Цього не вчать у бізнес-школах

[kerbasi]

Одного червневого дня на робочий імейл прийшло повідомлення:

Шановне панство!
До Підрозділу полімерних затикачок Групи технологій непрохідності завітав пан Мікаел Пустомелер, котрий запропонував стати представником підрозділу в Україні. Ми надали йому контактні дані Представництва в Україні і порадили звернутися до вас безпосередньо.
З найкращими побажаннями
Кароліна Ширазі Ас-Сабах
Інформаційна служба
Групи технологій непрохідності
Уорлд Смартест Текнолоджіз Європа
Дурхфальхайм, Німеччина

Звіти про контакти з українськими відвідувачами виставок, “форварди” запитів, що надходять в корпоративну інформаційну службу я отримую регулярно. Найчастіше з цього нічого не виходить. Ті, хто дійсно робить свою справу, зазвичай самі знаходять нас. У цьому листі нема конкретного запиту, тому й нема чого робити, тільки чекати, коли цей пан з’явиться на нашому порозі. У текучці інших справ швидко забуваю.

Минає два тижні. Дзвонить домофон. Асистентка знімає слухавку:
-“Уорлд Смартест Текнолоджіз Україна”! 
Ддеякий час слухає.
- Хвилиночку! Почекайте, будь ласка!
 

До мене:
- Пан Пустомелер з Німеччини. Каже, що від нашого керівника (?), якогось Дюрршнабеля (?!) з Дурхфальхайма. Ти чув про таких?

Намагаюсь пригадати, хто ж це такий. Здається, було щось... Все одне, треба вислухати. У Дурхфальхаймі в нас один з заводів. Людина, здається, в курсі. Хай заходить.

Чую, як у під’їзді вищить перехідними процесами двигун ліфту, потім кілька секунд рівномірне гуркотіння, і ось шурхіт ліфтових дверей, кроки, дзвінок. Відкриваю. На порозі невисокий сивий чоловік років під шістьдесят.

-         Добрий день! Добрий день! Ну ось і познайомимося. Мене до вас ваш начальник спрямував. Я, чесно кажучи, дуже здивувався, що ви тут є... Я до вас 36 годин автобусом їхав!
-         Нелегкий шлях ви подолали, пане Пустомелере!
-         Михайло Михайлович. Називайте мене Михайлом Михайловичем.
-         Проходьте, будь ласка, Михайле Михайловичу! Ось сюди, до кімнати перемовин. Чаю, кави, води? Сідайте, де вам зручно.
-         Води, води, будь ласка. Спекотно тут у вас. Я, знаєте, вже вісімнадцять років живу у Німеччині. І ось думаю, чи не допомогти мені Батьківщині. А я ж, молодий чоловіче, інженер! Так, інженер! Я на таких виробництвах працював...

І чому вони всі такі стандартні!
-         Напевно, ВПК, космос, - ледве вдається мені струмувати саркастичну посмішку.
-         Так, так, так. Ми виробляли апарати для супутників-розвідників! Хе-хе-хе! Як тоді казали, у нас - супутники-розвідники, а в американців - супутники-шпигуни. Хе-хе-хе... Але я до вас прийшов не балачки балакати.
-         Уважно вас слухаю. Ви казали, що здивувалися, що ми існуємо...
-         О так! Я про вас ніколи не чув!
-         Це не дивно, бо ми ж працюємо не у Німеччині, а в Україні...
-         Про вас не чув ніхто з моїх однокашників! А їх тут в мене повна країна! Ще працюють! Працюють старі кадри! Нема ким їх замінити. І як працюють! Так ось, приходжу я, значить, до стенду вашої компанії на Гановерській виставці, і зустрічаю там вашого керівника, пана тобто герра, як у нас, у Німеччині кажуть, Клауса Дюрршнабеля...
-         Вибачте, пан Дюрршнабель не є моїм керівником. Офіс, котрому я звітую, взагалі не знаходиться в Німеччині.
-         Та не може такого бути! Герр Дюрршнабель казав мені, що він зацікавлений в розширенні бізнесу на країни колишнього СРСР. Ми з ним ще після виставки бачилися, я приїздив до заводу у Дурхфальхаймі, я там недалеко від цього містечка живу... Я дуже здивувався, коли мені зателефонувала якась німкеня і повідомила, що в Україні є – ви!Поки візитер говорить, я заходжу в корпоративну адресну книгу на Лотусі. Клаус Дюрршнабель... Так, ясно... менеджер з розвитку бізнесу полімерних затикачок Близький Схід та Північна Африка.
-         Михайле Михайловичу, - кажу. - Пан Дюрршнабель відповідає за іншу групу країн. Його завдання надавати надавати технічну підтримку з бізнесу полімерних затикачок тамтейшим ділерам та працівникам місцевих відділень нашої компанії. Крім цих затикачок, наша компанія виробляє ще кілька сотень типорядів різних компонентів, приладів і обладнання. Наш офіс не підпорядкований пану Дюрршнабелю, і наше завдання просувати тут всі можливі вироби компанії. Скоріш за все, пан Дюрршнабель не знав про активність компанії на східних ринках, тому одразу вас до нас не спрямував. Оскільки ви тепер знайшли вірне місце контакту, ми з радістю скористуємося можливістю розширити бізнес затикачок. Я так зрозумів, ви маєте пропозиції...
-         О так, так! Маю! Тепер я точно переконаний, що я вам мушу допомогти. Я мушу допомогти моїй країні відновити позиції...

