![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЛяо І-у - китаський поет і письменник, якого влада відзначила чотирирічним терміном ув'язнення. Нещодавно його тюремні мемуари були видані у США. Журнал Нью-Йоркер у числі від 1 липня друкує огляд мемуарів, а також фрагмент з книги Ляо І-у "За пісню і сто пісень". Взагалі, читання інокультурних авторів корисно не тільки тим, що дає можливість зазирнути у нетрі інших культур, а ще й тим, що провокує розуміння відносності своєї власної культури. Звісно, це як кому. Втім, той, хто читає твори, а не тільки літери, мусить зрозуміти.
Я перодично натрапляю на дискусії, де учасники розглядають любов (статеву любов, не до Батьківщини чи квіточок з метеликами) як універсальну цінність. Навіть колись давно у моєму ЖЖ в літературній дискусії звучало, що універсальність української літератури забезпечується глобальністю та універсалізмом саме любові. Забудьте про страждання селян, не звертайте уваги на вишиванки, берить з творів квинт-есенцію, яка у любові - і отримаєте глобальну і позачасову актуальність української літератури. При чому, як не дивно, таких читачів не бентежуть, що в тій же класичній українській "Кайдашевій сім'ї" про любов у сучасному Західному сенсі, сформованому в епоху Відродження, і адаптованому культурною частиною східно-європейських суспільств, зовсім не йдеться: два хлопаки обговорили місцевих дівок і вирішили, до однієї піти свататися. А родина дівчини покумекала, та й вирішила, що гаразд, самець нічого так, господарство - також нічого так, ото чому ж далі доньку і дівках тримати, та й її влаштовує... От і вся любов.
Тепер повернемося до китайського письменника. У наведеному журналом фрагменті один персонаж, китайський поет, каже американському приятелю, який подорожує КНР під час протестів на площі Тяньаньмень:
- ... Я ніколи не цікавився масовими рухами і іноземним імпортом, як то демократія, свобода, права людини і любов.
Бачите, любов - це імпортний товар, поряд з іншими концепціями західної цивілізації.
Не те, щоб поза Заходом люди жили самим лише інстинктом продовження роду та матеріальним прагматизмом. Млість і томління статевої атракції їм також відомо - інакше не було б славетної лірики. Але значення тієї млості власне у тому, щоб написати віршика, поспівати пісенку, і ... повернутися до нормального життя. Якщо у молодості ви ходити у турпоходи у Карпати, ви не стаєте ж всі до одного потім спецназівцями-фахівцями з ведення бойових дій у гірській місцевості. Так і зі статевим томлінням в більшості культур світу. Включаючи і нашу традиційну сільську Україну в вишиванках.
Головна біда сьогодення, що якщо у суспільстві домінує Західна концепція сталих стосунків на основі любові, це не створює проблем тим, хто цю концепцію не поділяє. Хіба що ниють русскі інтелігенти та галицькім консерваторим, яким здається, що влада не достатньо жорстко виховує жіночу частину населення, яка геть не цінує високо-духовнихє мачо та тільки й мріє, як оптом та вроздріб продатися жидам або хоча б нелегальним мігрантам. Зрештою, буть яка модель легко інкорпорується в суспільство. Біда починається, коли концепція любові імпортується до суспільства, якому вона традиційно чужа. От там неминучі міжкультурні конфлікти з лінієюю фронту через родини і трагічними розв'язками, які часто проходять по шпальтах світових ЗМІ.
В плані просування концепції любові багато зробили комуністи. Вони розглядали традиціоналізм, як найнебезпечнішого ворога, тому вдавалися до всіх засобів від орфографічних реформ до провокування конфліктів між поколіннями. В країнах колишнього СРСР, крім хіба що країн Балтії, комуністи виявилися вестернізаторами та модернізаторами суспільств. що зрештою в СРСР їхню владу й зруйнувало, коли їхній модернізаційний потенціял вичерпався, і вони розгубилися перед необхідністю масового впровадження інформаційних технологій аж до побутового рівня. В КНР,наскільки я можу судити з їхньої маскультової продукції, роль комуністов у просуванні любові така ж сама. Не випадково персонаж з наведеного твору, який вважає любов імпортованою цінністю - людина підкреслено аполітична, йому однаково чужі, що комуністична влада, що західні гуманісти. Напевно, тому що в них багато спільних концепцій.
Отже, якщо ви дуже цінуєте любов, то ви завдячуєте цьому комуністам. Це жарт, звісно, хоча й з частиною правди.
Ну і такий ще висновок-порада: якщо ви хочете здійснити таку авантюру, як міжкультурний шлюб, добре домовтеся з партнером про те, що точно означає для кожного з вас слово "любов". Бо прямолінійний словарний переклад може бути дуже підступним.
Я перодично натрапляю на дискусії, де учасники розглядають любов (статеву любов, не до Батьківщини чи квіточок з метеликами) як універсальну цінність. Навіть колись давно у моєму ЖЖ в літературній дискусії звучало, що універсальність української літератури забезпечується глобальністю та універсалізмом саме любові. Забудьте про страждання селян, не звертайте уваги на вишиванки, берить з творів квинт-есенцію, яка у любові - і отримаєте глобальну і позачасову актуальність української літератури. При чому, як не дивно, таких читачів не бентежуть, що в тій же класичній українській "Кайдашевій сім'ї" про любов у сучасному Західному сенсі, сформованому в епоху Відродження, і адаптованому культурною частиною східно-європейських суспільств, зовсім не йдеться: два хлопаки обговорили місцевих дівок і вирішили, до однієї піти свататися. А родина дівчини покумекала, та й вирішила, що гаразд, самець нічого так, господарство - також нічого так, ото чому ж далі доньку і дівках тримати, та й її влаштовує... От і вся любов.
