Українські рукописи горять

[kerbasi]

Я отримав справжню насолоду від дискусії між МШФ Короєдовим і Трілліпутом, чи є генії в українській літературі. І від коментарів також. З цих посилань можна вийти і на всі відгалуження:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1362022.html
http://trill-i-poot.livejournal.com/284419.html

Я людина вже зрілого віку, тому якщо якісь з моїх думок або вібір читання викликають у вас когнітивний дисонанс, прошу звернути увагу на рік і згадати, де і ким ви були у той час, і яку літературу читали саме тоді. Витвори мистецтва, зокрема літератури, дійсно вічні, але випромінюють не одне й теж у різні епохи.

Йшов 1982-й рік. Мені 14 років. Ще не помер Л.І. Брежнєв, але вже його ще живе тіло не виносили на публіку. Невдовзі винесуть мертве. У мою голову втрамбовували піонерську пропаганду. Але на мої вуха вже були натягнуті навушники з закордонними радіостанціями. І тут мене находить Ремарк з книгою «Три товариші». Я дізнаюся, що німці також люди. Та й тема дружби та любові торкнула… Про Ремарка ще буде далі.

1984 рік. Мені 16 років. Я відчуваю тиск нездорового міста з усіма його наркоманами, підворіттями, клоаками, міськими божевільними, вуличними злочинцями. І тут до мене приходить Достоєвський з образом Санкт-Петербурга у «Злочині і карі». І я зрештою розбираюся зі своїми страхами. Це, до речі, єдиний у моєму житті випадок, коли мені щось знадобилося з хваленої «російської класики». І це ніяк не міняє мого ставлення до цього явища, як до літератури нероб для нероб, комплекс антів для комплекс антів та до, в цілому, антикультурного явища, з якого зрештою виросли такі потвори,  як російський комунізм та сучасна совкова «імперастія».

1985-1986 рр. Мені 17-18 років. На мене насувається армія, і розривається перше кохання. Як же вчасно я знайомлюся з Норманом Мейлером та його «Оголені та мертві» і з Гайто Газдановим з його «Вечір у Клер»! Це те, що потрібно без п’яти хвилин солдату! А зоборонений Анатолій Кузнєцов з його «Бабиним яром», що  випадково зберігся у запиленій підшивці часопису «Юність» став чудовим щепленням від першої ювілейної пропагандистської істерії стосовно 60-річчя «вєлікай пабєди» і від антисемітизму водночас.  Також мене там вразив образ спаленого села, через котре проходить юний головний герой, скрізь ржавіють рештки знищеної бойової техніки з обох сторін. «Ясно, тут був бій між одними борцями за щастя людства та іншими», - ці думки, вкладені Кузнєцовим у голову персонажа просто перевернули мій світогляд.

1988 – 1992. Мені 20-24 роки. Не зупинятимуся на цьому періоді. То була «гласність» з їх цунамі публікацій раніше забороненого. Я ковтав тоді багато чого.

1993. Мені 25. Гіперінфляція. Економічна катастрофа моєї родини. Я разом з усім поколінням провалююся у безодню геополітичного краху. І тут знов Ремарк з його героями, що живуть під час гіперінфляції у Веймарській Німеччині.  Я відчуваю, що я не один, і не перший. Таке вже люди переживали і долали.

Я міг би і більше назвати з книг, що на мене вплинули, але це вже буде занадто відверто, як для мого характеру.  Обмежимося віковим періодом 14-25 років.

Геніальність авторів – окреме питання. До того ж, геніальність це більше проблема філософська, а не літературна чи смакова. Більшість з перелічених просто талановиті автори. Зрештою, для мого життя не так вже й важливо генії, чи ні. Головне – впливали та вплинули. І ось, що показово – жодного українського автора! Хоча українською мовою та літературою я не нехтував.
Чому ж мене не знаходили книжки українських авторів? 

Одне пояснення - в українській літературі немає потрібних мені тем. Втім, літературознавці або обізнані аматори, я впевнений, що  назвуть авторів та твори, що «закривають» названі вище теми по моїх періодах життя. Але де ж ці твори були у той час, у тому місці?

Можна стандартно пояснити тим, що за совітів українська література зазнала репресій; та, що залишилася, - страждала від пресу цензури; та, що увійшла до шкільної програми – була спотворена пропагандистськими інтерпретаціями та штучно вигаданим контекстом. Але…

Достоєвського чомусь допустили у шкільну програму, пізно, у 70-ті роки, але допустили. Переклад Мейлера добряче порізала совітська цензура, але їхня увага зосередилася на «натуралістичних сценах», головне перекладачам вдалося зберегти. Газданов та Кузнєцов прийшли до мене через короткі хвилі крізь виття глушилок та електромагнітні завади. (У той самий час  українська редакція Радіо Свобода та Голосу Америки на відміну від їхніх російськомовних колег передавали в ефір якусь хрінотінь, яку й глушити було не варто).  

