Тепер про трупи

[kerbasi]

На додаток до чи на продовження попередньої теми банальності  смерті у нашому житті.

Я вперше побачив труп, коли ще не ходив до школи. Поряд з виходом з нашого двору вантажівка з шифером зіткнулася з "Волгою". Вантажівка перекинулася, шифер розлетівся по всьому перехрестю. Ми з бабусею кудись вийшли з дому, коли проходили повз місце зіткнення, водія вже дістали з кабіни. Він лежав на тротуарі, йому накрили хусточкою обличчя. Витягували з кабіни жінку. Вона була жива і начебто навіть без травм. Навколо казали, що її врятувала типова для тодішніх жінок-службовців висока зачіска. Що було з тими, хто був у "Волзі" я не дізнався, бо бабуся одразу ж мене повела куди подалі.

Коли прийшов час йти до школи, то на першій же у житті великій перерві всю школу зібрали у коридорі і директорка доповіла, що вранці на проспекті Леніна, в районі Центрального ринку автобус розчавив першокласницю. Вона так і не дісталася своєї першої лінійки. Потім ще кілька разів про це розповідали на різних додаткових заняттях з ПДР. Мабуть, це була така загальноміська програма з нагоди. Розповідали дуже яскраво і емоційно. Про дівчинку, яка вперше у життя вбралася у шкільну форму, яка поспішала з радістю до нової частини життя і... Після неї лишилася калюжа крові, яка висохла і залишила величезну пляму. У Миколаєві завжди вдень працювали "поливалки", але чомусь дійсно-таки пляму не змивали. Мене до плями водив батько і всю дорогу туди й назад промивав мені мозок, як слід переходити дорогу. Тепер мене від такої педагогіки стає моторошно. Я б таким педагогам пики б порозбивав, а тоді більшість вважало, що так і треба виховувати на прикладах. Мабуть, треба, але не з будь-якого віку. Чому на фільм, де багато стріляють, то з 10 років (часто таке обмеження виставляли в кінотеатрах), а про калюжі крові розводитися, що лишилися від веселої дівчинки - то вже з першого класу?

Школа - то, взагалі, окрема пісня. Я жив "там, де Південь" (с), тому  у нас бувало все: підрізані просто серед занять, повішені під час відпочинку у Коблево, покарані оральним сексом з розголосом за борги. Про одну історію слід буде написати окремий пост, дуже вона проситься на публіку.

В домі напроти жив філателіст Фукельман. Я нічого про нього не знав. Дізнався тільки, коли його вбили з жінкою, обох катували, десятки ножових поранень, а потім підпалили квартиру. Я вчився у 3-му класі. Кілька днів натовп збирався на вулиці та дивився на опалені вікна на четвертому поверсі "сталінки". Мене цей випадок вразив. Я потім деякий час засинав з думками про те, що робитиму, якщо хтось  уломиться у нашу квартиру.

Після п'ятого класу я стояв у довжелезній черзі за картоплею. А поряд під деревом лежам небіжчик. Я не бачив, як він помер. Старожили черги казали, що підійшов до дерева та сповз на землю. Його обличчя накрили газетою, яка була при ньому. "Червоною зіркою". Мабуть, відставник. У черзі нормально собі народ сварився за те, кого там не стояло. Десь дві години я стояв у черзі, а небіжчика так і не прибрали.

Я жив у самоме центрі, поблизу таких гадюшників, як кафе "Прохолода" (вдень - дитяче морозиво, увечері - ресторан для блатних, ділових та золотої молоді), ресторан "Південний"  (така клоака, що її зрештою закрили та перетворили на стильну столовку "Українські страви"), Горбатий (це на сленгу Каштановий сквер), дискотека у Домі офіцерів (тепер там знов, як при царях, церква, але якщо стану президентом, обіцяю повернути Дом офіцерів). Отже, калюжі крові, поножовщина, хтось лежить - "он бил нє прав". Швидка, міліція - це майже щотижня.. Кілька разів бували й трупи. Першого такого десь класі у 6-му побачив. А з дискотекою - це, взагалі, норма життя, коли раптом хтось вибігає, за ним натовп. Догнали, затоптали, розсіялися. Міліції чомусь ніколи нема, хоча їхній відділок в двох кварталах, та й на дискотеці вони мусять чергувати. Людина лежить, не рухається. Так і завантажують. Чи вижила, чи ні - мені не дізнатися. Та коли це часто трапляється, то й перестаєш цікавитися.

