Спогади про цей день

[kerbasi]

Я зарікся ще торік, що більше я не тролитиму тих, кому рідні і любі сoвітські гендерні свята. Святкуєте – і хай вам грець. Життя все і всіх розкладе по полицях. Я тут про інше - про свої власні спогади.

Сьогодні спіймав себе на думці, що два цих «свята», 1987 і 1988 стосувалися мене напряму, тому мали б якось запам’ятатися. Втім, геть нічого не можу згадати, хоча на пам'ять не скаржуся, маю чітку хронологічну та фактологічну і той період свого життя можу розписати по десятках конкретних дат. Цей день був звичайним робочим для цивільних, вони відмічали у колективах. А у війську це було свято реальне. Тому напевно на сніданок солдатам давали армійські ласощі – яйця, які давали тільки по вихідних та святах. Мусили обов’язково проводитись урочисті збори. Всі ці передсвяткові урочисті збори були фобією всіх порядних солдат, крім зовсім вже забитих селюків, бо начальство здуру чи з ницості може звання єфрейтора дати, а це ганьба – все життя потім обізнаним пояснюй, як ти так «попав».

Отже, щось таке урочисте мало відбуватися, але у пам’яті не зафіксувалося. І ясно чому. Тому що для мене цей день ніколи не був святом. Я просто його не помічав, як і більшість інших совітських ритуалів. От і все.  

А справжній сюр я спостерігав вже у цивільному житті. У 90-ті я ще був дуже молодим і не завжди вдавалося продавити свою лінію, тому часто доводилося слідувати колективним ритуалам. Я працював у конторах, де колективи здебільшого були жіночі, з якимсь «альфою» на чолі, і кількома «омегами», розкиданими по відділах. З усіх цих грецьких літер в армії не служив ніхто. Взагалі, з чоловічого населення СРСР з вищою освітою служили, здається, тільки народжені до війни та моє «везуче» покоління, років народження 1966-1969. І у нашому мілітаризованому місті, здається, всі виші мали повноцінну військову кафедру, тобто рік дослужувати офіцером не посилали. Принаймні, у нашому точно була повноцінна.   

Так от під час оцих святкувань, коли вже достатньо під різним соусом випили за «Альфу», обов’язково знаходилося якесь сученя, яке під черговий тост за захисників кидало саркастичну ремарку, мовляв, захисники, гм-гм-гм, ви ж і в армії ніхто не служив. Це була така тонка ризикована гра, бо «Альфа» також не служив, але слід було всією своєю поставою, поглядом продемонструвати, що йдеться не про «Альфу», який і так найкрутіший з захисників стада, а про різних «омег», які тут прибилися до стада, і їх з милосердя не виганяють. От в такі моменти я завжди нагадував, що я служив, чим ламав формат свята: міф про найкрутішого «альфу» давав шпарину, а з сученятами траплявся когнітивний дисонанс. Молодий я був, не розумів ще, як такі колективи функціонують.

А найбільший сюр – це «мальчишник» десь у середині 90-х, від якого не можна було відмазатися, де з усіх "захисників"  в армії служив тільки я. І тільки я бачив абсурдність ситуації.

Яке щастя, що я вже давно можу не брати участі у цих шлюбних танцях, оздоблених пафосними гаслами! 

Найвлучніше до теми:

http://tsvibak.livejournal.com/497226.html  - ППКС!!!

http://nehrebeckyj.livejournal.com/178032.html   - як контрпропаганда - класно!

http://yaroslav-lazor.livejournal.com/23193.html  - Ах, галичани! Такі австроромантики! ))

http://grytsenko.com.ua/blog/view-vitaju-zakhysnykiv-vitchyzny.html  - Альтернатива, кажете? Сраним віником таку альтернативу!

http://dt.ua/SOCIETY/scheplennya_bezpamyatstvom__-97436.html - Розумна стаття

http://odyn-owl.livejournal.com/93973.html - згідний!

 http://frankensstein.livejournal.com/260774.html  - дотепно!))

http://terykon.livejournal.com/30431.html - контрнаступ "салабонів"))

 http://olya-stopudiv.livejournal.com/185885.html - свято офісних ховрашків і ветеранів НКВС

http://docent030.livejournal.com/22141.html - батько чи вітець?

http://mapumba.livejournal.com/471799.html - досвід не купиш, до війська у відпустку не поїдеш

http://kievljanin.livejournal.com/2750.html - це не "мила звичка"!

http://npubop.livejournal.com/933582.html - як же ж без епатажного блазня на останку...

