І ще один туди ж...

[kerbasi]

Здається, українські творчі інтелектуали почали змагання, хто швидше, більше, краще допоможе ПР у справі остаточної дискредитації української ідеї. Тепер відзначився письменник Василь Шкляр:
http://life.pravda.com.ua/interview/4c98c106df7cd/

Я розумію почуття письменника. Йому, як і всім українцям не за паспортом, а за свідомістю боляче дивитися, як пробуксовує і не може виборсатися на великий тракт українська ідея, як одночасно з тим зростає ризик відновлення процесів зникнення української мови. Втім, рація рацією, але ж треба інколи думати, що кажеш.

Наймолодшим з тих, кого до України перевезли з Росії на місце заморених в Голодомор селян, зараз десь 80-90 років. Невже можна серйозно казати, що вони є якимось вагомим чинником в Україні? Ви щось чули, щоб вони організовували якісь земляцтва? Я не чув. А може якийсь дідусь своїм онукам казав: «Відітє, внучкі маі, какая земля! Ми тут патаму шта фсєх масних голадам вимарілі. І ви, как падрастьотє, тоже сматрітє, штоб ані вновь нє распладілісь»? Переконаний, що – ні. В більшості родин на сході та півдні нащадки практично нічого про своє походження не знають, бо старі якщо й розв’язали язика, то тільки перед смертю. Я це не вигадую, а зі своєї родини знаю, де материнська гілка роду і є тими переселенцями, тільки не на місце українців, а замість кримських татар. Бабуся аж до смерті не могла заспокоїтись, як чула розповіді від у Криму, від тих, хто прибув раніше, про пусті хати, зі здичавілою живністю на подвір’ях. А може й сама бачила, бо справжню родинну історію зачищали ретельно: ні світлин, ні листів - пам'ять про сталінські чистки офіцерського корпсу напередодні війни залишилася назавжди. І ніхто не питав її, куди їй їхати і де селитися. Накази не обговорюються, а виконуються.

Проблеми сучасної України йдуть не стільки від трагедій першої половини 20-го сторіччя, скільки від тихих процесів 60-80-х років. Партія, що тепер при владі, складається майже повністю з тих, кого звільнили від вивчення української мови або хто сам русифікував своїх дітей. Серед моїх друзів дитинства на півдні чи не половина мала україномовних батьків, котрі одразу переходили на російську мову з акцентом, коли до них зверталися їхні діти. Вважалося, що так потрібно заради майбутнього цих дітей.

Взагалі, я раджу усім теоретикам «двох Україн» частіше подорожувати і зустрічатися з людьми. Тільки не по книгарнях та зустрічах з читачами, а пройтися по підприємствах та послухати, як спілкуються робітники. Ви здивуєтесь, як багато на сході, навіть у тотально зросійщеному Харкові насправді української мови. Я вже не кажу про Павлоград, Кривий Ріг та Дніпропетровськ. І ці люди одразу переходять на російську на людях. І ці люди голосують майже стовідсотково за «Партію Російщення України», а як розчаруються, то скоріш за все віддаватимуть голоси комуністам. «Вони не стали українськими громадянами», - скажуть українські письменники та інші «совісті нації». «Так», - відповім я. «Вони не стали громадянами, тому що з вас ніхто не став Вацлавом Гавелом».

«Вони не читають наших книжок. В їхньому селі, якщо є якась книгаренька чи ятка, то геть уся література це російське низькопробне чтиво, Та й ніхто не дасть там наші книжки розповсюджувати, «неформат» казатимуть», - продовжуватиме обурюватись письменство.  

І це буде правдою. Але є одне «але». Українець-робітник  сходу майже нічим не відрізняються від українського патріотичного письменства. Він так само народився у селах та переїхав до міста або його перевезли батьки. Тільки на відміну від письменників, коли він відвідує рідне село чи містечко, це нікого не обходить, крім родичів, а якби приїхав би столичний письменник, то його б обов’язково прийняв місцевий голова разом з усім локальним бомондом, а там за чарочкою та під народні пісні можна було б когось переконувати. Переконувати не виділити собі діляночку під хатиночку та вишневий садочок, а переконувати хоча б не заважати українському книгорозповсюдженню, не зволікати з виділенням грошей місцевій бібліотеці, згадати зайвий раз, що віз-а-ві український чиновник, а не шантропа безродна. Кому це краще вийде, як не майстру художнього слова?  І ви, вацлави гавели, що не відбулися, мали цілих дев’ятнадцять років на це. А тепер вам країна не та, народ не той, чужинці та окупанти…
Тьху!  

