖ дозволяє замовити роздруківку свого щоденника у вигляді книги. Коли доживу до онуків, я їм такі книжки подарую.

[veselamuza.livejournal.com]

А все-таки слухати цікавіше буде внукам;)
Хоча гарна ідея, дуже гарна!