У даній темі у нас розбіжності тільки по "вордінґу", як я бачу. Для мене можливість завжди дещо гіпотетична. А реальна можливість це реалізація можливості. Тому коли я кажу, що можливості були наявні у 1991 та 2004, це те ж саме, що ви кажете, що вони були тільки гіпотетичними, тому що не було механізму ними скористуватися.
В країнах, де тоді реформи вдалися, саме був той "строй", куди поставити прихильників реформ (і навіть противників). Я не перелічу тут всі причини та чинники, бо буде багато букв, але по одній назвати: у країнах Балтій фактично існували паралельні суспільства/еліти, звідки кадровий резерв плюс інтелектуальний вплив діаспори; у Польщі - потужний антисовітський рух охоплював всі верстви суспільства, а не тільки інтелігенцію, тому цей рух не виродився у кухонне дисидентство, а мав енергію; у Чехії сама інтелігенція завоювала репутацію серед мас, зберегла себе за часів "нормалізації" завдяки гуртуванню, часто підпільного; у Словенії та Хорватії знайшлися сильні та харизматичні антикомуністичні лідери (хоча обидва з Союзу комуністів Югославії у минулому), які згуртували суспільство. В Україні нічого з названого не було. Якщо кожній країні додавати і більше чинників, то швидко побачимо, що й других, третіх, четвертих в Україні також не було. Але не було - не означає, що не слід було робити спроб. На жаль, спроб після т.з. революції на граніті ніхто не робив. Не у сенсі гучного протесту, а у сенсі змінити щось радикально. Герб/прапор/гімн отримали та заспокоїлися.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
branchandroot
no subject
Date: Monday, 21 May 2012 03:56 pm (UTC)Для мене можливість завжди дещо гіпотетична. А реальна можливість це реалізація можливості. Тому коли я кажу, що можливості були наявні у 1991 та 2004, це те ж саме, що ви кажете, що вони були тільки гіпотетичними, тому що не було механізму ними скористуватися.
В країнах, де тоді реформи вдалися, саме був той "строй", куди поставити прихильників реформ (і навіть противників). Я не перелічу тут всі причини та чинники, бо буде багато букв, але по одній назвати: у країнах Балтій фактично існували паралельні суспільства/еліти, звідки кадровий резерв плюс інтелектуальний вплив діаспори; у Польщі - потужний антисовітський рух охоплював всі верстви суспільства, а не тільки інтелігенцію, тому цей рух не виродився у кухонне дисидентство, а мав енергію; у Чехії сама інтелігенція завоювала репутацію серед мас, зберегла себе за часів "нормалізації" завдяки гуртуванню, часто підпільного; у Словенії та Хорватії знайшлися сильні та харизматичні антикомуністичні лідери (хоча обидва з Союзу комуністів Югославії у минулому), які згуртували суспільство. В Україні нічого з названого не було. Якщо кожній країні додавати і більше чинників, то швидко побачимо, що й других, третіх, четвертих в Україні також не було. Але не було - не означає, що не слід було робити спроб. На жаль, спроб після т.з. революції на граніті ніхто не робив. Не у сенсі гучного протесту, а у сенсі змінити щось радикально. Герб/прапор/гімн отримали та заспокоїлися.