Про експортну орієнтацію, Японію і пуп Землі

[kerbasi]

Експортна орієнтація економіки вже протягом майже двох десятиріч проголошується спочатку як мета, а потім - як величезне досягнення. Апелюють до досвіду передових країн. Найчастіше до Японії. Але як завжди, як у відомій максимі про дурнів: "дуракам закон не писан, если писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так".

Невдовзі вже всі кандидати в президенти почнуть нам свої старі гасла парити, бо в їхніх "ПіАр-асів" з фантазією дуже погано. Отож читайте про те, що кому читане та як пойняте. Вони вам про експортну орієнтацією, а ви їх - до дідька лисого чи на три великі російські літери. На краще.

Рекомендується гуманітаріям, технарям та всім іншим, хто цікавиться економічною політикою, але не є фахівцем з міжнародних економічних зв"язків.

Написано без цифр, графиків, діаграм, з відхиленнями від теми і легким стьобом, але серйозно.

Я ріс дуже розумним хлопчиком. Настільки розумним, що від сусідок та різних далеких знайомих батьків нерідко чув, що “умний мальчік ета нє прафєссія”. Це я зараз розумію, що почути таке від тих “архетипів” – це як отримати нагороду, але тоді я ображався та дуже боявся вирости, як зараз кажуть, “ботаном”, тому знущався з себе по спортивних залах, інколи до екстремальності, як наприклад відпрацьовувати дзюдоїстські падіння на асфальті.

Але я не про це сьогодні написати хочу, а про експортоорієнтовану економіку. Ось коли все ж таки ботанське в мені перемагало, я читав всіляку літературу, яку зазвичай хлопчики не читають. Близько мого будинку знаходилася книгарня “Політична книга” . Там можна було придбати лише копійок за п’ять Статут Ленінської комуністичної спілки молоді України. Копійок за десять – Конституцію СРСР або УРСР, або широку гаму різних праць В.І Леніна у кишеньковому форматі, славетні книги Л.І. Брежнєва “Мала земля”, “Відродження”, “Целіна” та ще одну, здається, “Спогади” вона називалася. Але я туди не по ту літературу заходив, хоча інколи і по ту, бо вимагали у школі щось принести, прочитати, законспектувати. Але я знов відволікаюсь. Хотів про експортоорієнтовану економіку…

Отож. У “Політкнизі” був спеціальний стенд, на якому продавалися сіренькі та непомітні, шалено дешеві брошурочки, на котрих був інтригуючий напис БІНТІ, тобто бюлетень інституту науково-технічної інформації. І випуски тих бюлетенів містили у скороченому вигляді статті закордонних авторів або реферати статей з різних дуже цікавих питань, як то менеджмент, корпоративне управління, системний аналіз. Левова частка чомусь приходилася на авторів з Японії і США. Взагалі, перед Японією і США в тодішньому суспільстві було якесь особливе придихання. Ну а перед Японією взагалі ніхто з інженерно-технічних та управлінських інтелігентів встояти не міг. Все там здавалося майже ідеально розумним. Одним з пунктиків стосовно Японії була так звана експортна орієнтація її економіки. Були в БІНТІ статті і на цю тему. Як розорена війною країна швидко піднялася, як стала найпотужнішим експортером, хоча до війни була ізольованою від зовнішнього світу типовою східною економікою.

Потім я виріс, став студентом, почав шукати приробітків, а тут вже реформи Горбачова почалися, монополію держави на зовнішню торгівлю скасували. От я і потрапив до фірми, що десь прихопила партійні гроші під обіцянку вивести пуп землі – ставне рідне місто на міжнародні ринки. І не просто на зовнішні ринки, а саме до Японії. А ще звісно залучити японські інвестиції. Японці мали просто прозріти від перспектив пупу землі та кинутись вкладати гроші та будувати нам тут Укро-Японію. З їхнього боку технології, гроші, методи управління. З нашого боку – кадри для створених японцями керівних посад, бенкети і дозвіл нам давати гроші, технології, методи управління.

