Підсумки: про самоорганізацію
Thursday, 15 March 2012 01:04 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЦе підсумковий пост до тем:
http://kerbasi.livejournal.com/134106.html
Попередній підсумок:
http://kerbasi.livejournal.com/134522.html
Коли закликають народ до самоорганізації, важливо уточнити, що мається на увазі під самоорганізацією. Я зі свого власного досвіду спробую дати критерії визначення, але як і вчора в іншій темі – «на пальцях».
Якщо люди почули, що на дворі будівельна техніка трощить дитячий майданчик і вибігли протестувати – це не самоорганізація, навіть якщо вдалося нашвидкуруч організувати спільну дію. Самоорганізація ж – коли знають, що подібне трапляється, і організували спостереження, зібрали телефони адвокатів, журналістів, тобто підготувалися заздалегідь.
У резонансному у світлі трагічних подій місті Миколаєві за часів СРСР вулична злочинність, наркоманія та такі жахливі злочини, як вчинено до Оксани Макар, на жаль, не були чимсь надто винятковим. Шпана наїхала на хлопця, в нього не знайшлося «мєлачі», його поставили «на щьотчік», він якось не так повівся – вранці двірники знаходять його посадженим на кіл, тобто на арматурину. Були й випадки кастрації. А так зване «вбивство у Дубках», коли ватага обкурених петеушників перетворила випадкову зустрічну дівчину на шматок кривавого м’яса з сотнями поранень, нанесених ножами і заточками – довго було жахом батьків дівчат. Тоді дивом дівчина не померла на місці злочину і за лічені хвилини, що їй вдалося прожити після того, як її знайшли військові, що проїжджали тою дорогою, вона встигла хоч назвати, що з нею сталося та якісь деталі, завдяки яким всю ватагу затримали. Про менші злочини, що траплялися щодня, як то «збита» пижикова шапка та заточка під серце не продовжуватиму, бо знадобиться багато літер.
Втім, хоча й часом здавалося, що місто належить коричневій чумі (шпана чомусь тоді вдягалася в усе коричневе), не всі жителі міста змирилися зі статусом потенційної жертви. Серед молодих та зрілих чоловіків, зазвичай, з армійським досвідом почав формуватися тренд виходити на двір, позайматися вправами на турніку, а потім, перед тим як йти додому порозбивати голови десятку-двум «коричневих». Просто так, без приводу, для профілактики. Найбільш відчайдушні робили це в одиночку. Особисто знав таких. Один не боявся, що його розшукуватимуть. Просто виходив килимок вибити, а разом з пилом з килимка вибивав «дурь» з тих, кого тоді чомусь називали «фуценами» (етимологія мені не відома). Показово, що «фуцена» його навіть не пробували шукати. Хоча школяра, який «зажав лаве» (був без грошей та втік, коли його зупинили) могли кілька днів шукати «па району». Але бували й провали. Один з моїх інститутських викладачів не врахував, що крутим дзюдоїстом він був до 25 років, а у 45 без тренувань все ж таки навики втрачаються. В результаті не провчив шпану, а сам ледве вижив після удару заточкою.
Ці приклади я навів, щоб ви уявили собі атмосферу. Одинаки-супермени мене не цікавлять. Цікавлять ті, хто діяв групою, а попередньо домовлялися з ментами, що менти «не помітять» або складуть «правильний» протокол, або приймуть захоплених у полон «фуценів», якщо при тих, буде за що «закрити» (зброя, наркотики). На такі неформальні угоди деякі дільничні інспектори таки йшли. Пік цього тренду прийшовся десь на роки 1984-1986, власне після того вбивства у Дубках.