І чого їх так тягне одразу не менше, ніж на спасіння всієї країни...

-         Чудово! Ми тут також цього прагнемо! Можна уточнити, власне яким чином ви збираєтесь нам допомогти? – роблю ще одну спробу витягти з відвідувача, чого він власне від нас хоче.
-          Я знаю підприємства, де затикачки потрібні. Це, взагалі... ці затикачки... хе-хе-хе... Ми ще в 1968 року... Ваш який рік народження?
-         Мій рік народження власне 1968-й. Я знаю, ви такі затикачки виточували в кожному підвалі, і нічого – працювало і в космос літало... – співбесідник стає все більш і більш прогнозованим.
-         Вот імєнна! А ви дещо знаєте! Молодець! Добре! Добре! Ну да ладна! Тепер нам потрібні американці, німці, нічого не можемо...
-         Ну і?
-         Отже, я знаю підприємства. Знаю людей. Знаю виходи. Жлобоградський завод шмарклерозвішувачів, Бидлодніпровське ПО “Промдручок”, “Червоний лайновоз” з ... з ... з ...
-         З Червонобандитська.
-         А ви і це знаєте?
-         Вивчав у школі економічну географію, дещо дотепер пам’ятаю. Власне, як ви бачите свою роль у бізнесі? – не полишаю спроби все ж таки добитися пояснення мені мети візиту.
-         Я завтра їду, так казати, у турне Україною. Я відвідаю всі провідні підприємства. Я відновлю знайомства, розповім про вас, а далі будемо з вами робити діло!
-         Зрозумів. А Ви знаєте, що “Промдручка” більше нема? – роблю перший “постріл”.
-         Як нема? Що ви таке кажете! Там, Колька Лопушок, мій одногрупник. Який фахівець! Золоті руки! А як на гітарі грав, як на гітарі грав! Тепер таких нема! Жінка в нього... Ну це таке...
-         “Промдручок” вже давно ліквідовано. В його цехах вже давно супермаркет, ковзанка, кінотеатр та бозна ще що...
-         А... е... и...
-         Завод шмарклерозвішувачів наш прямий клієнт. Ми не дозволяємо нашим партнерам на нього виходити. За домовленістю з керівництвом заводу ми працюємо безпосередньо, вони імпортують самі, - це мій другий “постріл”.
-         И...а... е... – здається, в Пустомелера відібрало мову.
-         “Червоний лайновоз” вже кілька років працює з нашим партнером, системним інтегратором “Ні-Бе-Ні-Ме Системз”. Вони спільно розробили систему дистанційного керування на наших компонентах. Прототип вже пройшов випробування, розміщено замовлення на перші два десятки машинокомплектів, - на тобі, Путомелере, третій...
-         И... а... е... 
Нарешті здатність до мовлення повертається до мого співбесідника:
-         Цього не може бути! Герр Дюрршнабель мені нічого не казав... Які у вас партнери? Що вони розуміють? Ким вони були? А ви... У вас самого яка освіта?
-         Давайте, облишемо герра Дюршнабеля. Як я вам казав, він займається іншим регіоном. А освіта в мене вища технічна, - кажу.
-         Тут якась помилка! Я телефонуватиму йому сьогодні увечері! Нада разабрацца! Партнери, так сказать, партнери... прямі клієнти... вони розробляють, відіш лі, вони розробляють... Що? Я питаю, що вони можуть розробляти! Гаразд! Поки я тут, я ось зараз візьму карту... Ви ж маєте карту України? Ось ми зараз з вами візьмемо карту і пройдемось по всіх містах, де є виробництва і складемо план мого турне...

Ну що ж... Три “постріли” зроблено. Прийшов час контрольного.
Подаю обумовлений знак асистентці. Колись одна дама з комерційної служби при посольстві США навчила мене такому трюку: коли відвідувач затримується більше, ніж на двадцять хвилин, її асистентка телефонувала з іншої кімнати, нібито викликаючи жертву візитера до керівництва.
-         Бізнес робиться за 20 хвилин, а решта – пусті балачки! – казала вона.
А цей пан вже стирчить тут більше години!
Асистентка непомітно зникає за двері. За пару хвилин дзвонить телефон. Весь цей час пан Пустомелер виливає на мене нескінчений потік назв колишніх совєцьких підприємств, прізвищ якихось червоних директорів 70-х чи 80-х років, головних інженерів, однокурсників, сусідів...
- Вибачте, - кажу. - Я підійму слухавку.
-“Уорлд Смартест Текнолоджіз Україна”!
-         Це я, щасти тобі! – сміється на другому кінці проводу асистентка.
-         Oh, Hello, Willy!… Fine! And you? Great! – починаю імітувати розмову англійською.
-         I see, I see. I’ll call immediately! O.K. Bye!

