Настаяшій мужік сам всьо решіт
Monday, 8 October 2012 02:10 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiМШФ Олена Білозерська написала у своєму блозі допис, який назвала
Шкода мені стрільця з "Каравану"
http://bilozerska.livejournal.com/664690.html
В ньому є такі слова:
«Поки не стали відомі деякі подробиці, мені не було його шкода. Хоча я не можу співчувати міліціонерам, контролерам, охоронцям і всім, чия професія - ловити людей».
А у коментарях на ремарку учасника дискусії, що підозрювана близькі та знайомі не впізнають по фотографіях зауважила:
«Що рідні не впізнають - це якраз зрозуміло. Я б на їхньому місці теж не впізнала».
Я вже згадував в інших дописах, що у другій половині 80-х, під час служби в армії я був вражений мисленням вихідців з Кавказу, зокрема грузинів, які романтизували злочинців, в’язницю вважали школою життя для справжнього чоловіка. Ще з їхнього репертуару згадалося: «Настяшій мужік нікада міліція не пайдьот, настаяшій мужік сам всьо решіт». Так само і свідком «настаяшій мужік» бути не може, бо будь-яка співпраця з міліцією це ганьба.
Власне, від позиції Білозерської до позиції тих молодих грузинів пізнього СРСР - один крок, який з урахуванням тотальної недовіри людей до держави, приватного бізнесу, громадського сектору, один до одного тощо, наше суспільство може зробити дуже швидко.
Під тим же дописом один коментатор надав посилання на статтю трирічної давнини про «манери» охорони «Каравану»,
http://www.from-ua.com/crime/c66e0d41730ff.html
де в свою чергу у коментарях висловлено чимало думок стосовно здирництва, що начебто практикувалося охороною супермаркету. На світлинах один з «биків» з охорони дуже схожий на загиблого у недавньому інциденті. Отже, цілком ймовірно, що у даному випадку власне й мало місце вирішення проблем за методою «как настаяшій мужік». Принаймні, така версія має підстави для існування.
Історичні паралелі не бувають коректними, але можуть слугувати пересторогою на майбутнє. Які на Грузію з її «настаяшімі мужікамі» і романтичним образом "вора в законє" замість вітязя у тигровій шкірі чекали 90-ті роки? Всі пам’ятають? Якщо українське суспільство прямуватиме у такому ж напрямку, то куди ми прийдемо?
Шкода мені стрільця з "Каравану"
http://bilozerska.livejournal.com/664690.html
В ньому є такі слова:
«Поки не стали відомі деякі подробиці, мені не було його шкода. Хоча я не можу співчувати міліціонерам, контролерам, охоронцям і всім, чия професія - ловити людей».
А у коментарях на ремарку учасника дискусії, що підозрювана близькі та знайомі не впізнають по фотографіях зауважила:
«Що рідні не впізнають - це якраз зрозуміло. Я б на їхньому місці теж не впізнала».
Я вже згадував в інших дописах, що у другій половині 80-х, під час служби в армії я був вражений мисленням вихідців з Кавказу, зокрема грузинів, які романтизували злочинців, в’язницю вважали школою життя для справжнього чоловіка. Ще з їхнього репертуару згадалося: «Настяшій мужік нікада міліція не пайдьот, настаяшій мужік сам всьо решіт». Так само і свідком «настаяшій мужік» бути не може, бо будь-яка співпраця з міліцією це ганьба.
Власне, від позиції Білозерської до позиції тих молодих грузинів пізнього СРСР - один крок, який з урахуванням тотальної недовіри людей до держави, приватного бізнесу, громадського сектору, один до одного тощо, наше суспільство може зробити дуже швидко.
Під тим же дописом один коментатор надав посилання на статтю трирічної давнини про «манери» охорони «Каравану»,
http://www.from-ua.com/crime/c66e0d41730ff.html
де в свою чергу у коментарях висловлено чимало думок стосовно здирництва, що начебто практикувалося охороною супермаркету. На світлинах один з «биків» з охорони дуже схожий на загиблого у недавньому інциденті. Отже, цілком ймовірно, що у даному випадку власне й мало місце вирішення проблем за методою «как настаяшій мужік». Принаймні, така версія має підстави для існування.
Історичні паралелі не бувають коректними, але можуть слугувати пересторогою на майбутнє. Які на Грузію з її «настаяшімі мужікамі» і романтичним образом "вора в законє" замість вітязя у тигровій шкірі чекали 90-ті роки? Всі пам’ятають? Якщо українське суспільство прямуватиме у такому ж напрямку, то куди ми прийдемо?
