Трава-мурава

[kerbasi]

У травні 1983 року я закінчував 8-й клас і брав участь у загальносоюзній великій кампанії з вирішення питання забезпечення совєцького народу харчовими продуктами. У той час на вулицях міста можна було побачити незвичайну картину: дівчата та хлопці повзають рачки по газонах з ножицями, ріжуть траву та збирають її у торби. В якомусь совєцькому фільмі про фашистів був такий епізод, коли людей труїли газом, і вони потім втрачали все людське, починали повзати по землі та жувати травичку. Але у нашому випадку труїли не школярів. Мабуть, отруїлося високе партійне та педагогічне керівництво. Норму треба було здати не таку вже й малу як для міста, десь кілограмів з 28. Достеменно я вже не пам'ятаю. Зібрану травичку треба було приносити до школи і здавати під підпис завгоспу. За невиконання плану лякали комсомольськими доганами, поганими характеристиками, що тоді означало фактично позбавлення можливості вступу до пристойного вишу. Навіть такий улюблений вислів був серед вчителів у нашій школі: "Ти таку характеристику отримаєш, паскуднику, що тебе навіть до в'язниці не візьмуть"!

Отже, великі боси тоді вирішили, що для забезпечення народу харчами потрібна худоба, а худоба їсть травичку, а школярі мають досить вільного часу - і почалося!

Щоб прискорити процес, нас централізовано повели на схили Флотського бульвару (Миколаїв - місто корабелів). Але там вже, мабуть, якась орда пройшлася до нас, бо за дві академічні години ми зібрали ледве по 4-5 кілограмів на кожного. Звісно ж, потім стільки крику було у школі. Класна керівничка кричала там, що аж шибки дрижали, мовляв, дівчата, не рожайте від таких нездар, що на бульварі не можуть ножицями трави настригти.

Перевагу мали ті, хто мав родичів у селі. Вони одразу попали у взірцеві комсомольці. А ще класно було тим, в кого батьки мали авто, бо могли десь за містом рослин насмикати. Дещо хтось зміг настригти по дачах. У моєї бабусі був приватний будинок з садом, але сад використовувався по повній програмі, отже, з усіма будяками мені пощастило насапати кілограмів дванадцять, тобто все одно далеко від норми. Воно так здається, що нібито трави купи, а як зважиш, та ще й лежалу та посохлу, то виходить, що ще повзати й повзати.

А потім вийшла стаття у "Комсомольській правді", що трава з міських газонів та з узбіч доріг не годиться, бо містить усі забруднювачі з вихлопів машин, а потім це все у молоко йде, якщо корову таким нагодувати.

Зрештою, все було вирішено централізовано. Виявилося, що  славетній миколаївській кінно-спортивній школі, котра виховувала переможців олімпійських ігор, не вистачає робітників, щоб траву з тракторних причепів розвантажувати, тому нас туди відрядили, ми поперегортали там той силос, і нам було зараховано виконання норми.

От кажуть про люстрацію, колишніх стукачів, а мене, наприклад, стукачі не цікавлять абсолютно. Навіть ті, що на мене стучали. І досьє на мене не цікавить. А ось авторам деяких совєцьких кампаній та винаходів я б хотів плюнути подивитися у вічі.

Disclaimer: для тих, хто такого не пам'ятає, не бачив або запитав маму й татка і мама й татко казали, що такого не було і бути не могло: подякуйте своїм батькам, керівникам ваших шкіл або батькам та керівникам їхніх шкіл, що якимось чином спромоглися уберегти вас або ваших батьків від цього ідіотизму.

Comments

[smijana.livejournal.com]

..боже, немислимо.. якби ще дитина сама не знала що у неї алергія, але якщо знала і просила..
ставлення до людей і дітей як до в'язнів, "гвинтиків" - це так прозирає крізь усе..

p.s. чомусь пригадала як у дитсадку піж час тихої години по-пластунськи повзла з хлопцями до туалету - щоб не побачила вихователька, бо забороняла. А спати було неможливо - бо терпіти було неможливо.. "как вспомню так вздрогну". :)

[kerbasi.livejournal.com]

Непускання до туалету є способом "м'якої" тортури, котру використовують цілком офіційно срецслужби Ізраїлю та США, і неофіційно - наші мєнти та прокурори. Нас так вчителька молодших класів катувала, коли могла провести чотири уроки поспіль без перерв, не випускаючи нікого з класу. Потім півкласу виходили запісяними. Моя бабуся, педагог сталінських часів, обурювалася, збиралася йти до районо скаржитися, але батьки її заулюлюкали: "Ана в ніх душу вкладиваєт, душой балєєт, штоб ані вираслі людьмі тра-ля-ля... тра-ля-ля...тра-ля-ля"...

[smijana.livejournal.com]

...*стукається лобом об клавіатуру*
капець. ..я ще такого не чула.

..після таких спогадів очевидців саме час випускати нову майку з написом: "слава тобі Боже що я не живу в срср".
(хоча назви умовні.. ще трошки - і можемо повернутися, тільки назва буде інша..)

[chita-i.livejournal.com]

Точно, по-пластунські до туалету (після "атбоя") теж було, але в піонерлагері.

[chita-i.livejournal.com]

Ні, ти, будь ласка, не захищай своїх батьків, вони були серйозно заражені совком, якщо я взагалі маю право дати таку пораду. Мої батьки завжди були на моєму боці.

Щодо, не від всього можна захистити - то чиста правда. Мабуть, мені повезло більше.

[kerbasi.livejournal.com]

Вони не були зараджені. Вони були совком, його ентузіастами та провідниками. Мати згодом попустилася, а батько залишався до кінця життя. При тому він був дуже критично налаштованим до багатьох совєцьких явищ, через що постійно мав проблеми. Він був червоніший за КПРС.

[chita-i.livejournal.com]

А мій батько та мати та їхні батьки та батьки тих батьків були анисовєтчиками. Більш чи менш активними, деколи життям надто прибитими, але того свідомими. Мій батько одним з перших поклав парт.квиток, коли це ще було небезпечно (чи так вважалося), та пішов у Рух з Чорноволом, працював в газеті Час Тайм, я мало знаю, я тоді своїм життям занадто зайнята була та далеко. Потім побачив, що воно таке, то і відійшов від того Руху. Мій дід (батьків батько) казав, що дітей нічому такому не треба вчити, бо для дітей то небезпечно, ніколи так прямо у родині нічого не критикувалося чи особливо обговорювалося, але діти вчилися на прикладі батьків, їм нічого такого рекламного і не треба було казати. Але бачиш, завдяки тому я мала "счастливое детство" та не вийшла травмованою. Ну плюс місто було не таке отруйне, як у тебе, якщо не рахувати моря зеків, яких вивезли після будівництва у Москві до Олімпіади 80, та поселили у моєму місті у тройній "дозі" на душу населення, вони там поодружувались багато і осіли. І місто стало іншим. Але ми вчасно звідти втекли.