Газданова в СРСР ніколи не видавали, Кузнєцова вилучили з усіх бібліотек. Ремарка перекладали мало та видавали рідко.  Але всі вони пробилися до мене.

Скоріш за все, пояснення все ж таки у справедливості булгаковського афоризму про рукописи, що не горять. Українські рукописи, на жаль, горять. Якщо негорючість рукопису вважати ознакою геніальності, тоді Короєдов має підстави стверджувати, що кількість геніальних творів в українській літературі дорівнює нулю. Достоєвський знайшов прихильників, здатних цензуру посунути. Мейлер, Ремарк знайшли перекладачів, здатних крізь цензуру прослизнути з мінімальними втратами тексту. Газданов, Кузнєцов знайшли тих, хто передавав їх короткими хвилями крізь залізну завісу та зберігав заборонені примірники журналів. Українська література не настільки запалює серця своїх прихильників, щоб вони витягували з вогню рукописи.

PS: от я власне тому й поважаю нелюбимий більшістю жежистів сучукрліт, що він провокує на перформанс з сексом біля ВР з відсидкою у СІЗО та на "хімії", на битву патриотів галицького села з поетами-гомосексуалами. Отже, тут вже з'являється емоція, а не кволий диспут між університетським кафедральним шароварником та "літературознавцем у цивільному".  Вже навіть деякі з "совістей нації" роблять спроби навколо себе срач-перформанс влаштувати. Тому не виключаю, що у сучукрліті генії з'явиться та розкриється. Зараз тільки не зовсім ясно, хто прийде на зміну "двотисячникам". Якщо за цією хвилею все ж таки здійметься наступна, то геніїв, ймовірно, вона до наших берегів винесе. 

Comments

[der-sch-shall.livejournal.com]

поки формально не будуть визначені критерії геніальності, дискусія про наявність/відсутність геніїв та геніальних творів в укр. літературі має лише полемічну та соціологічну вартість
геніями я б назвав і шевченка, і олеся, і стуса, і в.симоненка, і б.лепкого, і п.загребельного (з обмовками навіть владка, малика та остапа вишню) - але то таке, суто моє ІМНО
* геніальність мелвіла, наприклад, не була визнана за його життя; сучасники були не дуже високої думки про бальзака і вважали більш талановитим ежена сю - як вам ці загальновідомі факти? сам веселюсь
** а от те, що українських авторів немає, нпрклд, серед нобелевських лауреатів з літератури це дуже показовий момент, нмд :(

[kerbasi.livejournal.com]

Та є критерії геніальності. Філософські та психологічні. Концепцій більше за одну, звісно, але в цілому зрозуміло, про що йдеться.

Genius (plural geniuses[1][2]) is something or someone embodying exceptional intellectual ability, creativity, or originality, typically to a degree that is associated with the achievement of unprecedented insight.

Це з Вікіпедії. Головне - не читати нічого з філософських питань українською та російською, бо що не напишуть, все одгл Бальшая Савєцкая Енциклапєдія виїодить.

[der-sch-shall.livejournal.com]

:)
на написане в вікіпедії, звичайно, треба тбм озиратись - але це ж не догма

* по наведеній вамі цитаті з віки до [досить сумнівної] категорії геніїв потрапляють, наприклад, шевченко та довженко [це ex abruto]
** і що воно нам дає? ©

[higher-caps.livejournal.com]

==поки формально не будуть визначені критерії геніальності

і без підтасовочок

[batacat.livejournal.com]

ви кажете, що українська література не знайшла шляху до вас, або ви не зовсім її шукали. адже ви чудово розумієте, що єдино можливою літературою у пізньому совку була російськомовна література (сюди я відношу також і переклади іноземних авторів), хоча і існували вихолощені книжки українською і дуже гарні переклади. ви також пам'ятаєте, що взагалі все українське було нецікаве та огидне, що більшість нас уникала всього українського. Тому і доходили до нас лише достоєвський,булгаков, ремарк в російському перекладі. Я гадаю, що українці писали більше чудової пезії (молодий тичина, киїівська школа, нью-йоркська група) аніж наративу, тому і не помічаємо того потужного пласту літератури, бо хто ж читає поезію.

