Про російські вибори
Monday, 5 December 2011 08:35 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЯ раніше, поки не вийшов з російського культурного поля, багато спілкувався з росіянами. Тепер вже майже не спілкуюся давно. Не через політику, якось само так сталося. От за останні тижні зненацька прокинулася цікавість. Відкрив для себе, що в них парламентські вибори. Почитав, послухав – тепер хочеться дещо підсумувати.
З величезним задоволенням подивився я на еволюцію російської інтелігенції.
Коли 1991-го я казав, що повернення до поясного часу це небезпечне потурання консервативному плебсу та люмпенам, мені відповідали, що я перебільшую, це просто, щоб з роботи повертатися, коли ще світло.
Коли 1995-го я казав, що Примаков, це не прагматична політика, а передвісник великої біди реставрації, мені заперечували, що слід лицемірному Заходу продемонструвати характер.
Коли 1996-го я казав, що «Стариє пєсні а главнам» у новорічну ніч це не прикол, а естетика майбутнього режиму, співбесідники просто знизували плечима.
Коли 1999-го я казав, що Путін це ідеолог влади сірості і агресивної меншовартості, мені казали, що він, принаймні, молодий і не п’є, тому нехай, а там і нові обличчя з’являться.
Коли тоді ж я попереджав, що політики зі свічками у церкві, багатогодинні трансляції на живу з недобудованого ще на той час храму Христа спасителя, це початок обскурантизму та пришестя політруків від РПЦ, мені відповідали, що я бачу світ, як типовий безбожник.
Коли 2000-го казав, що фільми Бодрова молодшого та йому подібні випускають з пляшки джина нового, на цей раз російського «гітлерюгенду», мені відповідали, що це щось там творчі люди з коксу бісяться та, взагалі, ксенофобія, зокрема українофобія, це журналістські бздури, бо, мовляв, все життя живемо, та може, одного ідіота бачила, хто так говорить, та й то він вибачався, коли протверезів.
Коли 2001-го я казав, що Дугін та євразійство це не естетичний та популярно-історичний тренд, а засади майбутньої політики, мені відповідали, що Росія не схід і не захід, і від того, якщо вона знайде свою путь, світ тільки виграє, бо Росія стане більш гуманістичною.
Коли 2002-го я казав, що повернення гімну СРСР це початок ери охлократії та авториторизму, мені казали, що гімн, звісно, гидота, але в нього, принаймні, є слова, та й, взагалі, хто у сучасному світі вивчає та співає гімни...
Коли 2003-го тоді ж я казав, що керована демократія це ідеологічне оформлення авторитаризму, мені заперечували, що демократія це не вседозволеність, а керована демократія це кілька років тиші, щоб могло вирости нове, незіпсоване совком покоління.
Коли 2005-го я казав, мовляв, бачите, куди все прийшло: Беслан, Дубровка, Ходорковський, істерія проти "помаранчової" України, торгівельна війна з Грузією, підтримка одіозних режимів, інородців на вулицях Москви щотижня вбивають, статеве виховання та акції анти-СНІД з роздачею презервативів у школах заборонили, фактично закон божий впровадили - мені казали: "Так, так, дещо є, але не так густо, як ти це подаєш, позитивніше світ слід бачити, це все у нас десь на маргіналіях, легко можна не помічати, проте не стріляють бандити на вулицях, як у 90-ті за твого улюбленого Єльцина"...
Можна ще багато-багато сторінок написати у такому стилі…
Але тепер, здається, інтелігенція прокидається. Тепер вони відкрили, хто над ними сидить, і що з під них, на горі сидячих, на голову суспільству тече зовсім не мармелад. Тепер вони обмінюються аргументами дослівно такими, які я вживав ще десятиліття тому…
Молодці, звісно, що дійшло. Хоч і пізно. Краще, ніж ніколи. Тепер коли у кремлівському режиму починається доба застою (про це сказав хтось у передачі Еха Москви, і я з цим згідний), російська інтелігенція має років десять на вигадування дотепних політичних анекдотів та написання сміливих бардівських пісень…
Я у таких випадках, коли стаю пророком не через дар передбачення, а через те, що навколо здебільшого люди зі звичкою ховати голову у пісок, не можу втриматися від зловтіхи. От і тепер російським інтелігентам, що «прокидаються» та «відкривають очі» на гидотну реальність, яку оспівували та з якою примиряли свою свідомість орвелівським «двомисленням», я бажаю, щоб за цей період нового застою та майбутньої нової перебудови, щоб влада встигла їх пригостити добрячими копняками поліційним чоботом, і кийками по спині. Верства, яка замістьтого, щоб бути мозоком нації, обрала, за відомим висловом, стан гівна нації, мусить заплатити за свої невиконану суспільну роль.
А про українських інтелігентів ще говорити зарано. У них ще все попереду. Порозмовляємо років через десять…
З величезним задоволенням подивився я на еволюцію російської інтелігенції.
Коли 1991-го я казав, що повернення до поясного часу це небезпечне потурання консервативному плебсу та люмпенам, мені відповідали, що я перебільшую, це просто, щоб з роботи повертатися, коли ще світло.
Коли 1995-го я казав, що Примаков, це не прагматична політика, а передвісник великої біди реставрації, мені заперечували, що слід лицемірному Заходу продемонструвати характер.
Коли 1996-го я казав, що «Стариє пєсні а главнам» у новорічну ніч це не прикол, а естетика майбутнього режиму, співбесідники просто знизували плечима.
Коли 1999-го я казав, що Путін це ідеолог влади сірості і агресивної меншовартості, мені казали, що він, принаймні, молодий і не п’є, тому нехай, а там і нові обличчя з’являться.
