На початок Євро-2012
Friday, 8 June 2012 11:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiПрочитав у FT, що в Англії повним ходом йде соціальний зсув у футболі. Раніше футболісти рекрутувалися виключно з робітничого класу. При чому нормальна історія була – кинув школу у 16 років. Навіть не нормальна, а вхідна: без цього пункту біографії було важко розумітися з оточенням. Окремі представники середнього класу потрапляли до команд, але їх там не вітали. Один згадує, як в нього кидали в автобусі хлібні кульки, коли він розгортав газету. Тепер же до футбольних клубів масово повалили представники типових родин середнього класу.
Сам факт цих змін цілком природний. По-перше, робітничого класу меншає й меншає, а середнього класу більшає й більшає. По-друге, провідні політики, громадські діячі, культурна еліта, щоб збільшити електорат або прихильників (що у сучасному світі всього масового означає прямі зиски) почали з’являтися на матчах. Підтягнулися й елітні школи, які тепер будують не тенісні корти та іподроми, а футбольні майданчики. По-третє, футболіст має шанс стрімко розбагатіти, оскільки футбол тепер це не стільки спорт персональних здобутків у командному змаганні, а форма шоу-бізнеса. Отже, кому, як не середньому класу, спрямовувати туди нащадків?
Отже, зміни природні, але мені не приємні. Якщо середній клас розчиниться у натовпі, якщо цьому потурає еліта, зрештою, і середній клас і еліта стануть від натовпу. До чого, крім застою в усіх сферах життя це призведе?
В зв’язку з цим мені згадалося моє дитинство. Звісно, ми грали у футбол і на подвір’ї, і у школі. Я не був дуже здібним до цього спорту. Коли був зовсім малим мене зазвичай ставили на ворота. Потім, як підріс та трохи розвинувся фізично, став грати у захисті. Форвард з мене не виходив, у критичний момент, коли в мене опинявся м’яч, і я виходив один на один з воротарем, я ганебно «мазав». На цьому етапі я навіть спробував записатися до футбольної секції, але мене звідти з тріском погнали після кількох тренувань.
Десь в середині моєї дворової футбольної «кар’єри», років в 10 якось батько мене буквально витяг з майданчику, бо треба було кудись йти. Я, звісно, просто скажено обурився, а батько мені відповів приказкою: «Жили-були дід та баба, було в них три сини: один – вчений, другий – лікар, а третій … нічого з нього не вийшло – футболіст». Я тоді одразу ж не погодився, але замислився. Оскільки я завжди був людиною не масового культурного формату, і з не менш дивними для людей мас зацікавленнями, ніж читати «Дейлі мейл» в автобусі футбольної команди у добу пролетарського футболу, то доволі швидко я дійшов до висновку, що футбол і я речі несумісні. Мабуть, не антагоністичні, бо я доволі прихильно ставлюся до масової культури, і не дискриміную ніяк її споживачів (крім, вже остаточно огидних зразків), але, так би мовити, з різних систем відліку.
Сучасна Україна являє собою екстремальний зразок перемоги плебейства. В нас футбол вже протягом всієї нашої незалежної історії є безальтернативно елітарним спортом, яким опікуються політики аж до президентів та ділова еліта аж до мільярдерів. Ті «треті сини» з інтелігенсько-снобістського анекдоту совітської доби, соціальний мотлох, культурне ніщо виросли, міцні організми без інтелекту захопили все. Сподіваюся, що це залишиться українським феноменом, а не є передвісником глобальних змін в усьому світі.
Сам факт цих змін цілком природний. По-перше, робітничого класу меншає й меншає, а середнього класу більшає й більшає. По-друге, провідні політики, громадські діячі, культурна еліта, щоб збільшити електорат або прихильників (що у сучасному світі всього масового означає прямі зиски) почали з’являтися на матчах. Підтягнулися й елітні школи, які тепер будують не тенісні корти та іподроми, а футбольні майданчики. По-третє, футболіст має шанс стрімко розбагатіти, оскільки футбол тепер це не стільки спорт персональних здобутків у командному змаганні, а форма шоу-бізнеса. Отже, кому, як не середньому класу, спрямовувати туди нащадків?
Отже, зміни природні, але мені не приємні. Якщо середній клас розчиниться у натовпі, якщо цьому потурає еліта, зрештою, і середній клас і еліта стануть від натовпу. До чого, крім застою в усіх сферах життя це призведе?
В зв’язку з цим мені згадалося моє дитинство. Звісно, ми грали у футбол і на подвір’ї, і у школі. Я не був дуже здібним до цього спорту. Коли був зовсім малим мене зазвичай ставили на ворота. Потім, як підріс та трохи розвинувся фізично, став грати у захисті. Форвард з мене не виходив, у критичний момент, коли в мене опинявся м’яч, і я виходив один на один з воротарем, я ганебно «мазав». На цьому етапі я навіть спробував записатися до футбольної секції, але мене звідти з тріском погнали після кількох тренувань.
Десь в середині моєї дворової футбольної «кар’єри», років в 10 якось батько мене буквально витяг з майданчику, бо треба було кудись йти. Я, звісно, просто скажено обурився, а батько мені відповів приказкою: «Жили-були дід та баба, було в них три сини: один – вчений, другий – лікар, а третій … нічого з нього не вийшло – футболіст». Я тоді одразу ж не погодився, але замислився. Оскільки я завжди був людиною не масового культурного формату, і з не менш дивними для людей мас зацікавленнями, ніж читати «Дейлі мейл» в автобусі футбольної команди у добу пролетарського футболу, то доволі швидко я дійшов до висновку, що футбол і я речі несумісні. Мабуть, не антагоністичні, бо я доволі прихильно ставлюся до масової культури, і не дискриміную ніяк її споживачів (крім, вже остаточно огидних зразків), але, так би мовити, з різних систем відліку.
Сучасна Україна являє собою екстремальний зразок перемоги плебейства. В нас футбол вже протягом всієї нашої незалежної історії є безальтернативно елітарним спортом, яким опікуються політики аж до президентів та ділова еліта аж до мільярдерів. Ті «треті сини» з інтелігенсько-снобістського анекдоту совітської доби, соціальний мотлох, культурне ніщо виросли, міцні організми без інтелекту захопили все. Сподіваюся, що це залишиться українським феноменом, а не є передвісником глобальних змін в усьому світі.
