Донаціональна ідентичність
Wednesday, 16 November 2011 03:26 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiХочу занотувати аргументи до дискусій стосовно великої біди присутності іноземного флоту, контролю іноземців за газовою трубою та скуповування іноземцями українських активів аж (потенційно) до землі, і як це все знищить Україну.
У США більша частина нерухомого майна належить іноземцям. Велика частка іноземного капіталу обертається і на фондовому ринку, тобто фактично іноземці скуповують акції американських корпорацій. Але це не загрожує американській ідентичності, мові і культурі. Мовні проблеми створюють власне ті, кому нічого не належить – іспаномовні, здебільшого нелегальні мігранти в деяких штатах. А культура квітне. Стільки театральних, оперних постанов, балету, художніх вистав, скільки у США, ніде у світі не відбувається. Та й титули виданих книжок за рік не перелічити.
Другий приклад – Китай. Він практично половину своєї чотиритисячолітньої історії знаходився під владою іноземних правителів. Китай асимілював правителів, а не правителі – Китай.
Розумієте, біди України не передаються газовою трубою, як і щастя не зарите у чорноземах. І те, й інше – у головах, або душах, якщо вам це слово більше подобається. Біда у тому, що більшості українців незалежність не потрібна. І, взагалі, Україна не потрібна. І не тільки держава, а навіть просто окрема культура. І мова не потрібна. Це не залежить від ступеню русифікованості і від місцевості. Це загальна біда. Україна існує чисто на уявному, сентиментальному рівні: пісень поспівати під випивку на весіллі чи на святі, в рідному селі на місцевій говірці зі старими батьками та сусідами потеревенити. І все. У своєму повсякденному житті – пофіг, яка мова., які пісні з радіо… Коли треба проявити волю, працювати, обирати свою долю – починають домінувати інші ідентичності: професійні, земляцькі, родинні: всі ці "шахтарі", "вчителі", "чорнобильці", "пенсіонери", "держслужбовці", "селяни", "молодь", "юго-восток","пільговики", "захід", "бюджетники", "кияни"...
Цю розмиту, фрагментарну ідентичність доволі легко політтехнологам збентежити якимись міфічними або навіть короткочасно реальними проблемами у передвиборчий період, але з іншого боку у суспільстві так ніколи і не відбулися дискусії, а що ми, взагалі, будуємо: капіталізм чи соціалізм, демократію чи авторитаризм. Так само на емоційному рівні щось десь ворушиться: класно, коли робота гарантована і ковбаса дешева, але якби ще на роботу щодня не ходити та щоб зарплату німецьку, або яка гидотна демократія, краще тверда рука, коли родичі на держслужбу влаштувалися, а як сам натрапить на самодура, так одразу ж про права людини згадує.
Цю розмиту, фрагментарну свідомість доволі легко ворогам перемогти. Бо через цю свідомість повстанці-селяни та козаки відмовлялися воювати за межами свого повіту, бо їхня Україна далі пагорба за селом не простягалася.
В українців представлена типова донаціональна свідомість, яка була в європейських народів у середньовіччя. Ця свідомість може створити тільки королівство, яке або перетвориться на імперію, або стане васалом і згодом розчинитися без сліду в більш потужній ідентичності, якщо бог рогів не дав.
Що б там не казали, але фрагментарна донаціональна ідентичність може бути об'єднана тільки через культуру. Культуру не етнічну, бо етнічна сягає тільки до пагорба, а культуру масову та високу. Тому надія з'явиться тільки тоді, коли освічена верства позбавиться своїх комплексів та фобій, стане успішною, креативною, новаторською і почне виробляти якісний, актуальний культур-продукт. Ніякі апеляції до історичної пам'яті не допоможуть, бо в Україні в кожного своя пам'ять і своя історія, у минулому - тільки фрагментарні ідентичності і донаціональна свідомість, локальне бачення. Менше минульщини, більше майбутнього! Тільки так.
У США більша частина нерухомого майна належить іноземцям. Велика частка іноземного капіталу обертається і на фондовому ринку, тобто фактично іноземці скуповують акції американських корпорацій. Але це не загрожує американській ідентичності, мові і культурі. Мовні проблеми створюють власне ті, кому нічого не належить – іспаномовні, здебільшого нелегальні мігранти в деяких штатах. А культура квітне. Стільки театральних, оперних постанов, балету, художніх вистав, скільки у США, ніде у світі не відбувається. Та й титули виданих книжок за рік не перелічити.
Другий приклад – Китай. Він практично половину своєї чотиритисячолітньої історії знаходився під владою іноземних правителів. Китай асимілював правителів, а не правителі – Китай.
Розумієте, біди України не передаються газовою трубою, як і щастя не зарите у чорноземах. І те, й інше – у головах, або душах, якщо вам це слово більше подобається. Біда у тому, що більшості українців незалежність не потрібна. І, взагалі, Україна не потрібна. І не тільки держава, а навіть просто окрема культура. І мова не потрібна. Це не залежить від ступеню русифікованості і від місцевості. Це загальна біда. Україна існує чисто на уявному, сентиментальному рівні: пісень поспівати під випивку на весіллі чи на святі, в рідному селі на місцевій говірці зі старими батьками та сусідами потеревенити. І все. У своєму повсякденному житті – пофіг, яка мова., які пісні з радіо… Коли треба проявити волю, працювати, обирати свою долю – починають домінувати інші ідентичності: професійні, земляцькі, родинні: всі ці "шахтарі", "вчителі", "чорнобильці", "пенсіонери", "держслужбовці", "селяни", "молодь", "юго-восток","пільговики", "захід", "бюджетники", "кияни"...
Цю розмиту, фрагментарну ідентичність доволі легко політтехнологам збентежити якимись міфічними або навіть короткочасно реальними проблемами у передвиборчий період, але з іншого боку у суспільстві так ніколи і не відбулися дискусії, а що ми, взагалі, будуємо: капіталізм чи соціалізм, демократію чи авторитаризм. Так само на емоційному рівні щось десь ворушиться: класно, коли робота гарантована і ковбаса дешева, але якби ще на роботу щодня не ходити та щоб зарплату німецьку, або яка гидотна демократія, краще тверда рука, коли родичі на держслужбу влаштувалися, а як сам натрапить на самодура, так одразу ж про права людини згадує.
Цю розмиту, фрагментарну свідомість доволі легко ворогам перемогти. Бо через цю свідомість повстанці-селяни та козаки відмовлялися воювати за межами свого повіту, бо їхня Україна далі пагорба за селом не простягалася.
В українців представлена типова донаціональна свідомість, яка була в європейських народів у середньовіччя. Ця свідомість може створити тільки королівство, яке або перетвориться на імперію, або стане васалом і згодом розчинитися без сліду в більш потужній ідентичності, якщо бог рогів не дав.
Що б там не казали, але фрагментарна донаціональна ідентичність може бути об'єднана тільки через культуру. Культуру не етнічну, бо етнічна сягає тільки до пагорба, а культуру масову та високу. Тому надія з'явиться тільки тоді, коли освічена верства позбавиться своїх комплексів та фобій, стане успішною, креативною, новаторською і почне виробляти якісний, актуальний культур-продукт. Ніякі апеляції до історичної пам'яті не допоможуть, бо в Україні в кожного своя пам'ять і своя історія, у минулому - тільки фрагментарні ідентичності і донаціональна свідомість, локальне бачення. Менше минульщини, більше майбутнього! Тільки так.