PS: за посилання і обговорення дякую seems_to_be 
http://seems-to-be.livejournal.com/242273.html

Comments

1

[je-suis-la-vie.livejournal.com]

Давно колись читав це інтерв'ю, не звернув уваги на те, що зачепило тебе. Для мене буде ближчим українцем будь-яка "понаїхавша" особа, яка перейняла та всотала в себе Україну. В таких випадках завжди люблю наводити за приклад оповідання Бредбері "Були вони смагляві й золотоокі (http://chtyvo.org.ua/authors/Ray_Douglas_Bradbury/Buly_vony_smahliavi_i_zolotooki/)" - мій улюблений твір з Бредбері.
Ми працюємо над перекладами серіалів на uateam.net (http://uateam.net/), думаєш там лише автохтони? Привів мене до роботи на студію мій френд alexbard, як ти здогадався з прізвищем на -ов :) у pekelnyi_bulba-и прізвище на -ов, а він просто наш. Українець. Хіба ні? А Донцов?

Про те, що такі інтерв'ю додають ваги табачникам та іже с нім - ну це точно так справедливо і навпаки. Моя дружина - німецько-українсько-монгольска суміш. До того ж чгось саме на ній монгольські предки і проявилися. Красиво звісно ж виглядає - монголоїдні риси, світле волосся, голубі очі - це позитивно вставляє! :) Так ось, вже дві дівки ходять до школи. Обидві до українського класу, дружина (колись писала вірші, дуже хороші, Олені Б. сподобалися, я зберігаю все у себе) вже навіть віршики складає українською, нахапалася від малих. Так ось до чого я хочу підвести - вона вже недавно заявила, що такими темпами скоро і націоналісткою стане. А почалося все з одного знайомого сімейства. Їхня єдина дитина, дівчина, теж пішла до школи. Вони її повели до російського класу: 1) сімейство Свідки Єгови, а СЄ до освіти відноситься умовно. У них головне "зростати духовно" (ця фраза у нас дома перетворилася вже майже на матюк :)), а решта - фігня, бо все одно скоро Армагедон і все таке, тож, "куме, спускайтеся на дно"(с)... Тобто ти зрозумів, що освіта для них - аби вміти читати (Біблію та видання Вочтауер) і писати. Тут відразу голова сімейства, дізнавшись, що наші діти в українському класі, видає - "как ваапщє можна фізіку і матєматіку ізучать на укрАінскам". Тобто: щойно "освіта - це умовно і не дуже потрібно", і тут же ж поряд "як вивчати фізику", бо українська для таких речей "не пристосована". Це було перше наближення у моєї дружини. 2) Я зіштовхнувся з таким ж. Теж СЄ дали подивитися ДВД хто такі СЄ. Дивлюся: там перераховані звукові доріжки, навіть македонська є :) і впереше бачу українську доріжку (перевіряв її, переклад - чудовий). Сказав про це, щось як: О! СЄ "ростуть духовно" :). І тут же почув від на всю голову "АПолітичних СЄ" потік політичних гасел в стилі табачнєга. Це був феєеричний виступ. Ну для дружини це було друге наближення. 3) Третє наближення, коли вона вже сказала, що скоро стане націоналісткою (прикинь укр-націоналістка з типово монгольским прізвищем! :)), це коли поспілкувалася з бабцею однолітка нашой старшої школярки з паралельного класу - російського. Данила.
В тому класі зібралися діти "тіліхєнції". Тої самої, від якої і в мене вказівний палець мимоволі тіпає. Ми ніколи не бачили Данила з батьками. Батька я не бачив ніколи, а матір - "ана біолах, многха работаєт, єй нєкагхда" і далі список "совкотіліхєнтних сентенцій" - раз бачив: лохудра у спортивному костюмі; гуляла сама по собі, попиваючи пиво. Всім займаєтсья ця бабця. Як ти здогадався хваміліє на "-о". Знову ж непомітно перейшла мова на класи. Як ми могли, ми ж такі "інтєлігхєнтньіє люді" (убив би стару суку), як ви могли здати своїх дітей до укркласу, хіба нею можна вивчати біалогхію (зрозуміло - у кого шо болить)... "Я нє сабіраюсь ізучать укрАінскій і Данє он нє нужєн". Ну жіночку мою тут і понесло як Остапа... Про все розповіла, навіть не забула про той срач, що залишився після змагань "Малюнок на асфальті", де лише після роскласу залишилася купа сміття. Серветки, десятки обгорток від цукерок шоколоадок, вологих серветок. Нічого не забула про "дітей тіліхєнтів" та самих "тіліхєнтів". Вже тиждень не може заспокоїтися... Ні-ні та й згадає. І знову злиться. "Русскіє інтєлігенти праклятиє!"