[kerbasi.livejournal.com]

Я цього не заперечую.
Я українською читав принципово. Але дуже швидко зосередився тільки на перекладах іноземної літератури, а у нашому місті це здебільшого були детективи, що й було не так погано для підлітка та юнака. Українська "серйозна" література для мене була не більш актуальна,ніж "Повість про Гільгамеща" (старожитним світом я цікавився).

Взагалі, я про інще. Якщо в українській літературі були генії, то не було кому їх проштовхувати. Серед росіян, як у країні, так і в еміграції, такі були. Мабуть, все ж таки недостатньо геніальності, якщо не запалили так серця прихильників.

[anoushe.livejournal.com]

З приводу книжок, які вразили. Я пам'ятаю своє здивування, коли в десятому класі мені потрапила до рук п'єса Винниченка "Чорна пантера та білий ведмідь". Я читала і просто не вірила власним очам: написано українською, написано українцем (тобто не переклад), написано на початку 20 ст. (тобто не сьогодні) - і не про село! Більше того, дія відбувається навіть не на території України чи Росії, а за кордоном! І проблема вирішується суто теоретична (шедевр чи життя дитини), а не багатий Іванко любить бідну Марічку-кріпачку чи щось таке.
Зі шкільного курсу української літератури школяр може зробити висновок, що інтелігенції в Україні не було зовсім, жодної особи. Як українець - то вже обов'язково селюк. Про те, що письменники самі належали до трохи вищої верстви населення, ніж ті, про кого вони писали, з їхніх творів дізнатися практично неможливо. Навіть після філфаку я не розумію, чому так. Основна частина українців були селянами? Ну, так хіба в Росії не те саме? Тільки в Росії чомусь були Пушкін, Достоєвський, Толстой і навіть, простигосподи, Фєт з його шопот-робкое-дыханье і без політики, а не лише Нєкрасов.

Другим українським письменником, який, мені здається, руйнує стереотипне уявлення про укр.літ., є Іван Багряний. Як на мене, він втілює щоннайкращі риси популярного письменника. Якби це було в моїх руках, я б його популяризувала за державні кошти: писав про дуже болюче і про те, що саме зараз бурхливо осмислюється, не теоретик, бо пережив це все, надзвичано сильний, бо втік і не зламався. До того ж, не нудний, а по-сучасному динамічний, причому без трагізму і зайвих жахів (якщо поставити його поруч із Солженіциним чи Шаламовим, то зразу очевидно стане, кого цікавіше і простіше читати, до того ж він почав писати і публіковатися задовго до них, тобто ще на додачу ще й першопроходець теми констаборів), тобто відповідає умовам масового попиту. Ну, чим не національний письменник?

Ну, і сучасна література, звичайно. Я не знаю, хто її там де не любить. Я, може, мало читала, але те, що мені траплялося, мене не розчарувало. Це додає оптимізму щодо її майбутнього.

[kerbasi.livejournal.com]

Написаний твір починає окреме від автора життя. Якщо це життя відбувається серед шароварників, то будь який геніальний твір локалізується, прив'язується до місцевості і ... перестає бути геніальним твором. Не буде Багряний національним письменником, якщо нація себе бачить тільки в архаїчних етно-формах. Я от це намагаюся донести, але, як бачу, люди реагують на всі подібні теми, як на тролення їхньої культурної ідентичності. Нічого, років через 50 почнуть розуміти. )))

[gloria-ma.livejournal.com]

хм, я б теж назвала Багряного:). Він повертає віру в себе, і перед усім, вчить шанувати себе.
І справа навіть не в тому ЯКУ тему він бере, а ЯК він описує героя.

Що стосується адептів - вони ж були, раз то все, попри все:)) , до нас дійшло.

А літератур "загальнолюдських" так би мовити - не буває, імхо. Всі літератури виключно національні.
А "загальнолюдськість" - штучний критерій, який співпадає з політичною вагою країни.

[larry-bc.livejournal.com]

http://chapeye.livejournal.com/758134.html

[kerbasi.livejournal.com]

Я на розсилку книгарні "Є" підписаний, там щотижня розклад подій по всій мережі "Є" розповсюджують.

