kerbasi | Беззбройна несила

Я вже написав кілька дописів про події, з яких минуло чверть століття: аварія на Чорнобильській АЕС, історичний передреформений пленум керівництва компартії СРСР, очолюваної Горбачовим. І далі буде. Але двадцять п’ять років минає не тільки з історичних подій у великому світі, але й з подій мого життя. Другого липня виповниться двадцять п’ять років з мого призову до совєцької армії. Совєцька армія, котру офіційна література, кіно, а пропаганда й поготів маркувала лише позитивними ярликами, як то визволительниця, непереможна і легендарна, школа життя, насправді була квінтесенцією найгіршого, що продукувало совєцьке суспільство. От хоча б через це її не варто забувати, аби краще розуміти той соціум, з котрого ми вийшли, не робити помилок, не плекати ілюзій стосовно наявного в нашій країні людського ресурсу.

Ні, я не згадуватиму щодня кожен свій день з «730 днєй в сапогах» (у моєму випадку їх було 696). Писатму раз-два на місяць, спочатку, може, частіше, а згодом навіть рідше. Буде жорстка чорнуха. Не щоразу. Інколи.

Взагалі, спогади совєцьких чоловіків про армію це таке явище, що заслуговує на окремі психологічні розвідки. Всі знають, що в армії було таке явище, як «дідівщина». Але абсолютна більшість чоловіків розповідають, що їм пощастило, в них такого не було, або було мало. Дійсно, хтось потрапив до сержантської учебки і одразу став сержантом. Сержант в армії був лише цапом відбувайлом для офіцерів та «кришею» для тої самої дідівщини. Сержант сам міг безпосередньо по пиці не одержувати і по пиці не давати, жертвою казармених ритуалів не ставати, сам у них участі не брати, якщо мав бодай якісь залишки характеру, але він не міг не бути свідком та тим, хто був забов`язаний ці неподобства припинити, але не виконав свого обов’язку, навіть навпаки – стояв "на стрьомі" і приховував події та наслідки. Хтось лишався сержантом в учебці, тоді також яка там дідівщина. Та й у військах можна було влаштуватися, наприклад, собаководом, тобто доглядати караульних собак на пару з якимось алкоголіком-прапорщиком, жити з цими собаками далеко від частини, а до своєї роти, куди приписаний, носу не казати. Декому щастило поїхати на «целіну», тобто у постійне відрядження кудись на господарський об’єкт, збирати картоплю, наприклад, у колгоспі або будувати корівник за домовленістю між військовою частиною та колгоспом про «шефську допомогу» взамін за постачання продуктів. Там ніякої дідівщини, як власне і ніякої армії, цивільні харчі, часом самогонка та секс з перезрілими «вдовицями». А ще були спортивні роти та взводи, військові оркестри... Скільки ж разом особового складу проходило через таке? Кілька відсотків, не більше. А послухати - так геть усі у винятках. Спробуйте на 23 лютого витягти якогось «ветерана» на спогади. Якщо не дати йому зациклитися на «у нас такова мала била», подивитесь, як святковий настрій з нього як рукою зніме…

В інституті в мене був друг, котрий вже «там» був. Коли вже остаточно стало ясно, що ніяких відтермінувань для студентів, навіть нашого супер-ВПКашного вишу не буде, він якось казав мені: «Ну що ж, там тебе принизять так, як ніколи не принижували, ти навіть так собі і уявити не зможеш». Через кілька місяців я переконався, як він мав рацію. Чого ж тоді дивуватися, що навіть по двадцяти-тридцяти роках опісля, ми чуємо, як кожному з чоловіків пощастило стати винятком, і нечасто чуємо правду. А як, мабуть, важко сказати правду тим, хто не тільки зазнав принижень, а ще й принижував інших сам, коли прийшов його час бути «черпаком» та «дідом»!

Попри всі сучасні тренди ми продовжуємо жити у суспільстві, де домінують чоловіки. Саме чоловіки у віці 40-60 років складають більшість управлінського ресурсу у державних установах, у бізнесі, у науці. Ті, кому зараз 42-45 потрапляють до тої групи, хто пройшов службу в армії, навіть якщо навчався у виші з воєнною кафедрою. Отже, тепер вони передають вплив тих «принижень, як ніколи не принижували» не тільки на своє найближче оточення, але й на все суспільство. Я переконаний, що вкрай низькою якістю українських чоловіків, як людського ресурсу для економіки і управління, ми завдячуємо значною мірою совєцькій армії.

Мені нема чого соромитися з мого армійського минулого. Я нікого не принижував, а власні приниження пережив сам, не «пєрєводя стрєлкі» та впорався з їхніми наслідками. Єдине, що дещо обмежує, так це необхідність дотримуватися анонімності та уникати занадто вже відвертих ідентифікуючих деталей. Отже, почну дещо розповідати, якомога відвертіше, а як зміняться обставини, тоді допишу вже до кінця. Отже, шановні, анонсую серіал (теґ) «Беззбройна несила».

Flat | Top-Level Comments Only

From:

daf-andrew.livejournal.com

ех, та про що казати, якщо у нас до сих пір частина молоді вважає, що "чоловіком" можна стати тільки в армії, і треба до неї іти. Особливо веселять дівчата, коли починають про "справжніх чоловіків" розказувати і про те, як армія необхідна, бо сучасні чоловіки всі вже не такі, як треба, і навіть картоплю чистити не вміють.
таких дівчат, яким конче не вистачає "справжніх чоловіків", треба брати і примусово відправляти чистити туалети в лікарнях протягом 12 місяців. Подивимось тоді на їх відношення:)

от наприклад: http://forum.od.ua/showthread.php?t=23871&p=20100044&viewfull=1#post20100044

From:

skagenij.livejournal.com

зате чоловіки не народжують

From:

kerbasi.livejournal.com

На Луркоморі є стаття про "бидло", ось звідти цитата:

"Быдлу необходима несвобода. Недаром значительный процент быдла считает, что необходимо побывать в армии и тюрьме, там можно обучиться многому полезному в жизни. Получить те самые готовые модели поведения, особенно в стае таких же, которые потом можно применять всю оставшуюся жизнь, ни на секунду не утруждая голову мыслями".

Хоча це й жартівливий ресурс, але в цих словах є рація. Бидло-самицям також потрібні зрозумілі і прогнозовані бидло-самці з готовими моделями поведінки. Поза типажем, котрий називають бидлом, є ще достатньо комплексантів, котрі ховають свою життєву неадаптованість за усіми цими намірами притулитися до великого та потужного, де навчать та захистять (пійти до армії, щоб стати "справжнім чоловіком") або притулитися до "справжнього чоловіка", якщо це жінка. З усіма цими категоріями розмови нецікаві, все про одне, дискусія марні, тому краще не марнувати час.

Багато літер

Беззбройна несила

Зміст сторінки

Style Credit

Expand Cut Tags