Comments

[der-sch-shall.livejournal.com]

:)
на фірмі, де я працюю, ваапчє смішна ситуація
з чоловіків кірзу топтал тока я, зате наша директорка має військове звання - вона [за однією з освіт] медік, і чи старлей, чи вже навіть капітан запасу
:)
отже, в нас захисників вітчизни двоє, і в цьому аспекті спостерігається гендерна рівновага

[kerbasi.livejournal.com]

Дивіться, у нас стосовно інтелектуальної верстви начоно справедливі наступні твердження:

а) більшість засуджує або просто боїться маніпуляцій, називаючи ними словесні камлання НЛП та подібного поп-психу, рекламно-маркетингові прийому, 25-й кадр, підтасовки фактів то що
б) більшість декларує свою приналежність до релігії, священна книга якої починається зі слів "Спочатку було слово".

Ясно, що з філософської точки зору "маніпуляції" з пункту А - це зміщення значень слів, навіть якщо йдеться про образи рекламних роліків, 25-й кадр. Ясно ж - семіотика все таке...

Тепер скажіть, як так може бути, що більшість, яка боїться слова, як зброї у ворожих руках (вустах), і вірить у первинність слова, може засмічувати свою свідомість словами типу "День захисника Вітчизни - 23 лютого", не розуміючи, що саме первинність і сила слова приведуть в такому разі обов"язково під трибуни з Путіним і Януковичем і обов"язково доведеться кричати "Ура".

Ніяке тролення не допоможе. Або людина сама себе вилікує, або - під трибуни, навіть якщо на вишиванці візерунок правильний.

[kerbasi.livejournal.com]

Класно! Так цей день належить тільки вам обом! :-)))

[smijana.livejournal.com]

Обов'язковість будь-чого, разом із пафосністю, і танці навколо цього - відражають від будь-чого.

Я просто молюся щоб тепер уже з українських традицій чи свят не зробили того що ти описуєш.
Свято, яке канонізується на рівні колективів - це ненормально. У всьому цивілізованому світі свята живуть між людьми неформально, між друзями, в сім"ї, карнавали на вулиці і т.д. І тільки при тоталітаризмі "всі святкуйте: так і тоді" або "ніхто не святкуйте: ні так ні тоді", і намагання зобов'язати на рівні колективу, щоб всі - "дружными рядами".

До якоїсь міри оті всі корпоративні танці у світі (обов'язкові дрес-коди, святкування дня компанії чи різдвяні вечірки - як от у фільмі про Бріджіт Джонс, Великобританія) - це теж прояви тоталітаризму своєрідного, тільки в межах корпорації, щоб "всє как одін". І це теж напружує багатьох і викликає спротив.
Не тому що директор компанії - радянський окупант, а тому що насаждає культ і не дає кожному святкувати згідно його традицій разом з його однодумцями.

[kerbasi.livejournal.com]

Я знаю тільки іноземні корпоративи, організовані іноземцями. Як це реалізується в українців, можу тільки здогадуватися. Іноземні корпоративи миють мозок відповідно до актуальної ейчарівської моди: тім білдінг чи якийсь подібний білдінг. Вони викликають неприємні відчуття в мене, людини з совковим досвідом зі стійкою відразою до колективних подій, але насправді вони не такі вже й погані. Хоча не приємно, коли твій шеф дивиться на тебе і оцінює: "О, він багато випиває і муму водить - це класно, бо він сейлзмен, він мусить бути комунікабельним та з клієнтом горілку пити та веселитися. А он той хлопчина - бухгалтер, тому йому муму водити - зась"!

Але постсовітськи "поляни" у колективах значно гірше і травматичніше явище, бо там пофіг на модні ейчарівські тренди, там слід демонструвати лояльність і відданість.

До речі, принаймні, у США корпорації охоплюють меншу частину трудових ресурсів. Багато людей корпорації не люблять, лають. І це нормально.

Українські традиції вже встигли перетворити на гидоту, але нам тут нещастя допомогло: оскільки істеблішмент обізнаний тільки у совкових культпросвітівських традиціях, то їх і паплюжить. Щоправда недавні дискусії тут у мене продемонстрували, що чимало розумних людей мають проблеми з розрізненням культпросвіту від культури, коли йдеться про українськість, але це, сподіваюся, минеться.

[kerbasi.livejournal.com]

Ви ж також ігнор застосовуєте:
http://0restt.livejournal.com/87487.html
Ні?)))