2

[je-suis-la-vie.livejournal.com]

Так ось - такі мудаки та мудачки - це противага тобачнегам. Це все набагато потужніше діє, бо діє на місцях. Табачник "вєщаєт" на країну, але протидія йому ось така. Після цього Табачнига вже просто не чутимеш.
Заради справедливості зауважу, що той СЄ, лише 8 років потому зрозумів мої листи про дітей. У нього в 2002-му народилася донька, через рік після нашої, я писав йому довгі листи про дітей, як воно, що на них чекає. Лише недавно, весною ось, випадково зустрівши мене у автобусі, розповів, що знайшов мої листи. Він їх тоді 8 років тому роздруковував, щоби дома читати з дружиною. Признався, що перебирав що можна здати на макулатуру в школу, побачив і засів перечитувати. Каже, що лише зараз зрозумів, що я мав на увазі. Я його привітав з "очевидними успіхами" (непогані знання Біблії, взяті від них же, дозволяють мені задрачувати їх їхніми ж фразами :)), він навіть сарказму не оцінив. А є й такі СЄ, що відкриті для всього світу, і у проповіді навіть Шекспіра цитують. Але це рідкість. За 10 років я лише одного такого зустрів, який під час обговорення життєвих проблем і зацитував знайоме: "My words fly up, my thoughts remain below, Words without thoughts never to Heaven go", тільки російською. Решта ж нічого не чита, нічим не цікавиться окрім Писань.

Це дуже дивно, Кербасаю: із ненависників України більше за всях ненавидять її самі ж автохтони з прізвищами на -о, -ін, -а. Вони навіть не ненавидять, а радше дуже соромляться її. Це Загадка. Ось Шкляр - німець, але він любить її, може так, що аж зайві емоції виплескують...
Вияснити джерело їхнього стидання, вияснити, чому у 70-і та ранні 80 матері на Салтівці (Харків) били своїх дітей, за те що ті пробували говорити дома як батьки. Не брешу, такі діти мені самі не раз таке розповідали.
Моя тітка, мого двоюрідного брата так і виховала. Виїхала з нашого села в "гхоорад". Коли вони приїжджали погостювати до села ми говорили кожен по-своєму. Мені здавалося, що він розуміє українську, аж допоки я йому в 92-му не зачитав невеличку статейку про нові українські паспорти. Мовлення у мене зазвичай досить швидке, читання теж, тому я не очікуючи не знання з його боку, прочитав, а він сказав, що - нічого не зрозумів. Це для мене було шоком. А ще знаєш, як вони на уроках української викручувалися? Вони згадували фрази нашої бабусі. "Качки пішли", "Відчини хвіртку, нехай кури травички поскубуть" і т.і. Оце рівень. Такий сілюцько-пасторальний. Завдяки матері, яка сама ж вибивала з козацького нащадка мову предків. Вибивала тим, що навіть книжки відмовлялася купляти українською. А знаєш у що це зрештою вилилося? Та ось у що (http://je-suis-la-vie.livejournal.com/105563.html?thread=521307#t521307)!..

Отож я і кажу дружині, що у нас з нею необмежена влада над нашими внуками. Бо дівчата зазвичай тягнуть своїх дітей до бабусі, тобто, кажу їй, до нас з тобою. А тут ми - будівельники їхнього світогляду... Це єврейська метода. Але ж вона правильна я вважаю!

[o-teren.livejournal.com]

Занесло трохи пана Шкляра. Але десь по-людськи його розумію, у самого іноді й не таке може вирватися. Це при тому, що сам етнічно далеко не бездоганний українець. :)
До речі, фраза про те, що "нація, яка не визволить себе до настання демократії, практично шансів немає" мене свого часу зачепила (http://o-teren.livejournal.com/10361.html). Імхо, щось в ній є, нажаль.

Re: 2

[bardus.livejournal.com]

Напишіть будь ласка окремим постом... дуже цікаво вийшло :)

А СЄ ..."повбивавби".

нація, яка не визволить себе до настання демократії, пр

[kerbasi.livejournal.com]

Так, ця фраза, кому б вона не належала, здається, є слушною.

Re: 2

[kerbasi.livejournal.com]

Так, напиши окремим постом. Може, у "поросятофілії".

