Червоний прапор

[kerbasi]

Є люди, які мені закидають, що я перебільшую жахи совітського життя. Що забагато в моїх спогадах чорного. Гаразд, буде вам і яскраве. Якщо дочитаєте до останнього абзацу.

30 квітня. Рік йшов 1978-й. Чи 1979-й? Здається, все ж таки 1978-й. Мені було без двох місяців 10 років.

Вечір, я - на кварталі, де стояв бабусин будинок. Дорослі відзначали чи то дев'ять, чи то сорок днів зі смерті дружини сусіда, неймовірно нудного єврея Шмуліка. Шмулік був музикою. Він грав в одному з заводських оркестрів. Пам'ятаю, як я був вражений, коли батько підвів мене у святковий день до оркестру, який готувався до демонстрації, і показав там Шмуліка у парадній формі, стилізованій під військово-морську. Я звик бачити тільки бюст Шмулика у його вікні з постійним білою собакою-пуделем на підвіконні. Коли ми йшли з батьком до бабусі, батько інколи забував обійти квартал, щоб оминути Шмулика. Тоді Шмулик завжди кликав мого батька з вікна і довго-довго "завантажував" його найнуднішими, найсумнішими, найчорнішими теревенями.

Шмулику пощастило, що його батько вивіз родину з Миколаєва ще до початку війни, до евакуації, до якої більшість не встигла. Квартальні пліткарі казали, що його батько якось дізнався, що євреїв нацисти будуть нищити попри розповсюджену думку, що німці культурна нація та мова в них близька да єврейської-їдиш. Він нікому нічого не казав та виїхав. Коли повернувся після війни на кварталі було вдвічи менше сусідів. Соплемінників не лишилося зовсім... Мабуть, це якось вплинуло на Шмулика, який народився власне напередодні мудрого від'їзду його батьків, тому він мав таку нудну вдачу.

Отже, в Шмулика померла дружина. Серце. Тоді дуже багато людей помирало у віці 45-50 саме "від серця". За рік до того без мами залишився хлопчина зі "сталінки", де я мешкав з батьками та другою бабусею. Я чув, що від серця помирають увісні, тому я неабияк лякався, коли прокидався раніше моїх рідних. Я підривався з ліжка і йшов до них дивитися, чи вони дихають.

Мені не цікаві були розмови дорослих на тих поминках. У жінок все оберталося навколо, хто в кого помер, хто у лікарні, хто отримав квартиру, по блату чи ні, що ще щезло з магазинів, і хто й де вміє те, що щезло, "діставати". Чоловіки теревеніли про неминучість атомної війни, скільки ракет випустять по Миколаєву, і по яких об'єктах. Часом переходили на те, що на Слободці зараз ходять бандити з ножами, а хтось з військових командирів, наприклад, командир танкової дивізії з Соляних, мав би взяти на себе відповідальність, вивести танки на вулиці та постріляти всіх бандитів. Його, напевно, зарештували б, але не розстріляли б, бо за нього стали б всі жителі міста, тому його б випустили, а ще й нагородили б. Зірку Героя дали б. Але не візьме на себе відповідальності. Не візьме...

Ось власне ця думка  дуже мені сподобалася. Про взяти відповідальність та Зірку Героя. Я її десь повторював потім, а батько казав, щоб я не розповсюджував дурниць, і, взагалі, тримав язика за зубами поза домом. Але я все одно мріяв, що поступлю до воєнного училища, а коли стану полковником, командиром частини, тоді точно візьму на себе відповідальність. Коли я сидів на підвіконні та дивився на вулицю, я уявляв собі танки на перехрестях та озброєні патрулі на тротуарах.

У той самий рік у Миколаєві в мореходці вчився майбутній письменник Олесь Ульяненко. Він жив саме на Слобідці. Пережите тоді вилилося у книгу "Там, де Південь". Головний герой, полишаючи місто Миколаїв, каже, що йому пощастило звідти вирватися живим.

Коли старші чоловіки вишли на вулицю покурити, я відійшов від них і пройшовся кварталом. Напроти височила будівля нового НДІ. На даху НДІ був встановлений електронний годинник. Він показував не тільки час, а й температуру. Завдяки йому я міг заповнювати "Днєвнік наблюдєній над пріродой" для уроків природознавства. Дома в нас не було вуличного термометра. Вже кілька років батько казав, що  в суботу ми підемо його купляти та приб'ємо на балконі. На щастя, побудували НДІ.

Я звично подивися вгору на годинника і застиг причарований. На даху майорів величезний червоний прапор, підсвічений прожекторами. Краса просто неймовірна на тлі тодішнього досить безбарвного середовища. Мине ще багато часу, мені пощастить вирости до дорослого віку і також покинути рідне місто, багато чого доведеться побачити та пережити, але те естетичне задоволення від червоного прапора у світлі прожекторів залишиться зі мною назавжди.