Багато чого можна ще розповісти. Про веселого хлопчика Серьожку з мого двору. Він був молодший, тобто дуже маленький. Я вже третій клас закінчив, а він ще до школи не ходив. Він випромінював якусь таку позитивну ауру, що його ніколи ніхто не ображав. А ще в нього батько був - молодий мєнт. На "бобіку" приїздив з колегами, вискакував, цілував Серьожку та біг до своєї дружини на четвертий поверх взяти якісь бутерброди на чергування. Одного разу прийшли до нас збирати гроші на похорон. Батько Серьожки розсварився з жінкою та вистрибнуз з вікна. Вони переїхали. Цього трупа, щоправда, я сам бачив тільки у труні, коли його виносили з нашого двору. З балкону добре було видно.

Не буду всього перелічувати. Армію ще можна наостанку згадати. Один сам себе застрелив, другого застрелили через необережне поводження зі зброєю, одного вбило електричним струмом. Це знайближчих. Можна згадати й більше.

А!  Ще про Сибір. Ну, на додаток до описаного тут:
http://kerbasi.livejournal.com/36451.html
Там і гірші випадки бували. Якщо судно натрапляє на труп, то капітан мусить повідомити міліцію. Але це ж десь у тайзі, далеко від влади  - куди хвилі принесли.  Коли ще туди міліція доїде, щоб все запротоколювати. Тому не повідомляють. От характерний діалог між зустрічними судами:
- теплохід N, ви нічого не бачили?
- ми - ні!
- і ми - ні!

Тут мав би бути підсумок, але вже й так довгий текст. Іншим разом.

PS:

Знайшов версію про Фукельмана. Там змінені фамілії. Директором ЧСЗ був не Балабаєнко, а Балабаєв.
І директором він був заводу ім. Шістдесят одного Комунара. На ЧСЗ він був головним інженером. Чи був в нього син-наркоман - не знаю. Але описано вірогідно:

http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13332/view

І рік він змінив:

http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13313

Претендує, що це література, основана на реальних подіях.  Але дуже реально звучить.


PPS:  http://www.imena.mk.ua/?032/13
Це той, що начебто затримував наркомана Славіка.

Comments

[candrika.livejournal.com]

Оптимістично :)
Я збрехала під минулим постом, точніше, забула, аж потім згадала - бачила кілька разів похорон "на трасі" - тобто проїжджаючи через якісь галицькі села - там тоді всі машини стають і чекають, поки похорон пройде повз до церкви - от згадала що одного разу бачила як чоловіка якокогось несли - ото тепер того спогаду позбутися треба :).

Ото прочитаю твої спогади, і завжди мене аж вражає, наскільки мені в дитинстві щастило, як мало я бачила з того, чого дитині не треба бачити. Ну чи вважається, що не треба.

[kerbasi.livejournal.com]

Дівчата, зазвичай, більш під контролем і менше вештаються по підворотнях, тому багато чого не бачать.
Ще, мабуть, регіональні та часові відмінності. Всі ж знають, що схід та південь - це гопники, кримінальна культура, шапкі сбівать та бєспрєдєл.
А час - моя сестра трохи за тебе старша, ходила у ту ж школу, що і я, але ті ж самі вчителя вже були менш екзальтовані. Це на моєму випуску вони як показилися, а потім трохи одужали.

[candrika.livejournal.com]

Я якраз хотіла додати, але не встигла, бо ти відповів:

Страшилок педагогічних в нас не було, здається, ні в школі, ні вдома, а якщо й були якісь в школі - то без наочний демонстрацій, бо зовсім не запам'яталися. Може то вже якийсь інший час був. Єдині страшилки, які побутували, та й то в виконанні інших дітей, а не дорослих (хіба що одна вчителька теж любила щось таке розказувати) - то якісь нереальні історії про якісь домашні фабрики виробництва пиріжків з викрадених дітей, або про "чорну руку".

