За Союзом ностальгія?

[kerbasi]

Можливо, молоді люди не знають, що за часів СРСР була така практика відправляти жителів міст, тобто дармоїдів, що собі продукти до столу не вирощують (либонь на дачах, але ж то куркулі ганебні, що на себе, а не на дуржаву працюють), а особливо найбільших дармоїдів – інтелігенцію, тобто тих, "хто работать нє хочєт, а в тєплє сідіт і жизні нє знаєт", до села збирати врожай, бо сільські чомусь не встигали.

Останній раз я був на таких роботах у жовтні 1985-го року. Це було у радгоспі «Червона українка», що вирощував виноград. Десь кілометрів за 20 від Коблева.

Поселили нас у гуртожитку, двоповерховій будівлі приблизно сотні на дві койко-місць. В гуртожитку взагалі не було передбачено туалету і навіть умивальнику. Туалет був неподалік на вулиці. А вмиватись треба було ходити взагалі метрів триста до якоїсь конструкції, що нагадує відомі киянам бювети. За сільськими мірками це було неподалік, там взагалі інше сприйняття простору: хтось встає о 5-й ранку і півтори години пішки йде до роботи – і це близенько, бо сусіда на електричці їздить – а то далеко. Ну звісно ж, що ми, зіпсовані урбаністичним життям студенти, від такої школи життя від радості не підстрибували.

Щоб підняти наш моральний дух, приїхав директор радгоспу, місцевий партійний клерк та заступник нашого проректора. Директор радгоспу виступив з промовою про нас, молодих, що можуть БАМ будувати, в космос літати, ля-ля-ля-ля... Але підводив він до того, що для дівчат якусь помивку вони все ж таки зорганізують, а хлопцям яка проблема - можна без води, як казав голова, «поки хробаки не заведуться». Рішення для дівчат виявилось таким: хтось привіз великий кип’ятильник, та в приміщенні, де зберігався інвентар для очистки взимку території від снігу, починили розетку та встановили якесь корито.

Можна сперечатися, що було в СРСР добре, кому там непогано жилося, які були ціни на ковбасу. Смішно було, коли на одному форумі мурманчанин не вірив мені, що в магазинах мого міста взагалі ніколи не було у вільному продажу твердого сиру, «сгущонки», майонезу, гречки, замість м'яса продавали кістки під назвою «рагу». Звісно, ж звідки йому знати, коли Мурманськ належав до найвищої категорії забезпечення, я це добре пам’ятаю, бо служив в Мурманську строкову службу. Втім, матеріальні цінності мають значення, але це не все для людини. Хтось був щасливий в відведених для себе категоріях забезпечення. Але мені важко уявити, ким треба бути, щоб ностальгувати за системою, котра наприкінці 20-го сторіччя будувала гуртожитки без туалетів і водопостачання, де жінкам поблажливо дозволяли кип’ятили воду у кориті в будівлi в ста метрах від помешкань, а чоловікам пропонували терпіти до хробаків – і це було нормально, ніхто за таке не бив по пиці, не плював в обличчя, а заступник проректора не скомандував всім пакуватись, по автобусах та повертатись до дому.


"Глосарій": Радгосп (радянське господарство) - державна форма сільсько-господарського підприємства (альтернатива - колгосп, колективне підприємство). Працювало як будь-яке інше підприємство: з зарплатою, нормами т.т.і. Система радгоспів повинна була забезпечити остаточне усунення відмінностей між містом та селом, тобто перетворити селян на простих найманих робітників, що працюють за фіксовану зарплатню та премії. Керівник радгоспу називався - директор, у колгоспі - голова. Робітники радгоспу були просто найманими, в колгоспах працівники хоча б теоретично були учасниками, що мали також лише теоретичне право власності на результати своєї праці (звідси й вираховувалася грошова та натуральна винагорода - по так званих трудоднях). Вважалося, що в СРСР існує кілька форм власності, але всі вони позбавлені експлуатації та збагачення окремих осіб. Отже, радгосп - державна власність, колгосп - колгоспно-кооперативна. За часів Хрущова вважалося, що у майбутньому всі колгоспи стануть радгоспами, але останні виявились ще менш ефективними за колгоспи, тому за часів Брежнєва вже розмови про перехід до радгоспів вщухли.

Категорії забезпечення - в СРСР міста розподіляли по категоріях. В найвищій звісно була Москва, Ленінград, заполярні райони, десь також відносно високо - столиці союзних республік. Моє місто відносилось до так званої другої категорії, що було в принципі непогано, хоча й не дуже жирно. На мої розповіді молоді кияни часто реагують так: "А мені мама з татком нічого подібного про СРСР не розповідали. Ну а чергові по наших форумах тролі з півночі, ті хто родом з міст та місць з вищих категорій, взагалі не вірять та кажуть, що я жив і якоїсь іншій країні, котру сам собі вигадав.

Comments

[barcaroly.livejournal.com]

Я встиг пожити в різних категоріях міст і в різному статусі. Були періоди, коли вільні мужчини, скажімо, Ізмаїлу заздрили тамтешнім зекам: в продажу цигарок вже не було, а зекам продовжували видавати за нормами :)

[kerbasi.livejournal.com]

коли цигарки зникли, я вже третій курс закінчив після армії. Це був, здається, 1990-й. Тоді якось розподіляли цигарки по виробництвах, так що в нашій родині, де жодна людина не палить, виходило по кілька пачок цигарок. Ми їх дядьку віддавали.