Тепер повернемося до китайського письменника. У наведеному журналом фрагменті один персонаж, китайський поет, каже американському приятелю, який подорожує КНР під час протестів на площі Тяньаньмень:
- ... Я ніколи не цікавився масовими рухами і іноземним імпортом, як то демократія, свобода, права людини і любов.
Бачите, любов - це імпортний товар, поряд з іншими концепціями західної цивілізації.
Не те, щоб поза Заходом люди жили самим лише інстинктом продовження роду та матеріальним прагматизмом. Млість і томління статевої атракції їм також відомо - інакше не було б славетної лірики. Але значення тієї млості власне у тому, щоб написати віршика, поспівати пісенку, і ... повернутися до нормального життя. Якщо у молодості ви ходити у турпоходи у Карпати, ви не стаєте ж всі до одного потім спецназівцями-фахівцями з ведення бойових дій у гірській місцевості. Так і зі статевим томлінням в більшості культур світу. Включаючи і нашу традиційну сільську Україну в вишиванках.
Головна біда сьогодення, що якщо у суспільстві домінує Західна концепція сталих стосунків на основі любові, це не створює проблем тим, хто цю концепцію не поділяє. Хіба що ниють русскі інтелігенти та галицькім консерваторим, яким здається, що влада не достатньо жорстко виховує жіночу частину населення, яка геть не цінує високо-духовнихє мачо та тільки й мріє, як оптом та вроздріб продатися жидам або хоча б нелегальним мігрантам. Зрештою, буть яка модель легко інкорпорується в суспільство. Біда починається, коли концепція любові імпортується до суспільства, якому вона традиційно чужа. От там неминучі міжкультурні конфлікти з лінієюю фронту через родини і трагічними розв'язками, які часто проходять по шпальтах світових ЗМІ.
В плані просування концепції любові багато зробили комуністи. Вони розглядали традиціоналізм, як найнебезпечнішого ворога, тому вдавалися до всіх засобів від орфографічних реформ до провокування конфліктів між поколіннями. В країнах колишнього СРСР, крім хіба що країн Балтії, комуністи виявилися вестернізаторами та модернізаторами суспільств. що зрештою в СРСР їхню владу й зруйнувало, коли їхній модернізаційний потенціял вичерпався, і вони розгубилися перед необхідністю масового впровадження інформаційних технологій аж до побутового рівня. В КНР,наскільки я можу судити з їхньої маскультової продукції, роль комуністов у просуванні любові така ж сама. Не випадково персонаж з наведеного твору, який вважає любов імпортованою цінністю - людина підкреслено аполітична, йому однаково чужі, що комуністична влада, що західні гуманісти. Напевно, тому що в них багато спільних концепцій.
Отже, якщо ви дуже цінуєте любов, то ви завдячуєте цьому комуністам. Це жарт, звісно, хоча й з частиною правди.
Ну і такий ще висновок-порада: якщо ви хочете здійснити таку авантюру, як міжкультурний шлюб, добре домовтеся з партнером про те, що точно означає для кожного з вас слово "любов". Бо прямолінійний словарний переклад може бути дуже підступним.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Tuesday, 13 August 2013 04:26 pm (UTC)no subject
Date: Tuesday, 13 August 2013 06:40 pm (UTC)Теж згадала про побіжні незначні моменти, які показували емоційну зближеність і почуття між Лавріном і Мелашкою.
До речі, у мене є "розповідь очевидців" про історію одного кохання в селі - вона цілком фабулою нагадує роман чи голівудське кіно. Радянська влада в ній теж присутня, але як момент конфлікту.. і поведінка "головних героїв" не ідеальна. Але це таки історія кохання, причому "сільського".
Історія (записана від жіночок з родини 1930р.н.):
"Хлопець Яків закохався у красуню Поліну.
Проте сказав що брати шлюб не буде (був комсомольцем і не міг цього зробити). Мати дівчини категорично відмовила у дозволі на одруження без шлюбу.
Тоді Яків взяв і заслав сватів у сусіднє село Кобильє (тепер Веселівка). Незадовго після весілля напровесні випав сніжок, притрусив свіжим покривом землю. І по чітким слідам Якова до колгоспної будівлі визначили що він вкрав хромове сідло з колгоспного коня. Голова колгоспу не захотів обмежитися попередженням, а одразу передав справу до суду, хлопця засудили на 3 роки ув’язнення. Відпрацював він їх за 1,5 року. Ще з тюрми у листі повідомив своїй жінці що не любить її і не хоче, і щоб вона покинула хату його батьків.. Вийшовши, одразу прийшов до хати красуні Поліни. Поліна прийшла з ферми, і не розмовляла з ним. Тим не менш наступного ж дня Яків прийшов з другом свататися до Поліни. Мати з печі винесла вердикт: "Тоді ти не хотів шлюбу, а тепер я тебе не хочу."
За деякий час прийшов Яків знову з тим же сватанням, посідали за стіл всі разом (і Поліна також), дістає Яків з одягу ножа і каже: "або я одружуся з нею, або заб’ю спочатку її, а потім себе." Батьки перелякалися не на жарт і дозволили їм одружитися. Дуже любив Яків Поліну, і жили вони потім довго в парі до самої старості.
(уточнила: руку на дружину чоловік ніколи не піднімав із тих пір нікому ножем не погрожував).
no subject
Date: Tuesday, 13 August 2013 08:42 pm (UTC)А що грунтовно і прагматично до шлюбу підходять, то такого й в усяких європейських бальзаків достобіса. :)