Зайвим буде казати, що фірму створили ідеалісти-інженери, що самі у 70-ті роки зачитувались “японськими” бюлетенями БІНТІ та полювали на окремі перевидані совєцькими видавництвами книжками японських авторів про управління та технології.

Я не довго пробув в тій фірмі, бо розплачуватись зі мною збиралися японськими грошима, а японці чомусь не поспішали до пупу землі… Але мені часу вистачило, що познайомитись з японською організацією, що підтримує експорт – JETRO, отримати від неї купу англомовної літератури про те, як робити бізнес з японцями, в Японії, і взагалі про те, чим самим таким є японське економічне диво 60-80-х років.

В одній з джетрівських брошурок я прочитав про те, як важко вдається переконати японського бізнесмена (навіть великого, навіть величезну корпорацію з колективним власником) експортувати. Традиційно престижним в Японії вважається працювати на внутрішній ринок. Продаєш молоко від конкретної корови, хоча й у сучасній упаковці, тебе знає весь квартал – може гіпотетично, бо ти вже менеджер офісний, відірвався від народу, але все одне… А тут експортувати? Куди? Навіщо? Хто моє ім’я та мою корову там славитиме? Ну я дещо спрощую, але глибинна мотивація саме така: працювати в Японії для японців – престижно, торгувати з іноземцями – ні. JETRO саме і створене було для того, щоб подолати цей містечковий ізоляціонізм. Подолали успішно. Тобто не подолали, а просто переконали, що японський ринок залишається престижним, важливим, але ще також треба грошенят і з іноземців повитягувати. В такі деталі БІНТІ не заглиблювався.

А тепер переходимо до головного. Керівники України за своїм віком є також тими, хто свого часу або сам захоплювався японськими методами, або чув хоча б щось про японське диво, на рівні кліше. Вони самі про це нерідко кажуть: хтось прямо на Японію посилається, а у когось прохоплюється якесь неконкретне узагальнення типу “японці роблять так чи інакше”. І все про експортну орієнтованість, про експортну орієнтованість. Але вони всі у кращому разі знають про японські методи з БІНТІ, а скоріш навіть з переказів та конспектів з БІНТІ. Вони не читали в оригіналі JETRO. Тому вони не знають, що японці завоювали ринки зовнішні, коли повністю наповнили ринок власний. І в принципі ринки зовнішні їм по барабану, їх туди уряд штовхає, їм важливо, щоб їх свої любили, поважали, гроші їм приносили, їхню продукцію прославиляючи, а що там іноземці кажуть - це вторинне.

А в нас все вийшло як завжди. Економіка орієнтована на експорт так, що кожне коливання цін на світових ринках спричиняє ледве не колапс з перспективою соціального вибуху та втрати незалежності. Про внутрішній ринок згадують тільки, коли американці антидемпінг почнуть чи росіяни імпорт заборонять.

Отак буває, що щось таке модне впровадили, воно нібито й таке саме, як в оригіналі, так само називається, але якесь недовторопане, недороблене, недоперекладене, недочитане, що насправді просто протилежне задуму. nbsp;

Comments

[seetolearn.livejournal.com]

Я думаю, що експорт — це влада над іншими країнами. Якщо вони у нас купують, значить, вони від нас залежать.

[kerbasi.livejournal.com]

Це залежить від кількох факторів:
1. Що експортується
2. Як розпоряджуються заробленими грошима.

Британія у 19-му сторіччі саме завдяки ІМПОРТУ спромоглася вивільнити трудуві та матеріальні ресурси з сільського господарства та сировинних і обробних галузей і профінансувати промисловий розвиток тодішніх "високих" технологій (машинобудування, авіація, накові дослідження у технічних прикладних дисциплінах). Автором концепції був Джон Стюарт Міль. На жаль, я не можу дати посилань, бо дуже давно цим цікавився.

[bighoboz.livejournal.com]

Це не можна назвати iмпортом. Скоріше вдале пограбування своїх колоній з допомогою зброї - армії і флоту.