Коли тоді ж я попереджав, що політики зі свічками у церкві, багатогодинні трансляції на живу з недобудованого ще на той час храму Христа спасителя, це початок обскурантизму та пришестя політруків від РПЦ, мені відповідали, що я бачу світ, як типовий безбожник.
Коли 2000-го казав, що фільми Бодрова молодшого та йому подібні випускають з пляшки джина нового, на цей раз російського «гітлерюгенду», мені відповідали, що це щось там творчі люди з коксу бісяться та, взагалі, ксенофобія, зокрема українофобія, це журналістські бздури, бо, мовляв, все життя живемо, та може, одного ідіота бачила, хто так говорить, та й то він вибачався, коли протверезів.
Коли 2001-го я казав, що Дугін та євразійство це не естетичний та популярно-історичний тренд, а засади майбутньої політики, мені відповідали, що Росія не схід і не захід, і від того, якщо вона знайде свою путь, світ тільки виграє, бо Росія стане більш гуманістичною.
Коли 2002-го я казав, що повернення гімну СРСР це початок ери охлократії та авториторизму, мені казали, що гімн, звісно, гидота, але в нього, принаймні, є слова, та й, взагалі, хто у сучасному світі вивчає та співає гімни...
Коли 2003-го тоді ж я казав, що керована демократія це ідеологічне оформлення авторитаризму, мені заперечували, що демократія це не вседозволеність, а керована демократія це кілька років тиші, щоб могло вирости нове, незіпсоване совком покоління.
Коли 2005-го я казав, мовляв, бачите, куди все прийшло: Беслан, Дубровка, Ходорковський, істерія проти "помаранчової" України, торгівельна війна з Грузією, підтримка одіозних режимів, інородців на вулицях Москви щотижня вбивають, статеве виховання та акції анти-СНІД з роздачею презервативів у школах заборонили, фактично закон божий впровадили - мені казали: "Так, так, дещо є, але не так густо, як ти це подаєш, позитивніше світ слід бачити, це все у нас десь на маргіналіях, легко можна не помічати, проте не стріляють бандити на вулицях, як у 90-ті за твого улюбленого Єльцина"...
Можна ще багато-багато сторінок написати у такому стилі…
Але тепер, здається, інтелігенція прокидається. Тепер вони відкрили, хто над ними сидить, і що з під них, на горі сидячих, на голову суспільству тече зовсім не мармелад. Тепер вони обмінюються аргументами дослівно такими, які я вживав ще десятиліття тому…
Молодці, звісно, що дійшло. Хоч і пізно. Краще, ніж ніколи. Тепер коли у кремлівському режиму починається доба застою (про це сказав хтось у передачі Еха Москви, і я з цим згідний), російська інтелігенція має років десять на вигадування дотепних політичних анекдотів та написання сміливих бардівських пісень…
Я у таких випадках, коли стаю пророком не через дар передбачення, а через те, що навколо здебільшого люди зі звичкою ховати голову у пісок, не можу втриматися від зловтіхи. От і тепер російським інтелігентам, що «прокидаються» та «відкривають очі» на гидотну реальність, яку оспівували та з якою примиряли свою свідомість орвелівським «двомисленням», я бажаю, щоб за цей період нового застою та майбутньої нової перебудови, щоб влада встигла їх пригостити добрячими копняками поліційним чоботом, і кийками по спині. Верства, яка замістьтого, щоб бути мозоком нації, обрала, за відомим висловом, стан гівна нації, мусить заплатити за свої невиконану суспільну роль.
А про українських інтелігентів ще говорити зарано. У них ще все попереду. Порозмовляємо років через десять…
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Wednesday, 7 December 2011 05:05 pm (UTC)Інтелігенція це явище країн колишньої Рос. імперії. Стосовно освіченої верстви, то саме вона і створювала держави, нації, літературні мови, тощо. Дивно, як можна вважати, що "трудяга" створює націю! Марксизм таки глибоко пустив корені...
З wishfull thinking я не сперечаюся. Почекаймо десять років, як я й написав у дописі.
no subject
Date: Wednesday, 7 December 2011 09:35 pm (UTC)Які мови? Німецьку створили - точніше системазували - брати Грімм, їхній словник закінчили лише ось 60-х, 50 років тому. Італійська мова сформувалася остаточно лише з появою казки про Пінокіо, а закріпилася з появою телебачення. І так далі.
До речі, коли в 2000-му, з приходом расПутіна почали крутити старі совіцькі кіна, я теж сказав, - О! Саюс відновлюємо. Це було очевидно: подіяти на підкірку пердунів, вплинути "позитивом" на молодь (ай які тоді всі були прекрасні люди та безкорисливі), а далі оголосити про "вставанієсколєн"(тм).
А ще, коли про фільми зайшлося, то пригадаймо "Монгола", Бодрова старшого.
Взявся він знімати цей фільм, почалися неприємності. Він уперся - син під лавиною пропав... Хоч-не-хоч, а довелося їхати до господарів - монголів, до їхніх духовних провідників, шаманів, просити "ярлик" на зйомки. Знають, псисмердячі, де їхній господар. Після "благословення" та утвердження сценарію шаманами зйомки пішли легко...
Ось такі історії...
Історичні паралелі, - це просто дзеркало, в яке зирив Персей, б'ючися з Горгоною. Я люблю історичні паралелі, вони допомагають розбиратися з теперішнім... :)
no subject
Date: Thursday, 8 December 2011 08:14 am (UTC)Отже, ми з тобою про різні речі.
Старі фільми почали показувати не з 2000-го, а з 1996-го, коли Єльцин увів до складу керівництва країни Прімакова та його команду. Це означало кінець демократів, початок доби реставрації. Путін - це наслідок.
no subject
Date: Thursday, 8 December 2011 06:26 pm (UTC)