А про підконтрольність і вештання - я досить мало вдома сиділа, переважно десь вешталася, комендантська година раннього дитинства в мене була 9, а пізніше - десь мабуть близько одинадцятої. В середній школі я часто через весь центр Львова після школи валандалася, - в мене однокласниця біля універу жила, а звідти вже тролейбусом додому їхала. В пізньо-шкільні і студентські роки я часто пізно додому сама поверталася - контролювати мене ніхто не старався особливо. Питали мене тільки коли вернуся, ну то відповідь була щось типу "пізно", "сьогодні", або й "завтра". Мене дуже дивувало, коли когось з моїх однолітків кудись "не пускали".

[status-constr.livejournal.com]

У Миколаєві бував кiлька разiв в 1970-х роках i нiде не чув української мови (окрiм радio). Якби не плакати "Наша мета - комунiзм" та щось про дострокове виконання, то можна було б забути, що це Україна.

[kerbasi.livejournal.com]

Там, де приїжджі бувають - так. Але всі передмістя україномовні, і аж дотопер це ще зберігається.
Взагалі, за совка батьки навіть з дітьми українською не говорили, тільки каліченою російською, щоб не створювати проблем у майбутньому. А ще таке тавро - "сэло" з дуже виразним довгим Э. Дуже його боялися. Тому Ви й не чули там ніколи української.

[status-constr.livejournal.com]

"А ще таке тавро - "сэло" з дуже виразним довгим Э. "

Iстинно так. Це був тяжкий комплекс мiльонiв людей, я тiльки в Iзраїлi це зрозумiв.

Стосовно померлих - в мене був дуже схожий experience. Тiльки бiльше було випадкiв "морських" (потопельники) та в школi не було таких жахливих "заходiв".

[kerbasi.livejournal.com]

А що з ізраїльського життя привело до такого розуміння?

[status-constr.livejournal.com]

Справа не в iзраїльському життi, а в тому, що, виїхавши, я нiби отримав деяку "просторово-часову" перспективу, Iзраїль (та ще в бурхливi для всiх 1990-i) дозволив менi глянути на все минуле "з боку". Плюс з'явилась можливiсть зрiвнювати рiзноманiтнi суспiльства, бачити - що загальне для всiх, а в чому рiзниця. А ще й до того Iзраїль позбавив мене власних "єврейских" комплексiв, теж в чомусь схожих з загальними

[b-al-u.livejournal.com]

Довно, чому боялися?

[kerbasi.livejournal.com]

В тодішньому розумінні українська мова дорівнювала сільському походженню. А вчорашні селяни дуже хотіли приховати своє походження. Причини Вам, напевно, відомі, Ви ж жили за совка.

[b-al-u.livejournal.com]

А вчорашні селяни дуже хотіли приховати своє походження. Причини Вам, напевно, відомі, Ви ж жили за совка.
Там, де я виріс, у Центрі, більшість з села, це нікого не парило і українську мову ніхто не приховував. Тож про більш серйозні причини, ніж "не модно", я не знаю.

[jan grabowski (from livejournal.com)]

Далеко ходить не стал, взял первое, что на ум пришло:
«Le Bourgeois gentilhomme) — комедия-балет в пяти актах Мольера и Жана Батиста Люлли, написанная в 1670 году.»
В 1670. :)

[b-al-u.livejournal.com]

Я жив "там, де Південь" (с), тому у нас бувало все
До речі дуже помітно всі якісь агресивніші ніж у Центрі, ба навіть у Криму. Цікаво чому?

[kerbasi.livejournal.com]

Я все життя над цим міркую, і, здається, нарешті знайшов пояснення. Напишу про це окремий пост на наступному тижні.

[flakelviv.livejournal.com]

А чого закатували Фукельмана? За марки?

