На цей раз я з Забужко згідний

[kerbasi]

Френд написав допис про коментар Забужко стосовно совітського мультфільму про Вінні Пуха:
http://archervarius.livejournal.com/77318.html
Оригінальний виступ Оксани Стефанівни тут:
http://bukvoid.com.ua/events/video/2012/09/19/150155.html

У кожного свої рахунки з совітським дитинством. Якщо воно було, це совітське дитинство. І якщо воно було настільки яскраво совітським, щоб провокувати на осмислення глибше, ніж «там був добрий дідусь, він мені завжди купував шоколадку». От і закиди Оксані Забужко за її ставлення до совітської версії Вінні Пуха я вважаю, принаймні, не справедливими.

Ці мультики вийшли з 1969 по 1972 рік, мені було від року до трьох. Тобто я виростав разом зі славою цих опусів. Мультики не викликали в мене захвату. Натомість, завжди псували настрій. Втім, вони дуже подобалися дорослим, тому завжди мене тягнули до телевізору, щойно там показували Пуха з П’яточком, і – що ще гірше – могли потягнути до мульт-кінотеатру, руйнуючи всі мої надії на приємний час у вихідні. У дитинстві я не міг раціонально, критично осмислити, що саме було не те у популярному мультфільмі, але відчував чуже по двох моментах.

По-перше, персонажі мені нагадували старших хлопців, точніше їхні постійні базікання про «подвиги», як то піти до Кєшки, бо він «виглядіт внушитєльно», щоб він купив пляшку «гамули» (плодово-ягідне дешеве вино), потім з цією пляшкою піти до Лєнки, в якої «прєдкі» на дачі, у Лєнкі набухатися до ригачки, обригати ванну, кухню, килим у залі. Потім ще кудись піти... В обшєм, классно пагулялі. Коли старші пацани про таке теревенять, по молодших, зазвичай, одразу ж видно, хто є хто: одні слухають уважно, з заздрістю – все ясно, виросте з них – ні, не обов’язково злочинці та алканші – вирости проста банальщина, іншим – нудно, вони просто гають час в очікуванні, коли старші натеревеняться, і почнуть грати у футбол. Згодом ці, другі, взагалі, відсортовуються з дворової ватаги. Вони й не були б у ній, якби не хибні егалітарні таргани в голові їхній батьків та вихователів. Отже, я чітко відчував, що мультфільм не для мене - він про тих, хто мені не свій.

По-друге, тодішнє життя було повне трагічних історій про невтілені мрії, або про мрії, жорстоко спотворені, вкрадені нещадною долею. Від масштабно драматичних, як якийсь дядько, що все життя працював на Півночі, копив собі на тріаду совітського добробуту, «машину-квартиру-дачу», а щойно повернувся, все придбав, так і помер просто у перший чудовий весняний вечір під квітучим деревом у своєму садочку, до менш трагічних, але не менш болючих для людей, як вийти з багатогодинної черги за тортом до свята й одразу ж випустити його з рук просто на асфальт. От історія про подарунок у вигляді зіпсованої повітряної кульки мені нагадував або такі драми, або інші випадки, коли тобі дарують якусь подряпану фігню, пошкоджену через типову для багатьох совітських людей незграбність, або через не менш типове жлобство: подарувати замість викинути.

Напевно, старші впізнавали у героях мультиків якісь ситуації та людей зі свого життя, що викликало в них радощі іронічної саморефлексії, але мені з цих мультиків віяло залізобетонною сірою безнадьогою.

Отже, досить нетипово для мене, але я у даному випадку з Забужко солідарний. Совітське мусить бути викинути на смітник. Ніякої вартості воно не несе, крім суто особистих асоціацій, які можуть бути світлими, бо життя ніколи не буває суцільно чорним або сірим. Але не варто плутати особисті враження з дитинства та юності з мистецькою та культурною цінністю.

До теми:
 http://ridah.livejournal.com/176616.html

Comments

[archervarius.livejournal.com]

мені совок глибоко до одного місця. естетика радянського мультика, стиль перекладу Заходера, відмінності від діснеївської стилістики, свідома відмова від концепції Вінні як іграшки ітеде можуть бути темою для обговорення. але поливать гавном непогану, власне, дитячу мультиплікацію і обзивать медведа комісаром - не тру.

[bare-of-laurel.livejournal.com]

Тю. Так и средневековую литературу можно выбросить на "смiтник". Потому что, ну какая ж там художественная ценность? Да никакой: убогий, скупой слог, психологизма ноль, картонные герои... Да женские романы писаны лучше

[diversey-ua.livejournal.com]

а про карлсона вам як?