Comments

[b-al-u.livejournal.com]

Нагадало:
Моё хронологически второе детское воспоминание - первомайская демонстрация. Я сижу на шее у бати, ВНЕЗАПНО у кого-то вырывается воздушный шарик с гелием и Устремляется, сопровождаемый чьим-то комментарием "в космос полетел" - кстати, не знаю, впервые ли я тогда услышал слово "космос", но память не сохранила удивления или непонимания в связи с услышанным. Нетрудно догадаться, что момент весьма светлый и кроме того является в некотором роде точкой отсчёта личности.
А теперь awww внезапно скатывается в сраную политоту!
Каждый раз наблюдая очередного совкоцефала, вопреки логике свято верующего в, я вижу сидящего на плечах у отца ребёнка, завороженно глядящего на улетающий к солнцу шарик. Вот это - основа. Вот через это приходится проламываться, объясняя, что социализм не работает, что когда есть атомная дубина, но нечем чистить зубы - это ёбаный стыд, что выпалывание предпринимательской жилки из легальной сферы - это насилие над экономикой, игнорирование Человека в пользу ссаной "всемирной революции" - это унизительное говно. Причём совкоцефал может и не помнить, либо не осознавать, из чего выросла его вера, но все твои аргументы совкоцефалу допизды, он твердо знает, что "у всех была работа, а образование с медициной были бесплатными, не то что", и под всем этим незыблемо покоится образ отца и шарика. Ну то есть какой-то другой, конечно, свой для каждого, но вы понимаете. Наверно, особенно ярко это проявляется у тех, чьё взросление пришлось как раз на слом эпох - и получилось, что совок закончился вместе с детством, навсегда оставшись единым с ним в сознании людей, боящихся - осознанно или нет - пошатнуть эту связь. Может быть, рассуждая о том, насколько зеленее раньше были деревья, они сублимируют желание немного вернуться в детство, я не знаю. (http://shayd13.livejournal.com/1350634.html)

[kerbasi.livejournal.com]

Підозрюю, що совкоцефали мають походження з родин тих, хто "вмів жити". Людина, яку не оминули черги, блат, дефіцити, "я от Іван Іванича", "е, пацан, падгані мєлачь" і т.д. не можуть з теплом згадувати совок.

[b-al-u.livejournal.com]

Мені важко однозначно оцінити СРСР. Десь так http://b-al-u.livejournal.com/105378.html

[ak-possum.livejournal.com]

могут

[aniol7.livejournal.com]

от мене не оминули черги, блат, дефіцити - але совок я завжди ненавиділа, бо якось на генетичному рівні відчувала, що оте "я від івана івановіча" принижує мою гідність, що найбільа насолода, це коли ти заходиш до магазину, а там усе є і ні перед ким не треба принижуватись.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, хто знає, що означає слово "гідність" совок ненавидять, незалежно від того, чи був десь за спиною Іван Іванович чи ні.

[aniol7.livejournal.com]

а от як привити цю рису сьогоднішнім українцям - таке враження, що це з царини виключно science fiction

[tamara-v-t.livejournal.com]

Ви переплутали слова "гідність" та "гордість".
Те, про що ви говорите, ничого спільного з гідністю не має.

[aniol7.livejournal.com]

я нічого не переплутала:
ГІДНІСТЬ, ності, жін.
1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості.
2. Усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов'язку. Брати всюди і супроти всіх трималися з гідністю і тактовно (Іван Франко, VI, 1951, 201);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 65.
ГОРДІСТЬ, дості, жін.
1. Почуття особистої гідності, самоповаги.
2. Почуття задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь.
3. Надмірно висока думка про себе і зневага до інших; пихатість. 1956, 71).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 127.

Гордість може бути як відповідною, справедливою, адекватною так і наслідком невідповідної самооцінки, пихи, бундючності.

Так що ГІДНІСТЬ в даному контексті пасує більше

[plauntago.livejournal.com]

Я знаю одного, який загалом зі звичайної родини (ну як звичайної... все ж київської, тобто за ковбасою родині не доводилось їздити аж надто далеко), та й по віку всього на кілька років молодший від Вас. Але просто от якось ну не зумів він знайти місце у цьому житті і вирішив, що в радянський час все було б значно краще.

[kerbasi.livejournal.com]

Кілька років - це ключовий момент. Старші мене більше, ніж на два роки, і молодші більше, ніж на два роки, не служили в армії, якщо поступали до вишів. А армія для чоловіка важливий період для формування.

[plauntago.livejournal.com]

Наскільки я знаю - служив. У вузі точно не вчився.

