Український квартет: імперська ностальгія і колоніальна меланхолія

[kerbasi]

Мені часом мої патріотичні друзі дорікають, що інколи я вживаю колоніальні топоніми, як то наприклад, Новоросія. "Як же називати мені мою малу батьківщину"? - питаю я. – "Причорномор’я"! - лунає відповідь.

Ось на цьому місці я хочу звернутися до спогадів про мої юні роки. У 70-ті роки та на початку 80-х я ніколи не чув такого слова, як Новоросія. Може, його десь вживали серед інтелігентів-гуманітаріїв, але на Миколаєвщині у тодішньому соціумі значно більш розповсюдженим був інтелігент-технар. Так от, підкреслювати свою приналежність до специфічного регіону люди полюбляли, але звичайно цей регіон окреслювали як Миколаїв-Одеса-Херсон. Саме у такому порядку. Це нічого, що одесити наше місто крізь зуби називали Жлобоградом, а зустрічі між молодими миколаївцями та херсонцями на футбольних матчах зазвичай переходили у масову бійку. Історичний топонім «Новоросія» набув популярності, коли до нашої технічної інтелігенції нарешті докотилася слава письменника Валентина Пікуля, котрий всіляко прославляв петровські-катерининські часи, власне завоювання і розбудову Новоросії.

А що ж Причорномор’я? Ну, як вам казати… Причорномор’я… З цим словом більш асоціюється назва якоїсь придорожньої ригайлівки поблизу курортних зон з бутербродами зі згорнутим у трубочку пожовклим спітнілим сиром, смердючим теплим пивом та коричневим каламутним напоєм під назвою «кофе». А ще, це може бути назвою колгоспу чи радгоспу. Готелю для водіїв. Зони відпочинку для невибагливих «дарагіх таваріщєй атдихающіх» з одним туалетом та душовою на кілька сотень койкомісць.

Вже в горбачовську перебудову слід за утворенням «Придністровської Молдавської Республіки у складі оновленого СРСР» забігали різні ініціативні агенти й у нас з ідеєю створення Причорноморської республіки. Звісно ж, у складі «оновленого СРСР» та з московським часом (саме тоді у Києві впровадили «київський час», а практично всі підприємства змінили розклад на «завод работаєт па-масокфскаму врємєні»). От тільки в Одесі такі ж самі агенти забігали з ідеєю Новоросійської республіки. Ясен день, у складі того ж самого «оновленого СРСР». Накладочка вийшла в організаторів, брак координації. Отже, зусилля були розпорошені, і місцева жлобня на чолі з купкою підстаркуватих воєнруків та вчительок російської літератури, що на початку було раді були отримати свою місцеву республіку, все ж таки не були готові до такого дрібного розділу по республіках-областях, та їхній ентузіазм невдовзі вщух.

Ясно, що таке використання назви не означає, що назва приречена. В мої дитячі роки популярними були різні французькі фільми, де головні герої багато фехтують на шпагах. В одному такому фільм і, «Капітан», якийсь покидьок благородних кровей каже герою Жана Маре: «Я називатиму вас капітан. Як той капітан з сатиричної п’єси: одноногий і з дерев’яною шпагою. Його не бояться навіть діти». «Я приймаю це прізвисько»! – відповів герой Жана Маре. – «Будь-яке прізвисько можна прославити».

Я цілком згодний з цим кіногероєм. Можна наповнити змістом і славою і назву Причорномор’я. Тільки ніякі байки про козаків, що йшли на турків (до речі, за політичні дивіденди Московії), ніякі згадки про древніх слов’ян, що завойовували Цареград не допоможуть. Потрібно щось актуальне, таке, щоб могло посунути образ Новоросії, котрим так вдало підіграв місцевому патріотизму неоімперський письменник. 

З іншого боку, я не бачу нічого особливо шкідливого у Новоросії. Колоніальна чи не колоніальна, але це наша історія. Це реалії наших предків. І нічого нема протиприродного, якщо частина людей відчуває прив’язаність до якихось світлих образів, словесних кодів, ментальних кліше минулого. Не ми перші це переживаємо подібні у цьому світі. На російському Радіо Свобода відбувалася велика дискусія з приводу книги Лоренса Дарелла «Александрийський квартет» та можливого зв’язки чи його відсутності образів книги з сучасними подіями у Єгипті. Дуже раджу почитати транскрипт:
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/3539956.html
Там також можна знайти й аудіо-файл.

Мені дуже імпонують слова одного з учасників дискусії Александр Іванов, головний редактор видавництва Ad marginem:
«…ми… переживаємо в останні роки, десятиліття дуже великі тектонічні історичні зсуви та зміни. І є дві можливих психологічних відповіді на такі зміни. Це ностальгія за минулим, що відходить, яка мені здається не є дуже продуктивною. І меланхолія, котра мені здається звичайною, нормальною, культурною практикою мислячої, читаючої людини… А чим відрізняється ностальгія від меланхолії? Тим, що при ностальгії образ щастя відноситься до минулого, до якогось конкретного образа або місця… Меланхолія – це сум не за минулим, а за цілим, за якоюсь єдністю, за якоюсь спільнотою. І я гадаю, що у цьому сенсі меланхолія більш стосується майбутнього, ніж ностальгія. Тому що меланхолізувати – це означає спробувати  шукати у майбутньому якісь форми цілісності замість тих, що втрачені».