[anoushe.livejournal.com]

Совітське - викинути? Все-все?
Не дам! Кота Матроскіна не дам!!! Це ж поема.

[viewpoint.livejournal.com]

Ставлення до совітського у тих, чиє дитинство та юність припали на радянські часи, не є проблемою і воно дійсно у кожного своє, що і демонструють нам і автор, і пані Забужко та ін.

Інша справа це сучасні міфи про золотий радянський вік, що поширені серед тих, хто народився у 80-ті і СРСР бачив хіба що у пелюшках або ясельній групі дитячого садочку, тобто на рівні «там був добрий дідусь, він мені завжди купував шоколадку», а міфи всмоктали у себе зараз, у 2000-тисячні.

Наприклад, молодуха-медсестра на моїх очах нещодавно запевняла свою подругу, що за радянських часів УСЕ взуття було... ортопедичним! І через те люді нє імєлі проблєм с ногамі, нє то, что сєйчас... :( А про сучасний міф про варену ковбасу, яка нібито складался виключно з м'яса, а тепер така нібити коштує 100грн./кг годі й говорити. Мені смішно це чути, адже "радянські" люди шуткували на тему, що в ковбасу додають або газети або туалетний папір.

Але ж вірять... Не здивуюся, якщо серед жж-стів з'явиться молодий персонаж, що почне доводити іншим переваги "ГОСТ"-івської ковбаси, та інших сучасних принад радянського строю. Такі існують у сьогоднішньому реальному житті. Від критичного осмислення минулого широкий загал, схоже, відвернувся.

[viewpoint.livejournal.com]

Як не дивно, "Мертві душі" теж поема. Є речі, яким місце на горищі, припадати пилом. Дехто не викидає ні іграшок, ні книжок, але ж не тримати це ностальжі у хаті.

[odyn-owl.livejournal.com]

виходить що граючись в пісочку в пасочки ви вже люто ненавиділи режим...

[b-al-u.livejournal.com]

+1. А я не дам викинути Єфремова, Куваєва, Носова, Анну Герман та багато інших. Та й Висоцького теж не дам, хоча ставлення до нього змінилось. А як трохи подумати, то дуже багато кого не дам викинути.

ЗІ: на шансон та русский рок не страждаю. Але не бачу сенсу викидати радянське, не зробивши кращого.
ЗІІ: хоча я й не гидую російським роком, але "Рояль і море" (http://www.youtube.com/watch?v=6RiKw97x07g) через це любити менше не став.

[archervarius.livejournal.com]

плюсую все. да, забувається багато чого. допис про Пуха якраз "радянськість" містить в останню чергу. він хороший сам по собі, безвідносно епохи і держави. найбільше мені подобається ідея скинути оболонку іграшки

[b-al-u.livejournal.com]

Так викинути чи ні? І чи є щось краще, чим замінити?

[anoushe.livejournal.com]

До мультиплікаційного Вінні-Пуха я ставлюся більш спокійно, тому не буду захищати його право на перебуванні "в хаті". А от щодо Простоквашино я не можу погодитися. Як на мене, це явно іронічне оповідання, причому іронія стосується саме совєтського. Не бачу сенсу викидати хороші речі, в тому числі книжки.

[jabogdan.livejournal.com]

Шурік то не круто, справжня крутизна це щось на кшталт "с льохкім парам" і "масква слєзам нє вєріт", або "служєбний раман". всі ці регочучі в залах від гумору Задорнових і Петросянів, от де концентрований совок.

[7eon.livejournal.com]

Душа - не срака, хоча..

"Егалітарні таргани" - це, висловлюючись Вашим стилем, екстремум унтер-офіцерсько-вдівського менторства:)

[jabogdan.livejournal.com]

чебурашка був Президентом Росії, чому б Вінніпуху не побути комісаром?

[anoushe.livejournal.com]

Отож. Щось я не бачу, чим би замінити купу радянських речей. Спочатку б зробити своє.

[andrij.livejournal.com]

для свого вина треба б спорожнити міхи від старого чужого. щось подібне мав на оці хвильовий свого часу

[andrij.livejournal.com]

геть від москви

[pan-baklazhan.livejournal.com]

Про Матроскіна, Холмса і "Ну, погоді" в їхньому первинному вигляді (на правах самореклями):

Эмбрионы будущих любимцев публики
http://pan-baklazhan.livejournal.com/53363.html

[kerbasi.livejournal.com]

Але якщо належати до епохи Пуха, а я з ним (мультом) майже одноліток, тоді важко його деконтекстуалізувати. Для мене він був не своїм, як я написав у дописі. Ба більше, в мультикі чимало надривних, істеричних тонів совітської інтелігентщини з їхніми вічно понурими пиками, постійно щось йде не так і т.д., щось з, про що теж написав.