А крім тих стихійних проявів ще були спроби оживити напівмертві або сплячі формальні совітські структури начебто добровільної самоорганізації, як то добровільні народні дружини. Але не самі дружини, куди виганяли з заводських відділів підстаркуватих ітеерівців, які з великими від переляку очима ходили по найсвітліших вулицях на відстані видимості опорного пункту правопорядку, а авангард дружин – комсомольські оперативні загони, «оперотряди». Не все виходило. Наприклад, оперотряд Чорноморського заводу, оперотряд Кораблебудівного інституту були грозою шпани, а оперотряд педагогічного інституту полював на неформалів на дискотеках. Мого одногрупника, який носив дивовижну зачіску, «поставлену милом» піймали та змусили помити голову у … калюжі.
А тепер підіб’ємо підсумки.
1. Люди можуть самоорганізуватися тільки проти наявної абсолютно реальної загрози. Проти вуличної злочинності - так. Проти такої абстракції як корумпована судова система – ні.
2. Найефективніше виходить, коли прагнення до самоорганізації реалізується у заздалегідь підготовлених структурах, або нових або шляхом реанімації мертвих.
3. Назване вище можливе за наявності керівників, які мають лідерські здібності, а також і вміння виконувати завдання, за які беруться. Неформальні групи боротьби з «фуценами» мали рукопашну та фізичну підготовку і домовленості з ментами. Оперотряди мали кураторів з правоохоронних органів, які забезпечували базову юридичну підготовку бійців, а також організовували заняття з рукопашного бою, які простим громадянам тоді були заборонені.
Отже, головний висновок: якщо ви закликаєте до самоорганізації мас, то майте на увазі, що самі маси здатні на щось дуже просте, близьке до тіла. Хочете більше – подбайте про структури, плани, підготовку, кошти.
http://kerbasi.livejournal.com/134106.html
Попередній підсумок:
http://kerbasi.livejournal.com/134522.html
Коли закликають народ до самоорганізації, важливо уточнити, що мається на увазі під самоорганізацією. Я зі свого власного досвіду спробую дати критерії визначення, але як і вчора в іншій темі – «на пальцях».
Якщо люди почули, що на дворі будівельна техніка трощить дитячий майданчик і вибігли протестувати – це не самоорганізація, навіть якщо вдалося нашвидкуруч організувати спільну дію. Самоорганізація ж – коли знають, що подібне трапляється, і організували спостереження, зібрали телефони адвокатів, журналістів, тобто підготувалися заздалегідь.
У резонансному у світлі трагічних подій місті Миколаєві за часів СРСР вулична злочинність, наркоманія та такі жахливі злочини, як вчинено до Оксани Макар, на жаль, не були чимсь надто винятковим. Шпана наїхала на хлопця, в нього не знайшлося «мєлачі», його поставили «на щьотчік», він якось не так повівся – вранці двірники знаходять його посадженим на кіл, тобто на арматурину. Були й випадки кастрації. А так зване «вбивство у Дубках», коли ватага обкурених петеушників перетворила випадкову зустрічну дівчину на шматок кривавого м’яса з сотнями поранень, нанесених ножами і заточками – довго було жахом батьків дівчат. Тоді дивом дівчина не померла на місці злочину і за лічені хвилини, що їй вдалося прожити після того, як її знайшли військові, що проїжджали тою дорогою, вона встигла хоч назвати, що з нею сталося та якісь деталі, завдяки яким всю ватагу затримали. Про менші злочини, що траплялися щодня, як то «збита» пижикова шапка та заточка під серце не продовжуватиму, бо знадобиться багато літер.
Втім, хоча й часом здавалося, що місто належить коричневій чумі (шпана чомусь тоді вдягалася в усе коричневе), не всі жителі міста змирилися зі статусом потенційної жертви. Серед молодих та зрілих чоловіків, зазвичай, з армійським досвідом почав формуватися тренд виходити на двір, позайматися вправами на турніку, а потім, перед тим як йти додому порозбивати голови десятку-двум «коричневих». Просто так, без приводу, для профілактики. Найбільш відчайдушні робили це в одиночку. Особисто знав таких. Один не боявся, що його розшукуватимуть. Просто виходив килимок вибити, а разом з пилом з килимка вибивав «дурь» з тих, кого тоді чомусь називали «фуценами» (етимологія мені не відома). Показово, що «фуцена» його навіть не пробували шукати. Хоча школяра, який «зажав лаве» (був без грошей та втік, коли його зупинили) могли кілька днів шукати «па району». Але бували й провали. Один з моїх інститутських викладачів не врахував, що крутим дзюдоїстом він був до 25 років, а у 45 без тренувань все ж таки навики втрачаються. В результаті не провчив шпану, а сам ледве вижив після удару заточкою.
