Їдь до нас, Аль-Барадаі!

Років вісім тому прогулювалися ми з колегою  вулицями вечірнього Відня після виснажливого тижня корпоративних нарад. Центр міста був весь заповнений людьми, бо відбувався якийсь великий вуличний концерт, так само як у нас шоу на Майдану Незалежності у Києві. Раптом я звернув увагу на двох поважних чоловіків, вбраних у строї. Чоловіки крокували собі повільно вулицею серед натовпу і розмовляли арабською мовою.  Мені здалося, що одного з них я десь бачив, але це не виглядало ймовірним. Згодом якось я побачив дуже схожого чоловіка по телебаченню. То був директор МАГАТЕ Мухаммад Аль-Барадеі. Він це був на вулиці Відня, чи хтось схожий, я не можу стверджувати, але він міг там бути, бо штаб-квартира МАГАТЕ знаходиться у Відні.

Мухаммад Аль-Барадаі народився у Каїрі, столиці Єгипту. Він навчався в на батьківщині, а згодом у Швейцарії та США, працював на держслужбі, згодом у структурах ООН, торкався академічною кар’єри, поки зрештою не став всесвітньо відомим головою міжнародної впливової агенції з атомної енергетики. Ну а тепер він засвітився як ключова фігура протестів у Єгипті.

Взагалі, українським політологам варто придивлятися до арабського світу. Там є чимало повчального для України і українців. В більшості країн ще півстоліття тому люди жили у відносній рівності у злиднях, в більшості країн казкові статки були зароблені переважно  випадковими людьми з сировинної або туристичної індустрії, тобто з природи, а не з роботи головою чи бодай грошима, відносно недавно на пам’яті старших генерацій . Скрізь в арабських країнах співіснують маси з архаїчною свідомістю і досить сучасний середній клас, освічена інтелігенція. Скрізь процвітає корупція, непотизм, протекції. Скрізь чимала частина населення сповідує погляди, що є мішаниною общинної релігійності та соціалістичних течій Заходу 19-20 століть.  Всі арабські суспільства нелегко адаптуються до сучасного глобалізованого світу, як відповідь на страх перед відкритим світом та невпевненість у собі – радикальний ісламізм. Будучи у минулому поділеними колоніальними імперіями, люди з арабських суспільств отримали можливості розвитку в межах тих імперій: освіта, технічні, культурні запозичення, що бодай якось скомпенсувало втрати від небажаних іноземних правителів.

В Україні маємо дещо подібне, але часто у зменшеному чи навіть карикатурному вигляді. Якщо радикальні ісламісти ховаються за досить глибоко обґрунтованим зі священних писань світоглядом, то наші радикали через кожне речення прохоплюються, що чи не найбільше їх лякає в глобалізації, що їм жінки давати перестануть, бо іноземці привабливіші. Поки тут мудрагелики навіть з академічними титулами вирішують, чи не був Ісус українцем, чи старіша українська мова тільки за санскрит, чи також старіша й за шумерську, араби дійсно мають велику історію світового значення і можуть похизуватися чималим культурним впливом на західний світ.  І головне – араби за кордоном це далеко не тільки різна новорозбагатіла шелупонь, торгаші та різноробочі, а й чимало середнього та вищого менеджменту у західних корпораціях. У великій корпорації, у котрій я працюю, українці на великих посадах трапляються, але вони навіть не знають, з якого міста приїхала до Америки їх прабабка, втім, кілька високих посад обіймають вихідці з арабських країн. Ну й жоден українець ніколи не виростав так високо і не мав такої міжнародної репутації, як герой цього допису. Отже, є багато над чим поміркувати українцям над цими паралелями, і припинити розкидатися кпинами про «чорних», «муслімів» та іншими «гондурасами» та «нігеріями», бо, боюся, порівняння у більшості випадків буде не на користь українців.

У Єгипті ще далеко до визначеності, але той факт, що протести очолила така Людина, дає надію на те, що Єгипет ще здивує світ. Позитивно здивує. І знов таки – паралель з Україною. Наші протести 2004-го висунули людинку – квінтесенцію містечкової обмеженості, і результати ми тепер розгрібатимемо либонь дуже довго… Події у Єгипті нам дають натяк, коли в нас з’являться лідери, альтернативні теперішній компрадорській охло-еліті. Вони з’являться не раніше, ніж з’являться українські аль-барадаї.

PS: це мій запис № 300 у ЖЖ.