Та все насправді ясно з україноненависниками з українським акцентом та прізвищами. Вони все життя поклали, щоб долучитись до імперської нації, совєцького народу, а це можливо було тільки через втрату рідної мови, а тепер - диви - треба бути українцем, хоча б навіть вишиваночно-шароварним. Такого удару психіка не витримує.

Вони не українці і не русскіє, не жиди і не гагаузи. Вони - абаси, як назвав їх один з моїх колишніх співрозмовників на НП. Он почитай, дуже-дуже влучно, варто розвитку концепції:
http://narodna.pravda.com.ua/politics/46d3c62c6b39f/
http://narodna.pravda.com.ua/politics/46d3c6c274467/
http://narodna.pravda.com.ua/discussions/46d6b0bd67d73/
http://narodna.pravda.com.ua/politics/46d6b4593d132/
http://narodna.pravda.com.ua/politics/47bfdec2c71ed/

Мифотворчество новых империалистов

[pingback-bot.livejournal.com]

User blacklack referenced to your post from Мифотворчество новых империалистов (http://blacklack.livejournal.com/227240.html) saying: [...] Василия Шкляра (талантливого, как говорят, писателя) и довольно трезвой его оценкой [...]

[pirhospr.livejournal.com]

«Вони не стали громадянами, тому що з вас ніхто не став Вацлавом Гавелом».

))чудово

Я люблю кульбабки...

[pingback-bot.livejournal.com]

User je_suis_la_vie referenced to your post from Я люблю кульбабки... (http://community.livejournal.com/porosiatofily/2519.html) saying: [...] в, але я добивався чіткості ліній. І мені це подобалося... Ось вчора написав коментар до посту [...]

а тим часом в ставкє...

[lovkyj-man.livejournal.com]

Поки ми тут отето, Андруховча вже б"ють важким фугасом з флангу:
http://life.pravda.com.ua/interview/4ca069ea410b5/
...Але Юра - людина "дзеркальна", як мачуха з "Білосніжки". Він живе для того, щоб йому плескали, а всього іншого або не чує, або, почувши, - ображається. Це така, досить важка, форма нарцисизму.

Я не думаю, що в нього взагалі є якісь погляди, які він готовий боронити, окрім цього погляду у "своє дзеркало", яке йому каже, що "він на світі наймиліший".

і ще інтерв"ю з Василем Шклярем

[pingback-bot.livejournal.com]

User lovkyj_man referenced to your post from і ще інтерв"ю з Василем Шклярем (http://lovkyj-man.livejournal.com/4130.html) saying: [...] через kerbasi [...]

Re: а тим часом в ставкє...

[kerbasi.livejournal.com]

Я не настільки знаю пані Забужко і пана Андруховича, щоб розбиратися у перепетіях їхних стосунків. Відкрита інвектива одного живого класика на іншого... Публіці буде ненудно найближчим часом...

[gloria-ma.livejournal.com]

+1.
"Проблеми сучасної України йдуть не стільки від трагедій першої половини 20-го сторіччя, скільки від тихих процесів 60-80-х років".

В масштабах України саме так.

(хоча в Києві, як зіштовхнешся з принциповою українофобією - то це майже на 100% буде нащадок того, хто тут залишився зразу після 1945 року, приїхавши десь з Уралу чи полоси Нєчєрнозєм"я).

[kerbasi.livejournal.com]

Множина "голосую за ПР" значно більша за множину "клінічні українофоби". На останню, взагалі, можна не зважати.

Re: нація, яка не визволить себе до настання демократії,

[viktoria-ria.livejournal.com]

Фраза слушна, нема мови. Проте говорити - не мішки тягати. Не відомо, як би автор цієї фрази проявив себе на ділі. Тому Шкляр даремно нарікає. Та й провідників у нас було достатньо. Ідеальних лідерів не буває. Той же Гавел теж наробив достатньо помилок. Від Росії відмежуватися вдалося остаточно лише прибалтам, але ж вони географічно мають відокремленіше положення, більш вигідне для незалежного розвитку. Тому не варто усі наші біди списувати на наші недоліки, які має кожен з народів світу.

[viktoria-ria.livejournal.com]

А мені загалом сподобалося інтерв'ю Шкляра. Талановиті письменники емоційніше сприймають світ, тому й наші болючі місця сприймають вразливіше, ніж інші люди. Звідси й вислови, що в Андруховича, що у Шкляра. Це все одно що менш чутлива людина, налляє собі на рану зеленки, а інша, більш вразлива, волітиме вірізати геть "бо болить".