[kerbasi.livejournal.com]

Хай їде до Харкова та влаштовується на з-д Малишева. Там і досі пролетарі отримують в кілька разів більше за ітеерівців. Отже, буде перед ким себе поважати.

[candrika.livejournal.com]

Я до останнього абзацу все чекала крові - як в тому пості про зарізанего дядька на вулиці, якого ваш батько використав з педагогічної метою...
Втім, нас в садочку вчили, що червоний прапор - від кольору пролитої крові - ото я потім в дорослому віці комусь на заході це пояснювала, мені не вірили, що таке взагалі можливо, щоб колір національного символа визначився такими кровожерними асоціаціями. А чого, в радянському союзі все можливо.
Я власне через це також завжди недолюблювала червоно-чорні прапори.

[kerbasi.livejournal.com]

Те, що на Заході не вірять в можливість речей, які тут були не просто реальністю, а й засадами існування, мене не дивує. В це не вірять вже й наші люди. При чому часто не такі вже й молоді, що наштовхує на думки про їхнє походження з совітських "вершків суспільства", як би вони не розпиналися про те, що вони з вічно битих українців.

[candrika.livejournal.com]

От я не можу зрозуміти, невже когось вчили якомусь альтернативному символізму? Була якась інша інтерпретація весела і приємна,про яку я не в курсі, і тема про пролитої крові використовувалися виключно для травмування бандерівських дітей, чи як? Правда, не скажу, щоб воно якось особливо травмувало мене, але ж запам'яталося, причому я в тому садку недовго була, і в мої одинадцять якраз була вже декларація про суверинітет...

А може воно сприймається за нормальне, якщо жодного іншого досвіду для порівняння нема в людей?

[kerbasi.livejournal.com]

Червоний колір прапору символізував кров, пролиту робітничим класом у боротьбі за свої права та світле майбутнє бла-бла-бла... Саме так і було. Мене це не травмувало, бо здавалося цілком природним: якщо держава бере відлік від пролетарської революції, необхідною умовою свого формування вважає диктатуру пролетаріату і т.д., то чому б прапору не символізувати кров?
Мене травмували заняття з цивільної оборони. Мої молодші класи співпали з останнім нападом масового мілітаризму в совітському суспільстві, і це вразило нєпадєцкі. Якось напишу на цю тему.
Ну, й звісно шкільна муштра та ідеологічне муштрування на політінформаціях, зборах, лінійках - також. У нас це було дуже серйозно, бо Миколаїв був дуже сильно мілітаризованим містом, нашпигованим сексотами та "першими відділами" так, що здавалося, що їх усіх більше за об*їктів їхнього догляду.

[candrika.livejournal.com]

Ну то можете собі уявити, яким сюром була та сама цивільна оборона 10 років по тому як вона була у вас, і примусове БЖД на котромусь передостанньому курсі універу за часів розквіту кучмізму :).

[odyn-owl.livejournal.com]

турецький прапор теж символізує озеро з крові, якщо я нічого не плутаю звісно.

[candrika.livejournal.com]

Чого не знаю, того не знаю :).

[nekrashevych.livejournal.com]

За легендами, так само і червоне на австрійському і каталонському прапорах - кров. У першому випадку якийсь шляхтич (чи король) бився, і коли зняв свій пасок, то вийшла біла смуга на суцільно червоній від крові сорочці. У випадку каталонського хтось вмочив пальці в кров, і провів по щиту. Але це все середньовічна романтика.

[proidysvit.livejournal.com]

оповідка з минулого, як завжди, не без моралі)

[kerbasi.livejournal.com]

Та таке минуле, що одним шаром не намалюєш)

[none_smilodon (from livejournal.com)]

"сталінка" писалась на моїй старій квартирі.

[larry-bc.livejournal.com]

Дякую. )

[tamara-v-t.livejournal.com]

Можна зробити висновки : - Не беріть на похорони та поминки маленьких дітей. Ото ясно, чому у вас про совкове минуле такі чорні спогади... (с)

[kerbasi.livejournal.com]

СРСР розпався, коли мені було 23 роки. Я вже багато іншого досвіду мав, крім поминок у дитинстві.

[tamara-v-t.livejournal.com]

Та я жартую. Це ваше оповідння так навіяло. Ви ж написали, що вам закидають звинувачення. Мабуть натякали на мене.
А мені Совок нічого поганого не зробив. А от при незалежності я втратила багато чого, десять років прозябання, кожен день приходилося думати, де взяти гроші на хліб, на чоботи дітям, бо наближається зима, а одіти нічого, бо за літо діти виросли і старі чоботи вже малі...
Та то ладно. То таке, вже минуло слава Богу.