[pan-baklazhan.livejournal.com]

Скидати з парахода соврємєності - ця спокуса була у недалеких людей не раз.

Минуло 20 років української державності. Скільки культових мультиків, на яких би росли наші діти, знято в вільній Україні? "Лис Микита" ?

Процитую авторку "Капітошки" і "Петрика П"яточкіна" (особисто в мене ці мульти не були серед пріоритетних, а дочці Капітошка свого часу дуже пішов, вимагала найти продовження, там три серії, здається):

"- Вы смотрели популярные украинские короткометражные мультики "Лис Микита" і "Моя країна - Україна"?

- Скажу уклончиво: наверное хорошо, что они есть, возможно у них своя аудитория. Но они не являются лицом украинской мультипликации, которая была одной из лучших на творческой карте планеты."

"Мама" Капитошки и Пети Пяточкина: Запретят хоть один фильм – запретят все
http://life.pravda.com.ua/person/2012/09/6/111686/

[kerbasi.livejournal.com]

Я був багато чим не задоволений, бо в принципі стадність та некритична віра у щось не в моєму характері, до того ж я завжди відрізнявся від середнього рівня, тому постійно мав проблеми з вчителями, вихователями та просто дорослими, які прагнули мене "задвинути". Але на всі свої сумніви та негаразди отримував відповіді у стилі: да, єсть у нас єщо нєдастаткі, но нє мальцу, которий не заработал ни рубля, ничего не сделал для Родіни, возмущаться і крітіковать. У різних формулюваннях відповідно до віку та контексту, але щоразу з таким змістом. Тому з мене довольно швидко зробили антисовітськи налоштованого хлопчика. Але я ще довго вважав, що совітський - це погане, бо потурає бидлу, але можна побудувати справжній соціалізм/комунізм, і хай там як, але яке щастя, що я все ж таки живу в СРСР, а не в капіталістичній країні. Сумніви стосовно "щастя" з'явилися вже десь у другій половині шкільних років, але повністю від ілюзій я звільнився тільки у війську.

[kerbasi.livejournal.com]

Мені це все малозрозуміло, тому що я совітського майже не дивився. Чекав на "Катрусин кінозал", щоб подивитися Кротика або Льолека-Болека, а совітські мультфільми пропускав, книжку переглядав, наприклад. Може, тому що я вчився у школі з поглибленим вивченням англійської, може, через якісь інші причини, але я доволі швидко "відімкнувся" від совітської культури. Жодного зі згаданих Вами мультфільмів я не дивився.
Для мене сучасна Україна це перейменована УРСР, тому, що совок виробляв сміття, що сучасна Україна - все одне. Справжньої свободи творчості тут ще не було, як і вдячного споживача культур-продукту, тому звідки тут якості узятися...

[anoushe.livejournal.com]

Ну, це метафора. Її можна обернути по-різному, і вийде різний смисл. Або підібрати іншу метафору. Як щодо будування без фундаменту?

[anoushe.livejournal.com]

Цікаво. "Ну, постривай!", до речі, був іще якийсь інший. Я думала, у вас про нього буде, але він точно не так виглядав. Тобто іх не меньше трьох було.

[kerbasi.livejournal.com]

У мене є мій власний, дуже обмежений совітський плей-ліст, але я цілком свідомий того, що його цінність тільки у тому, що він чимось близький мені. Ніколи я його не нав'язував своєму оточенню.

Взагалі, сперечатися стосовно совітського досвіду справа марна. Комусь 1937 рік це ледве пілся Голодомору оговтався, а вже пік Великого Терору настав, а для когось це найприємніший рік у житті, бо Мікоян в Союзі "Есекімо" впровадив.

В моєму дитинстві не було репресій та голоду, але воно не було щасливим, натомість, було дуже репресивно ідеологізованим у школі, бідним і нудним дома, і дуже криміналізованим на вулиці. Тому якісь там Вінні Пух з П'яточком не мав шансів щось мені скрасити. А Матроскін - це я вже дорослим був. Я власне все це між рядків прочитував, і оскільки я люто ненавидів своє інтелігентське оточення, то й Матроскін не міг мені додати позитивних емоцій.