Про лідерство та інтелігентські комплекси - 2

[kerbasi]

Продовження теми про інтелігентські комплекси. Початок тут:
http://kerbasi.livejournal.com/172246.html

Другий важливий інтелігентський стереотип – це віра у те, що від страждань можна стати кращим. Ні, я не заперечую, інколи таке буває. Але в інтелігентів це майже аксіома. Коли за пізнього совка протягом кількох років призивали до армії студентів, то в багатьох інтелігентних родинах почалися заломлювання ручок, закочування оченят, мовляв, як таке може бути, що свої ж хлопці, такі самі діти, лише на півроку-рік-півтора старші, а знущаються з новобранців з винахідливістю, якій позаздрили б в НКВД та Гестапо. А ще ж самі таке витерпіли, а потім самі стали катами! Ой, як це може бути! Зрілі люди з життєвим досвідом з цього тільки знизували плечима, бо у реальному житті тільки так і буває. А винятки… Винятки оспівуються в літературі та мистецтвах. А скільки тих мистецтв та літератури і скільки життя…

З дитинства пам’ятаю теревені батьків про якихось новопризначених міністрів чи інших керівників, що, мовляв, починали з ІТР, тому всі біди-нещастя гіркого життя сто рубльового інженерішки їм відомі, тому тепер вони щось змінять. Та дідька лисого! Саме тому й не змінять, бо знають, наскільки ще можна дотиснути працівників.

З нашої політики чимало прикладів можна набрати, але недавній та промовистий: от Володарський-Шітман колись зазнав публічного цькування за свій сексуально забарвлений відвертий перформанс біля ВР на протест проти інституціалізованого моралізаторства, навіть видсидів кілька місяців у колонії-поселенні, і що, це завадило йому організувати цькування ідеологічно чужої йому блогерки Білозерської? Аж ніяк! Інтереси виявилися важливішими за емпатію.

Сказаного мусить бути достатньо для усвідомлення, що при виборі лідера, авторитета не варто шукати в них спільного досвіду та подібності почуттів. Лідер мусить нас відчувати, але він/вона не мусить відчувати так, як ми.

Не можу сказати, що ця вада, на відміну від описаної у попередньому дописі, була колись мені притаманна. Прекрасним щепленням виявився досвід у війську: найбільша наволоч це дуже-дуже часто, настільки часто, що майже завжди, це навіть не той, хто б’є тебе, а той, кого били разом з тобою.

Comments

[mazhorka-klusha.livejournal.com]

Я бачу, що ви його не захищаєте. Я хочу тільки сказати, що його приклад не підходить як ілюстрація до ваших тез. Бо Шитман від самого початку схиблений, і що від такого чого завгодно можна очікувати - поза його досвідом в'язниці. (А тут ще вона, яка нікого ніколи кращим не робила.) Якби його ні в чому не повинного туди запхали, то ще можна було б робити якісь порівняння: що було і що стало. (І то в теорії, бо див. вище: в'язниця нікого не виправляє, не покращує.) А так, звиняйте, "куме-куме, ким ви були, тим і лишилися".
Діагнозів я не можу ставити, але поведінка нашого героя не є припустимою.

[kerbasi.livejournal.com]

У лівих, взагалі, немає універсальних цінностей. Будь-що, честь, совість, співчуття і т.д. обов'язково носять означення "класовий". Це як за СРСР: в нас не гуманізм, а соціалістичний гуманізм, не свідомість, а пролетарська свідомість, не мораль, а комуністична мораль. Тому вони при всій їхній схильності до абстрактних міркувань про справедливість і добро, легко чинять несправедливість і зло, до тих, кого не вважають приналежним до їхнього класу.

с

[mazhorka-klusha.livejournal.com]

Ну, може, то переконання так спотворюють особистість. Чи особистість вибирає собі переконная, які не суперечать розладу.