Τα παιδιά του Πειραιά

[kerbasi]

Цієї неділі пісня з кінофільму "Ніколи по неділях".

Діти Пірея
(пісня з кінофільму “Ніколи по вихідних”, 1960)
Музика/слова: Манос Хадзідакіс (23.10.1925 – 15.06.1994)
Виконання: Меліна Меркурі (18.10.1920 – 6.03.1994)

Зі свого вікна посилаю
Один, два, три, чотири поцілунки,
Туди, де летять до порту
Один, два, три, чотири птахи.
Як би я хотіла мати одного, і двох,
І трьох, і чотирьох синів,
Які б, як виростуть, усі
Стануть молодцями на славу Пірею

Приспів:
Де б я не шукала, я не знайду іншого порту,
Котрий зводив би так мене з розуму, як Пірей,
Де як настане вечір, пісні лунають,
І їхні мелодії змінюються, і місто заповнюється молоддю

Речитатив:
Як вийду я за двері,
Нікого нема там, кого я б не любила,
А як вночі спатиму, знаю що...
Знаю що, що він мені насниться.
Камінці повішу на шию, і ці буси,
І ці буси, ці буси мене оберігатимуть,
Щоб я вечора дочекалася, і як вийду до порту,
Щоб зустріла незнайомця.

 

“Ніколи у неділю” – кінострічка за досить стандартним сюжетом. Головні герої – Ілія (Меліна Меркурі), портова повія, але при тому прекраснодушна жінка, і Гомер Рейс – американський дослідник давньогрецької філософії. Зрештою, хепіенд з коханням. Подібний сюжет у відомій “Красуні” (Pretty Woman). У "Ніколи у неділю", правда, персонажі ще ведуть високоінтелектуальні бесіди, в яких Гомер починає відчувати дух країни, а Ілія отримує розуміння стародавніх корінь свого народу. Це наближує сюжет до "Пігмаліону" Бернарда Шоу. 

 Роль Гомера виконав чоловік Меліни Меркурі – американський режисер Жуль Дассен. Цікаво, що його рід походить з Одеси. Тобто, без Одеси не було б, либонь, у греків єдиної за всю їхню сучасну історію всесвітньо відомої актриси. Співак Джо Дассен – син Жуля від першого шлюбу. Багато цікавого про цю творчу родину можна знайти в Інтернеті. Наприклад, родичем Меліни Меркурі є сучасний московський письменник і ресторатор Илиас Меркурі.

Кінострічка стала переможцем Канського фестивалю і зробила Меліну Меркурі всесвітньо відомою, а разом викликала цікавість широких мас до Греції. Мені важко уявити, щоб хтось зняв такий фільм про Україну, і щоб це не викликало обурення у дуже багатьох людей в Україні. А греки, мабуть, інші. Для них це культове, епохальне кіно. А пісню виконували на церемонії закриття Олімпійських ігор 2004-го року.

Ми сучасні люди і знаємо, що ніяких повій з золотим серцем не буває. Ну, може, тільки коли вони перші пару місяців на “роботі”. Потім починаються трансформації особистості. До того ж проституція ніколи не йде сама собою. На додаток завжди торгівля наркотиками, наводка крадіїв та все таке інше. Втім, навіть такий матеріал культурна еліта Греції спромоглася перетворити на національний символ. Не проституцію звісно, а образ країни, котра завжди співає, щоб з нею не відбувалося, котра пам’ятає своє коріння, і прагне простого людського щастя: кохання, чотирьох синів, котрі стануть зірками свого містечка. І все. Просто і по-людськи. Ніякого гламуру, принців на “Бентлі”, подіумів і показів у пройм-тайм по загальнонаціональних каналах, слави у жовтій пресі.

Меліна Мерурі не обмежила свою кар’єру кінематографом. У соціалістичних урядах вона обіймала посаду міністра культури і наук Греції у 1981-1989 і 1993-1994. Вона також є автором концепції культурної столиці Європи. Їй вдалося переконати європейські структури призначати щорічно культурну столицю та фінансувати різні культурні проекти.

У мене ця пісня і кліп викликають особисті рефлексії. Інтер’єр квартири дуже схожий на інтер’єри в старих квартирах і будинках в моєму рідному Миколаєві у 70-80 роки. Зовнішньо та й також романтичною мрійливістю при не дуже романтичних життєвих обставинах, образ Ілії дуже схожий на типову молоду жінку з сусіднього двору. Взагалі, між портовими містами багато спільного. Це важко передати словами, це на тонкому рівні. Краєвид з портових кранів, гудки кораблів і суден створюють формують і місцеву атмосферу, і людей.

Якби хтось так спромігся оспівувати моє рідне місто і його людей, то, мабуть, в мене і моїх земляків була б значно краща доля...