Останнього китайського попередження пост

[kerbasi]

Я знаю, що велика кількість френдів не дорівнює великій кількості постійних читачів. Також я не маю ілюзій, що навіть постійні читачі читають мої записи вдумливо та пам'ятають їх довше за кілька днів. Тому я навчився нормально ставитися до того, що дещо доводиться повторювати багато-багато разів. Але повторення деяких суперечок просто зносить дах!

От тут, за цим посиланням
http://kerbasi.livejournal.com/99052.html
а абзаці, виділеному червоним кольором, ви прочитаєте про моє ставлення до українського села. А підкреслене речення описує типаж, якого я називаю "селюком".

Відтепер, хто мені дорікне моєю міфічною пагордою до села, отримає посилання на цей запис. А при повторних докорах - мабуть, розсваримося.

Суміжна тема: моя теза, що продуктова база у селі для совітських та пост-совітських родин є ресурсним прокляттям України, яке позбавило цілі покоління стимулу до належної пошукової активності, через що були провалені можливості реформувати країну у 1991-му та 2004-му. Але тут ніяких докорів жертовним сільським родичам новоміщан! Вони, сільські родичи мантулили все житя у кол/радгоспі, у вільний час - на городі, вдягалися в один одяг по півстоліття, ніколи у житті не бували на відпочинку, щоб діточкам у місті було ситно і комфортно. Тут докір саме "діточкам". Це вони - паразити, які проїли здобутки старших поколінь і не згенерували нічого взамін, навіть економічної самодостаності не досягли. За це розплатяться їхні діти та онуки, яким доведеться вкалувати, як південнокорецям у повоєнний період.  Детальніше тут:
http://kerbasi.livejournal.com/114030.html

PS: я розумію, що багатьох "тролить" слово "селюк". Гаразд, спробую називати "дачником". :-)

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

У даній темі у нас розбіжності тільки по "вордінґу", як я бачу.
Для мене можливість завжди дещо гіпотетична. А реальна можливість це реалізація можливості. Тому коли я кажу, що можливості були наявні у 1991 та 2004, це те ж саме, що ви кажете, що вони були тільки гіпотетичними, тому що не було механізму ними скористуватися.

В країнах, де тоді реформи вдалися, саме був той "строй", куди поставити прихильників реформ (і навіть противників). Я не перелічу тут всі причини та чинники, бо буде багато букв, але по одній назвати: у країнах Балтій фактично існували паралельні суспільства/еліти, звідки кадровий резерв плюс інтелектуальний вплив діаспори; у Польщі - потужний антисовітський рух охоплював всі верстви суспільства, а не тільки інтелігенцію, тому цей рух не виродився у кухонне дисидентство, а мав енергію; у Чехії сама інтелігенція завоювала репутацію серед мас, зберегла себе за часів "нормалізації" завдяки гуртуванню, часто підпільного; у Словенії та Хорватії знайшлися сильні та харизматичні антикомуністичні лідери (хоча обидва з Союзу комуністів Югославії у минулому), які згуртували суспільство. В Україні нічого з названого не було. Якщо кожній країні додавати і більше чинників, то швидко побачимо, що й других, третіх, четвертих в Україні також не було. Але не було - не означає, що не слід було робити спроб. На жаль, спроб після т.з. революції на граніті ніхто не робив. Не у сенсі гучного протесту, а у сенсі змінити щось радикально. Герб/прапор/гімн отримали та заспокоїлися.

[dniprovska.livejournal.com]

От ви слушно зазначили, що у переломний момент стан укр. суспільства і суспільств Сх. Європи і Прибалтики відрізнявся, тому і темпи розвитку в нас були різні. А стан відрізнявся тому, що Сх-Європ. соціалізм і рад. соціалізм - то двє большиє разніци.

У Сх. Європі і політ, і економічна система була ліберальнішою, ніж у СРСР, тому суспільство швидше піднялося з колін. Лєх Валєнса, наприклад, створив "Солідарність". Звичайно, по голівці його за це не гладили, але у СРСР у 60-70 р.р. теж була серія робітничих протестів. Ви знаєте імена їхніх організаторів? Їх мало хто знає, бо їх фізично знищили. Одних постріляли, а інших посадили на 15-20р.р., і вони вийшли фізично й морально зламаними. Якби Валєнса вякнув на радянській судоверфі "геть комуняк" і затіяв незалежний профсоюз, то отримав би вишку (або пятнашку).

Можливість - то не лише відчинені двері. Уявіть собі, Ви сиділи довго у тюрмі, Вас там морили голодом, зламали хребет, відбили пам'ять, повикручували руки-ноги, а потім відчинили двері і сказали "Ви - вільні! перед вами відкриті усі шляхи! Шо ж ви так повільно повзете!" Приблизно в такому ж стані опинилося наше суспільство на той момент, коли нам нарешті викинули незалежність, то ж не дивно, що у перші роки ми ледь повзали.