(frozen)

[ot-taka-ja.livejournal.com]

5 копійок
я думаю, є трошки сенс у тому, що українцям у їх боротьбі щоденній за виживання (цукрові заводи Миколи Джері, чи війна Тараса Бульби, доказ що ти не верблюд і не малорос, доказ що маєш право бути інтелігентом не польським і не російським) не залишалось місця на роздуми про людину після війни як у ремарка або про якісь вищі теми
тобто всі автори завжди переносять щоденні проблеми у літературу. це як піраміда маслоу. коли у половині сюжетів дитина недогодована або помирає від того, що мати хотіла приспати її сильніше, поки буде на панщині - то де тут будуть спільні для нас теми? ми ж бо ситі. може й добре, що їх нема.
але це так - припущення. з іншого боку, мені дуже подобалась українська програма з літератури (не вся) - бо давала мені зрозуміти як жив мій народ (і що найголовніше - мені не було це читати нудно. завжди було цікаво чим скінчиться)....

[kerbasi.livejournal.com]

Так, слушно. Але це і відрізняє літературу загальнолюдську від літератури локальної. Глобальних літератур не так багато. Наші сусіди на захід від кордону, всі локальні, і у цьому знаходять переваги. Я на цю тему колись слухав радіо-добірку по польському радіо з якогось регіонального бук-шоу. А нашим чогось потрібно замахуватися на глобальне. І не помічати, як це виглядає смішно.

[kachka-dyvachka.livejournal.com]

Мені важко виокремити геніального автора в українській літературі, але бентежить мене зараз те, що за тим пошуком геніального знецінюються автори, які були здатні і написали тексти, що могли впливати і впливають, зворушують, а отже - формують своїх читачів. Мені шкода, що деякі з цих авторів є у шкільній програмі, що також значною мірою знецінює і применшує їх потенційний вплив, оскільки більшість школярів не здатні осмислити, а більшості вчителів досить переказування сюжету для позитивної оцінки. Плужник, Хвильовий, Стефаник, Винниченко, Коцюбинський, Підмогильний - атори, які мали вплив на мене особисто і яких маю потребу перечитати зараз, сприймаючи їх вже через іншу лінзу.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, погоджуюся!
От тільки НМД за наших умов, якщо літекратуру прибрати зі школи, то тоді за 10 років навіть найщиріші партіоти у камуфляжних вишиванках не здатні будуть навіть Шевченка ім'я згадати. У нас ще для мінімальної культурності батіг потрібен.

[crema-catalana.livejournal.com]

За що ми любимо Yкраїну.

[kerbasi.livejournal.com]

каштани навесні розквітають на Хрещатику та дівчата оголюються

[tin-tina.livejournal.com]

От не знаю... Хоткевичеву "Камінну душу" я читала, починаючи років з 12 і з кожним разом все більше дивувалася - звідки воно таке чудо в нашій літературі? Слово "чудо" означає зовсім не захоплення. Скоріше, мимовільне захоплення вкупі з шоком. Більш повну дискредитацію міфу важко й придумати, але вона й сама міф.

[kerbasi.livejournal.com]

Мої 12 років це 1980-й. Якщо Хоткевича видали у 1966-му, а потім вже в перебудову, то він не мав шансів до мене вчасно потрапити.

Геній і суспільство. Дві речі.

[pingback-bot.livejournal.com]

User lovkyj_man referenced to your post from Геній і суспільство. Дві речі. (http://lovkyj-man.livejournal.com/27356.html) saying: [...] По мотивам посту http://kerbasi.livejournal.com/116619.html [...]

Про геніальність національних літератур

[pingback-bot.livejournal.com]

User chita_i referenced to your post from Про геніальність національних літератур (http://chita-i.livejournal.com/37980.html) saying: [...] нарешті з'явилася у нас в жж дискусія про "геніальність" української літератури! (дивіться kerbasi [...]

[chita-i.livejournal.com]

Ну, звичайно, це все дуже суб'єктивно. Йде під графою " що вичитала Я ".
"Українські рукописи горять"
Тобто, прочитавши допис розумієш, що нічого "нетлінного" укр.література, на твою думку, не створила. Ніколи. До того вважаю актуальний такий чутливий-чудовоий допис tin-tina (http://tin-tina.livejournal.com/187074.html), де ми зараз сперечаємось.

Я людина вже зрілого віку, тому якщо якісь з моїх думок або вібір читання викликають у вас когнітивний дисонанс, прошу звернути увагу на рік і згадати, де і ким ви були у той час, і яку літературу читали саме тоді. Витвори мистецтва, зокрема літератури, дійсно вічні, але випромінюють не одне й теж у різні епохи.

Ти сам говориш, що виріс та формувався у "інші часи", які можуть охарактеризуватися навмисним вихованням "остогидження" до української літератури. Тобі про це писав batacat нижче "взагалі все українське було нецікаве та огидне, що більшість нас уникала всього українського" Ти усвідомив цю правду? Чи ти продовжуєш стояти на совкових позиціях що у нас все було дуже добре з літературою, що ми були сама "читаюча" нація (ага, дуже помітно по чуттєвому вихованню тих самих совків). Якщо ти так щиро вважаєш, то бібіп! СОВОК!