Ці приклади я навів, щоб ви уявили собі атмосферу. Одинаки-супермени мене не цікавлять. Цікавлять ті, хто діяв групою, а попередньо домовлялися з ментами, що менти «не помітять» або складуть «правильний» протокол, або приймуть захоплених у полон «фуценів», якщо при тих, буде за що «закрити» (зброя, наркотики). На такі неформальні угоди деякі дільничні інспектори таки йшли. Пік цього тренду прийшовся десь на роки 1984-1986, власне після того вбивства у Дубках.
А крім тих стихійних проявів ще були спроби оживити напівмертві або сплячі формальні совітські структури начебто добровільної самоорганізації, як то добровільні народні дружини. Але не самі дружини, куди виганяли з заводських відділів підстаркуватих ітеерівців, які з великими від переляку очима ходили по найсвітліших вулицях на відстані видимості опорного пункту правопорядку, а авангард дружин – комсомольські оперативні загони, «оперотряди». Не все виходило. Наприклад, оперотряд Чорноморського заводу, оперотряд Кораблебудівного інституту були грозою шпани, а оперотряд педагогічного інституту полював на неформалів на дискотеках. Мого одногрупника, який носив дивовижну зачіску, «поставлену милом» піймали та змусили помити голову у … калюжі.
А тепер підіб’ємо підсумки.
1. Люди можуть самоорганізуватися тільки проти наявної абсолютно реальної загрози. Проти вуличної злочинності - так. Проти такої абстракції як корумпована судова система – ні.
2. Найефективніше виходить, коли прагнення до самоорганізації реалізується у заздалегідь підготовлених структурах, або нових або шляхом реанімації мертвих.
3. Назване вище можливе за наявності керівників, які мають лідерські здібності, а також і вміння виконувати завдання, за які беруться. Неформальні групи боротьби з «фуценами» мали рукопашну та фізичну підготовку і домовленості з ментами. Оперотряди мали кураторів з правоохоронних органів, які забезпечували базову юридичну підготовку бійців, а також організовували заняття з рукопашного бою, які простим громадянам тоді були заборонені.
Отже, головний висновок: якщо ви закликаєте до самоорганізації мас, то майте на увазі, що самі маси здатні на щось дуже просте, близьке до тіла. Хочете більше – подбайте про структури, плани, підготовку, кошти.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Tuesday, 20 March 2012 07:13 am (UTC)От Вам дуже характерний спогад:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1515668.html
Таке пригадає більшість східняків та й навіть чимало киян.
Не обов'язково бути членом банди, щоб її естетизувати. Достатньо вирости під постійним страхом банди, щоб почати як психологічний самозахист її оспівувати, кригуючи реальність, додаючи романтики і благородства.
no subject
Date: Tuesday, 20 March 2012 08:23 am (UTC)для дуже багатьох ідею обєднання стає банда і це вже не минулі
ностальгічні часи, а тепершні.
шкала цінностей теж відповідна. і та шкала акуратно вкладається в голови.
економічна криза цьому тільки сприяє.
ставлення до жертви "миколаєвської трагедії" - сама винна що така лошара, мала розслабитись і получити задоволення. ну може трохи грошей збити. за гроші можна робити що завгодно і тд. ставлення людей з наведеними вище цінностями
no subject
Date: Wednesday, 21 March 2012 07:24 am (UTC)no subject
Date: Wednesday, 21 March 2012 09:44 am (UTC)no subject
Date: Wednesday, 21 March 2012 07:08 am (UTC)