З деякими етно-регіональними відмінностями це справедливо і для жителів сходу та півдня України. Я маю на увазі розумних, інтелектуальних людей. Вже давно, ще з часів набуття Україною незалежності постало завдання перед національною культурою, на жаль, переважно незрозуміле й проігнороване, запропонувати частині України, котра сформувалася за уересерівськими виховальними методами та культпросвітівськими інтернаціоналістичними культурними кліше прийнятний вихід для колоніальної меланхолії. Наші опоненти з півночі пропонують імперську або совецьку соціалістичну ностальгію. Роблять це досить незграбно, тому нікого з вартих уваги розумних людей вони не привернули. а тільки наочних комплексантів та продажних циніків. Справжні ж інтелектуали при всій своїй приналежності до російськомовного культурного простору все ж таки здебільшого залишаються лояльними Україні. Отже, ще існує шанс переграти на цьому полі опонентів.   

Comments

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Ностальгія у багатьох за молодістю,повязаною з суднобудівництвом.Ось у мене мама за Незалежну Україну,за мову,за Українську історію.А як розмова про суднобудівництво,ностальгує:розвалили,розтринькали,розпродали...а от колись було...:)

[kerbasi.livejournal.com]

А що їй ще говорити, якщо дійсно розвалили, розтринькали, розпродали, а от колись було? Це ж свята правда!

[maksymus.livejournal.com]

Можна називати так, як називали українські діячі XIX-XX ст., які походили з тих країв, — Степова Україна.

[alla-g.livejournal.com]

Я теж про Степову подумала )

[kerbasi.livejournal.com]

Можна. Питання у тому, як цю назву впровадити у масову свідомість. Бажано, не механічним повторюванням, а через образи масової та інтелектуальної культури.

[ripnyk.livejournal.com]

Мій колега по роботі родом з Голої Пристані постійно розказує мені за пивом за американську ідею розвитку країни громадян, яка на його думку набагато крутіша за ідею національної країни. Скажу чесно, мені немає більшого задоволення чим між першим і другим кухлем перервати його розумування запитанням: "Так я там у вас в Гопрі діла?". Він зривається і обзиває мене нациком і гуцулом. Так і живемо

[kerbasi.livejournal.com]

З мого допису: "Я маю на увазі розумних, інтелектуальних людей".
В т.зю "простих" людей завжди будуть якісь фобії та упередження.

[barcaroly.livejournal.com]

Трохи незрозумілий скепсис щодо козацького перебування в тих краях.
В дельті Дніпра козаки селилися споконвічно, Стара Збур'ївка чи Прогної значно старші за Херсон та Миколаїв, в територіальній структурі Запоріжжя існувала, здається, Прогнойська паланка, в усіх мирних угодах з татарами та турками неодмінно був пункт про вільну риболовлю в лимані.

Тобто ви, Бужани, собі як хочете, а Дніпро жоден Потьомкін нам на блюдечку не приніс - наше :)

[seems-to-be.livejournal.com]

:)

[larry-bc.livejournal.com]

Угууу...
Шпасибо.
:-)

[kerbasi.livejournal.com]

Козацьке перебування сумніву не викликає. Викликає сумнів, що можна з цього щось впровадити у маскульт, щоб спадщину Пікуля посунути.

[seems-to-be.livejournal.com]

мені моя херсонщина більше степ ніж море

[kerbasi.livejournal.com]

Не знаю, можливо для миколаївців Вашого віку - також. Я просто втратив зв"язок.

[larry-bc.livejournal.com]

Ну, я сам, когда необходимо подчеркнуть специфику региона использую термин "Новороссия".
У него есть свои характерные особенности у этого региона связанные с временем, людьми и способом заселения.

[kerbasi.livejournal.com]

Я зазвичай кажу "Південь", а в якомусь іншому контексті, пов"язаному з історією, хай навіть і небезпосередньо (наприклад, промислова та морська спадшина України) вживаю термін Новоросія.

[daf-andrew.livejournal.com]

та блін, Південь України це, ось як це називається

[kerbasi.livejournal.com]

Так, Південь. Переважно я так свій регіон і називаю. Тим більше, що завдякі Олесю Ульяненку Південь є тепер і в літературі.

[22he-travnya.livejournal.com]

Українськість бренду "Новоросія" випливає вже з наголосу у частині -росія.

[kerbasi.livejournal.com]

Росіяни не соромляться поцупити якусь назву, що "плохо лежит". Не бачу сенсу нам не повертати щось собі. :)

[dziga-ya.livejournal.com]

дуже цікаві думки! Особливо про ностальгію і меланхолію:)
дякую за посилання на дискусію про "Александрійский квартет"!