[smijana.livejournal.com]

..ой, гарно ж Ви пишете.. (від суті до викладу) задоволення читати, чесне слово. :))

[larry-bc.livejournal.com]

То дякую.
)

А у нас із товаришами сьогодні маленьке свято ;)

Місяць як ми запустили мистецьку соц. мережу "Джигун". )))

Як нам вчора і обіцяли, власники хостінгу роблять прохфілактику.
Тому Джигун тимчасово не працює. )

[hvylya.livejournal.com]

мушу зауважити, що у вас дві фактичні помилки. По-перше, служити почали хлопці мого віку -- 1965 рік народження. Але, в нашому наборі в Харкові ще були ВУЗи, з яких не забирали. ХАІ, ХПІ -- там трохи підвищився конкурс у ці роки. Але до хабарів діло не дійшло. Я вчилася в універі, тому нашіх хлопців "замели".
По-друге, було ще одно покоління, як не важко здогадатися, це покоління наших батьків. Це малочисельні "діти війни", через них і ми є демографічним проваллям. Так от мій батько взагалі служив двічі. Правда, їх хоча б не забирали посеред навчання, він відслужив рік після універу, а потім через п'ять років його викликали на переподготування і забрали на два роки офіцером до Капустиного Яру. Це досить болісно сказалося на його кар'єрі і долі взагалі.

[kerbasi.livejournal.com]

Оновив допис посиланнями на краще, нмд, з френд-стрічки. Подивіться, може, чогось не бачили. Варто!

[kerbasi.livejournal.com]

З нашого НКИ тих, хто на три роки мене старший (1965) не забирали.

Рік офіцером після вишу - це частина підготовки по деяких програмах. У нас була повна віськова кафедра без такого, але в багатьох вишах слід було дослужувати. Другий термін Вашого батька - схожий на "партизанщину" або на якісь екстраординарні обставини, які траплялися: перед ГКЧП кількох моїх друзів потягли до воєєнкоматів, щоб направити у війська офіцерами. В те, і те і мене могло б не оминути, якщо б СРСР не розпався.
Взагалі, той хто служив рядовим ніколи не погодиться, що офіцер або "партизан" - це реальна служба. То все іграшки, а не служба.

[hvylya.livejournal.com]

пробачте, але ні. Це не "партизанщина", а два повноцінних роки, ві не уважно прочитали. В СРСР буле таке поняття, як "термінова служба". Були кадрові офіцери, а були термінові, дворічної служби. І не рік, а два. Мій чоловік відкараскався від цих двох років, примудрившись "помінятися" з сокурсником, який навпаки хотів відслужити.
Іграшки не іграшки, але на два роки його відірвали від родини. А мені було чотири роки. Перший раз його забрали коли я тільки народилася.

[hvylya.livejournal.com]

і здається, нічого "екстраординарного" у 1969-му році не було. У КапЯрі? Навіщо було загрібати офіцерів ПВО? Там хіба Іран міг погрожувати з боку Каспію.

[kerbasi.livejournal.com]

Я виправив коментар, тільки Ви раніше відповіли.

Хай там як, а я, коли лежав з запаленням легенів у госпіталі, то мусив вмиватися та голитися з умивальнику з холодною водою. А на Далекій Півночі взимку це просто крижана вода, в якій через кілька секунд німіють і синіють руки. Запитайте чоловіка, як воно голитися з крижаною водою, а поруч був умивальник для офіцерів з гарячою водою, яким мені користуватися було заборонено. Навіщо це було потрібно в декларативно безкласовій совітській армії, я не знаю, але ми офіцерів за своїх не вважали: золотопогоннік - не брат. А з цивільних вишів, а не з військового вчилища - це взагалі, вважалося, "косарь", тобто хто від реальної армії "закосив". Їх ще менше поважали. Я вже не кажу, що офіцер дома спить з жінкою, а солдат у казармі з сотнею таких, як він, і навіть одружених, як велику ласку з височайшого дозволу можуть хіба що на одну ніч відпустити. Я вже не кажу про побиття та різні інші знущання важкою, беззмістовною працею та фізичними вправами, чого до офіцерів ніколи старші офіцери не застосовували, а до рядового складу - щодня. Отже, є дуже велика прірва між офіцерським досвідом і досвідом рядового.
Я не хочу сказати, що написане вище є моєю позицією, це просто написано задля історизації, як було і з власного досвіду.