[kerbasi.livejournal.com]

Достеменно не відомо. Тоді не публікували кримінальну хронику, а про резонансні справи інколи повідомляли, але дуже неохоче. У мене приятель був, син офіцера-мєнта, він казав, що таки за марки, бо він мав кілька дуже рідкісних, яким ціна дуже-дуже велика в доларах, сотні тисяч чи навіть мільйон, але марок дома не було, вони в нього зберігалися у банку. І що начебто підозрюваних у вбивстві затримали в Москві. Але це ніяк не можна було підтвердити. Отже, просто плітки.

[flakelviv.livejournal.com]

Цікаво.
Пошукав про марки: найдорожчу в історії продали в 2010 році за більше ніж 5 млн. доларів.

[kerbasi.livejournal.com]

Насправді філателія була дуже криміналізованим хобі. Там серйозні гроші оберталися. Звісно, для справжнього заробітку слід було мати виходи за кордон. А валюта - це гарантовано розстрільна стаття. Та й вивіз з країни культурних цінностей - також немало. Навіть якийсь фільм детективний був з розборками навколо філателістів. А ще був фільм про кримінального колекціонера нецке. Отже, навіть у підцензурному мистецтві відбилося, що були рабочекрестянєінтелігенти, а були й десь дядьки з реальними цінностями.

[kerbasi.livejournal.com]

Знайшов версію про Фукельмана. Там змінені фамілії. Директором ЧСЗ був не Балабаєнко, а Балабаєв. Чи був в нього син-наркоман - не знаю. Але описано вірогідно:
http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13332/view

І рік він змінив:
http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13313
Претендує, що це література, основана на реальних подіях.

[flakelviv.livejournal.com]

Цікаво. І трохи страшно.

Сподіваюся, за етикетки від пива, які я колекціоную, не вбиватимуть :)

[kerbasi.livejournal.com]

Хотів би вас заспокоїти, але не візьмуся:)
Навіть якщо етикетки від пива не коштуватимуть ніколи мільйонів (хоча, як знать), знайдеться хтось, кому для сенсу життя бракуватиме у колекції лише однієї етикетки, яка може знайтися тільки в одного іншого колекціонера.

[flakelviv.livejournal.com]

Мільйони - ні (наразі), але тисячі євро - без проблем.

[zynovij.livejournal.com]

Напрочуд атмосферний допис. Вражає!

[kerbasi.livejournal.com]

Це замість ужастика на ТБ.

[zynovij.livejournal.com]

НМД, жанрово це швидше нуар)

[stepom.livejournal.com]

Це точно. Чекаємо на підсумок

Гадання на кавовій гущі

[docent030.livejournal.com]

Як висновок.
Для рос.мовної спільноти життя не є цінністю, а смерть є буденністю?

[chrystallpower.livejournal.com]

Понуре у вас там місто було

[jan grabowski (from livejournal.com)]

Ну, вот, Богемикус как раз позавчера опубликовал продлжение цикла. Упомянул «надругательство, совершённое над телом принцессы де Ламбаль, не поддаётся описанию». Я заинтересовался вопросом, поискал информацию. Да, неплохо, в общем-то. От души. При этом, полагаю, из тысячи усраньских граждан вряд ли бы у кого-то подобное зрелище вызвало обморок. Тошноту максимум. Хорошо ли это...плохо ли...уж как есть. Просто хочу отметить параллели между сообществами, пережившими (с разным, правда, итогом) т.н. "революции", а также обратить внимание, что для сельского жителя убийство живого существа не дает никакого повода для рефлексии вообще: для него это ежедневная насущная необходимость. Меня лично здесь больше занимают способы и цели невротизации городского населения через воображение и восприятие выдуманных образов до уровня "собачку жалко", "ненавижу фашистов!" и "незабудимнипрастим".

Про українське кохання та про тематику смерті в україн

[livejournal.livejournal.com]

Користувач chita_i посилається на ваш запис з Про українське кохання та про тематику смерті в українській сучасній культурі. Хоч дещо для початку. (http://chita-i.livejournal.com/162856.html) пишучи: [...] та смерті [...]