[kerbasi.livejournal.com]

Прошу! ))

[tin-tina.livejournal.com]

А як щодо назви "Таврія", вживається? Я просто заради цікавості :-)

[kerbasi.livejournal.com]

Принаймні, у ті часи, котрі я згадував у дописі, Таврія міцно асоціювалася з Херсонщиною. А про історичну Таврійську губернію тут:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B2%D1%80%D1%96%D1%8F
Це все ж таки лише частина Приорномор'я/Новоросії.

[alla-g.livejournal.com]

Та треба вже забувати Пікуля - читайте Шкляра! )
(до речі нещодавно сиджу в метро, а у мене справа й зліва сусіди читають "Чорного ворона" - аж на серці потепліло!)
А назви... Що ж - руси теж були не слов'янами, наскільки я розумію історію ). І назв на цій землі помінялося-помінялося. Може не в них суть?

[kerbasi.livejournal.com]

Від Шкляра небагато користі у цій справі. Скоріш, навпаки. Розлога дискусія на цю тему тут:
http://seems-to-be.livejournal.com/242273.html

[chita-i.livejournal.com]

Не подобається мені твоя Новоросія. То ти в минулому живеш. Це ти ідею Пікуля "купив", і тобі вона не проходить. Сподіваюсь, ти не ображаєшся. Але досить вже сидіти у минулому. Вони дуже влучні штукарі та жонглери, все життя можна у хвості плентатися доки їх переспориш.

Вчора газетку недільну, з запізненням, читала, до La Prensa додання. Чомусь вона мені з твоїми словами перекликається. Є такий дядя, філософ, до речі, в Нікарагуа, Alejandro Serrano Caldera, то він пише:
«…є напрямки думки схильні виключити будь-яке врахування історії, тому що вважають, що зупинка перед подіями, які відбулися, не дозволяє ясно бачити шлях сьогоденний та завтрашній, схвачує у тенета тих, хто так вважає, і приводить до викрою «запарканного» теперішнього та конфіскованого майбутнього.

Проти цього треба б запитати, ЩО є історія і яке її значення та тлумачення. З самого початку треба б відповісти, що це не є героїчна міфологія, ні олімп богів та пів-богів, ще найменше є маніпуляцією з встановленими політичними або ідеологічними намірами, щоб виправдати абсолютну персональну владу, ні архіпелаг знання, але є читанням фактів та їх причин, яке допомагає зрозуміти минуле та теперішнє, глибше та дальше ніж цього-хвилинне й кон’юнктурне.

…ігнорувати історію – це руйнувати ідентичність та скасовувати культуру.

Перед минулим, що є речовиною історії, треба уникати двох екстремальних поведінок що приводять до одного висновку: з одного боку, покора, і з іншого – не знання. Обидві поведінки ведуть до повторення, тому що той, хто підкоряється або ігнорує примушений повторити минуле, тому що послух (підлягання) або байдужість до подій що сталися, є найкращим середовищем для культивації повторів.

Насправді, єдиною формою запобігти тому, щоб сьогодення було заякорене минулим, є зробити щоб минуле було присутнім у теперішньому, але, зрозумійте вірно, присутнє як посилання, як досвід і як розумове відображення й інтерпретація причин які спровокували певні ефекти. МИНУЛЕ НЕ СКАСОВУЄТЬСЯ, ВОНО ПЕРЕВЕРШУЄТЬСЯ (ДОЛАЄТЬСЯ, ПЕРЕБОРЮЄТЬСЯ).» (superar?) (тому, всілякі фальсифікації імперії москалів такі небезпечні, вони встановлюють хибні «попередні умови» для осмислення минулого, це вже кажу я).
«…Щодо виховання, не підлягає сумніву що воно є фундаментальною основою розвитку, і, навкруги освіти треба встановити свої пріоритети та об’єднати зусилля (привіт, Табачнег! chita_i) у соціальному контракті держави і всіх секторів громадянського суспільства, пам’ятаючи, тим не менш, що освіта, обов’язкова для розвитку будь-якої країни, є, найперше ессенціальним процесом за допомогою якого спромагається інтегральна формація особистості… Окрім того, треба сказати, що якщо освітній процес і шукає адекватності до вимог середовища, не означає, що мусить безумовно йому підкоритися, бо мусить бути критичною свідомістю соціальної дійсності, бути фактором змін та перетворень, коли це необхідно.

Вважаю вчасною попередню думку, тому що існує прагматичний напрям що бачить освіту тільки як інформаційний процес та технологічне підготування, головна мета якого є підготовкою частин та програм для світу транснаціональних корпорацій і економіки сервісу, у адекватному втіленні особистостей і навчальних закладів у капіталістичну систему, фінансову й спекулятивну, і у задіяні маніпуляцій керування, за якими проходить важлива частина індивідуального та колективного життя нашого часу.» (La Prensa en Domingo #197, 27 de marzo de 2011)

[tin-tina.livejournal.com]

Дякую, дуже розумно і доречно.