[kerbasi.livejournal.com]

Логіку в діях совітського істеблішменту не варто шукати. Студенти також в армії не були насправді потрібні, бо там для тих, хто був, роботи справжньої не вистачало.

КапЯр - це був головний полігон для ПВО (я, до речі, у ПВО служив). Може, якісь зразково-показові стрільби з демонстрацією союзникам з країн Африки планували. Може, хотіли побільше персоналу додадковий вишкіл дати напередодні якоїсь планованої зовнішньо-політичної авантюри. До речі, нещодавно мене у Празі таксист віз, чех, він десь у той самий час служив у чехословацькій частині ПВО, і їх возили на стрільби до КапЯру. От, може, щоб не осоромитися перед союзниками, солдат строкової служби підсилили додатковим офіцерським контингентом, до того ж, зрілого віку, битих і досвідчених. Все могло бути у королівстві кривих дзеркал.

[hvylya.livejournal.com]

батько служив сам, без родини. Мама не могла кинути роботу, бо вона влаштувалася у КБ заради житла, і її щойно поставили у чергу. Тому ми залишилися у Харкові. Я, мале "безбатченко", і мама, солом'яна удова у тридцять років. Ми їздили один раз до батька, на Новий рік.
До того ж, батько відслужив рік солдатом. Правда, там було не так важко, і служив він не на Півночі, а у Тбілісі, і дідовщини ще тоді взагалі не було, вона з'явилася років на десять пізніше, і в них було товариство солдатів з ВО.
Але все одно.
Взагалі, я не розумію, чому ви намагаєтеся принизити біографію мого батька? Ви вважаєте, що то мед, коли тебе двічі відривають від жінки і дитини на досить визначні терміни, коли переривається твоя щойно розпочата кар'єра? Через перший термін батько покинув науку, до речі. Йому аспірантуру перебили армією. Другий термін нагадив його інженерній кар'єрі.

[kerbasi.livejournal.com]

От з цим щиро вітаю!

Тільки технічно щось треба робити, бо я як не клікну - не працює. Бийте лице хостінгу))

[larry-bc.livejournal.com]

Дякуємо, що ще заходите. )

Та ото вирішили з березня змінювати хостінг на закордонний. )

[deaf-horse.livejournal.com]

+1 у мене батько 1945 р.н., їх теж з першого курсу забирали в армію

[kerbasi.livejournal.com]

Вибачте, якщо щось так негарно прозвучало. Не мав такого наміру.
Я тільки підкреслював нетотожність досвіду офіцера, та ще й з цивільних, і рядового. Ці досвіди навіть порівнювати не варто, настільки вони з різних планет. При чому, в кожного свої "тяготи і лішенія".

А, в цілому, якщо з великої перспективи дивитися, то всім совок гадив по-своєму, до людей ставилися, як до невичерпного джерела, особиста доля людини нікого не цікавила: забирали до війська, переміщували куди завгодно попри всі особисті та робочі обставини, нічим не компенсували кар*єрні втрати і т.д. Тут ми всі потерпілі, незалежно від того, кому що специфічно зіпсували.

[spitfire38.livejournal.com]

я хоч і "військовокафедрний" ахвіцер запасу, тобто по понятіям "не служил", але чомусь відразу до 23 лютого ще зі школи радянської (праздник мальчиков - будущих воинов) виплекав =
тому останні років надцять, якщо мене хтось раптом здуру чи з добрих міркувань таки встигає в цей день поздоровити, я втрачаю політкоректність і посилаю (якщо це приятель) або втовкмачую історичні факти з проханням запам"ятати і щодо мене цю дату в поздоровчому плані не використовувать =
скажу вам, що таки спрацьовує - 99% колишніх поздравляльщіков перевиховалися, от тільки мама все одно поздоровляє, дай ій бог здоров"я, незважаючи на всі мої лекції, каже що вона була і є правильним комуністом, хоч і голосує завжди за якусь опозицію )))

[hvylya.livejournal.com]

отожбочки. Всі ми були "гвинтиками", і клята держава робили, що хотіла.

[hvylya.livejournal.com]

мій 1943-го.

ах, школа, школа...

[kerbasi.livejournal.com]

Дівчинка: А чому ми хлопчиків мусимо вітати з 23-м, вони ж ще не чоловіки?
Хлопцик: А ви що, вже жінки, щоб вас з 8-м вітати?

Re: ах, школа, школа...

[spitfire38.livejournal.com]

в англосаксів, наприклад, так:
Mom's Day
Dad's Day
це для школярів