Повертаюсь до відвідувача.
-         Пане Пустомелере! Я мушу вибачитися, але наш великий бос скликає телефонну нараду за кілька хвилин. Я маю терміново відкрити необхідні файли на комп’ютері і зателефонувати на спеціальну телефонну лінію для конференцій. Вибачте ще раз. Приємно було з вами познайомитися. Як повернетеся з вашої мандрівки, будь-ласка, напишіть коротенький бізнес-план, не більше, ніж на дві сторінки, що ви пропонуєте, що треба від нас, чого ви обіцяєте досягти за рік, два роки – більше не треба. Ми з вами обговоримо ваш бізнес-план, а потім обговоримо з керівництвом. Дякую вам за... Дякую! Ще раз дякую!
Показую Пустомелеру на двері, майже виштовхую, тисну руку, зачиняю двері.
Йду на кухню заварити собі каву... Мені конче потрібен кофі-брейк.

Пустомелер ще з’явиться перед від’їздом до Німеччини. Про свою поїздку розповідатиме дуже стримано. Когось побачив, когось відвідав. Здається, ніде його з фанфарами не зустрічали. Не знаю, чи дійшло до нього, що за вісімнадцять років він з його уявленнями про промисловість безнадійно застарів. Ніхто тут не чекав, поки ностальгійна сверблячка приведе його в Україну, де він сподівався, що його носитимуть у паланкіні з вісьмома носильниками, та мішками нестимуть гроші, як від іноземної компанії, котра “нас савсєм нє панімаєт”, так і від колишніх співвітчизників, котрі розвішають вуха від розповідей про те, “як там у бюргерів”.
-         Як повернусь до Німеччини, викладу свої думки на папері і обговорю наші плани з герром Дюрршнабелем, - казав він на прощання.
Більше я про нього не чув. Співчуваю герру Дюрршнабелю, якщо Михайло Михайлович все ж таки до нього доїхав. Сподіваюсь, в їхньому офісі також є придумки, як здихатися пустомелерів.



Comments

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Остапи Бендери(тільки менш успішні)-це наш національний персонаж.І переводу їм нема на Землі нашій.

[barcaroly.livejournal.com]

Червонобандитськ - то перфектно :) Та й інші назви також.

Гарна сценка з життя. Нелегкий він - бізнес затикачок :)

[ex-petrovyc.livejournal.com]

переважно ржав як кінь ;) знайомий персонаж..
ключове місце - "у кожному підвалі" ;)

[lesya123.livejournal.com]

спасибі за оповідь!
)

[crema-catalana.livejournal.com]

Завжди Вас уважно читаю: "Його завдання продавати надавати технічну підтримку". :))

[alla-g.livejournal.com]

Чудово вийшло у Вас! )

[daf-andrew.livejournal.com]

круто!!!

[kerbasi.livejournal.com]

Бізнес простий, складнощі в головах :)

[kerbasi.livejournal.com]

Стільки їх усіх щось для космосу робило, що, мабуть, там вже десь на зворотньому боці місяця целе місто розміром з Москву побудували.

[kerbasi.livejournal.com]

Дякую! Виправив.

[kerbasi.livejournal.com]

Дякую!

[kerbasi.livejournal.com]

Дякую!

[kerbasi.livejournal.com]

Бендер був достатньо розумним, щоб "розкривати" своїх жертв, підбираючи під них ключики, а наші - хамлять з порогу, демонструють зверхність, якесь нездорове месіанство.

[kerbasi.livejournal.com]

Повертайтесь!!!

[100eva.livejournal.com]

Я у захваті! Тексти цього тегу можна видавати окремою книжкою:)

[kerbasi.livejournal.com]

Може, колись дійде і до книжки. Задумка така є. Дякую за високу оцінку! І дуже радий, що Вам сподобалося!

[100eva.livejournal.com]

Я сама здивована, бо зовсім не дотягую до всього економічно-бізнесового:) Але ви заінтригували мене своїм натхненням через злість, тепер читаю з задоволенням.

[kerbasi.livejournal.com]

Частіше, ніж інколи, всіх цих пустомелерів, жулікових та іншу шелупонь просто хочеться вбити. (

[100eva.livejournal.com]

Дуже розумію. І добре, що така злість виливається у чудові тексти:)

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

Захоплююся Вашим стилем. Ні, зміст, свісно дуже цікавий і корисний, але форма! Усі ці Червонобандитськи та Пустомелери та Жулікови. Просто шикарно!

Маленьке питання щодо змісту. Наскільки нормально, що ассистент звертається до директора на "ти"? З "бізнесової" точки зору