Причому, поміть, я не огульно критикую совок. Вважаю, що деякі надбання були просто чудово продуманими. Тільки ось дійсність концтаборно-тюремного виховання все це звела на мізерію.

Геніальність авторів – окреме питання. До того ж, геніальність це більше проблема філософська, а не літературна чи смакова. Більшість з перелічених просто талановиті автори. Зрештою, для мого життя не так вже й важливо генії, чи ні. Головне – впливали та вплинули. І ось, що показово – жодного українського автора! Хоча українською мовою та літературою я не нехтував.
Чому ж мене не знаходили книжки українських авторів?

Одне пояснення - в українській літературі немає потрібних мені тем. Втім, літературознавці або обізнані аматори, я впевнений, що назвуть авторів та твори, що «закривають» названі вище теми по моїх періодах життя. Але де ж ці твори були у той час, у тому місці?

Тут ти признаєш, що ніяка українська література ніколи не створила ніякого враження для тебе. Ніяка тема тебе зацікавила. Скажу тобі, мене також. Але у мене родина була українсько-націоналістична. У тебе – ні. То у мене виникає питання, звідки взагалі взялася та твоя українськість? Тому що ти вже більше любив землю ніж ті совки які прийшли на неї як на завойовану? Бо були ж українці, які чинили опір, були вбиті та обезчещені аж до зараз, негативні герої нашої казки. То який насправді генезис твоєї родини? Це не за арійську "чистоту раси". Це щоб зрозуміти тебе, як людину. Це не для публічного обговорення, це для того, щоб ти сам собі подумав. Звідки в тебе проросле те українське коріння? Чи ти як Драгоманов? )

Є ще, якщо тобі ще продовжує бути цікавим, але я вже мушу йти поки. Може, через декілька годин, бо я всю родину затримую. )

[kerbasi.livejournal.com]

"Тобто, прочитавши допис розумієш, що нічого "нетлінного" укр.література, на твою думку, не створила. Ніколи".

Обмежимося тільки тим, що збагатіло світову культуру. Такого не створила. Ніколи. Про значення для українців не йдеться. Батьків люблять не через те, що вони роблять для людства.

"Чи ти продовжуєш стояти на совкових позиціях що у нас все було дуже добре з літературою"

??????????????
Я ніколи не стояв на таких позиціях.

"То у мене виникає питання, звідки взагалі взялася та твоя українськість"?

З партійних гасел на будинках на свята українською мовою, з напису "Україна" на піаніно мами з дивною літерою Ї, помічену мною, коли мене вчили читати у дуже ранньому віці, з перших книжок, які чомусь мені окупанти купували українською, з радіо, що базікало дивною мовою, яку я поступово почав розуміти, з того, що коли я вперше побував у Росія я виявив, що вони цвенькають з дивним акцентом, який я не з першого разу розумію, з того, що в них радіо не базікає українською мовою, що в них немає гасел на будинках українською мовою. З того, що мене окупанти не звільнили від української мови у школі, хоча для цього потрібна була лише фіктивна довідка з лікаря. З того, що нас дразнили звільнеі "хахламі", а ми відповідали "шол хахол - насрал на по, шол кацап - зубамі цап!" Досить?

"ті совки які прийшли на неї як на завойовану"?

На мою землю всі прийшли як на завойовану. Найпівденіший форпост казацтва знаходився на 50-70 км на північ.

"Чи ти як Драгоманов"?

Скоріш, як мої земляки М.М. Аркас (молодший) і М.М. Аркас (самий молодший). Але і стосовно їх відповіді не має. А нафіга, взагалі, вона потрібна?

[viewpoint.livejournal.com]

Колись давно я перебрав бібліотеку в домі батьків, бо тією кількістю книжок не було кому опікуватися. Вартісне зайняло кілька полиць, решту я виніс на горище.

Це неправду казали, що книжки неможна спалювати, це некультурно, хфошизм та ін. Нині стало відомо, що священик спалює біблію, коли її фізичний носій стає непридатним для використання, прочитавши молитву чи виконавши якийсь нескладний обряд.

Те, що на горищі - мотлох, що не пройшов випробування на корисність. Надто велика честь тримати його для потомків, тому одного дня я спалю його разом з вугіллям, і без жодного жалю.

[kyanka.livejournal.com]

Не паліть. Як самому не цінне, то людям віддайте.