Про Саакашвілі

Радіо Свобода випустила в ефір аж чотири передачі рубрики «Свобода в клубах»  з Тбілісі. Посилання я даватиму згодом у наступних дописах, де коментуватиму окремі теми з дискусій. А сьогодні хочу звернути увагу моїх читачів на факт, котрий дещо дисонує з розповсюдженими у нас думками. В Україні прийнято вважати, що Саакашвілі це такий собі лицар-рятівник грузинської нації, безперечний лідер, винятково популярний і викликає роздратування хіба тільки в невиправних русофілів-грузинофобів.

Насправді ж виявляється, що Саакашвілі грузинська інтелігенція не любить. І русофільство тут ні до чого. А його прозорі поліційні відділки вважають чи не символом архітектурної феєрії несмаку, що зараз має місце, на думку багатьох інтелігентів, у Тбілісі.

Я далекий від грузинських справ, тому не візьмуся глибоко аналізувати ставлення різних верств грузинського суспільства до свого президента. Але я маю спостереження, що можуть дещо пояснити.

Всі, хто стикався з представниками сонячної Грузії, наприклад, в армії СРСР, напевно погодяться з такою узагальнюючою характеристикою грузинського простонароддя – дикуни. З іншого боку, хто зустрічався з освіченими грузинами з Тбілісі, зазвичай, просто у захваті він їхнього інтелекту, мудрості, манер. Отже, маємо типове для недосформованих і не дуже економічно розвинених націй Східної Європи ситуацію, коли нація складається з кількох відсотків рафінованого освіченого прошарку, сучасних literati, і абсолютно темного народу. Подібного між цими верствами аж майже нічого. Ми й у нас таке ж саме маємо.

Цілком природно, що будь-які демократичні вибори або референдуми за таких умов завжди принесуть перемогу тільки тим політичним силам, котрі вміють впливати на простонароддя, тобто на дикунів або як у нас прийнято називати аналогічну більшість  - бидло. Саме такий хід міркувань і приводить наших освічених співвітчизників до думки, що для модернізації таких країн демократія не тільки не ефективна, а навіть шкідлива. Тобто потрібен якийсь сферичний у вакуумі прогресивний, цивілізований диктатор. І на перший погляд це дійсно так, бо вибери будь-якого інтелігента чи представника так званого офісного планктону, витягни його перед простонароддям і назви кандидатом у президенти… Можна сміятися…

От саме Саакашвілі є зовсім іншим типажем. Він не є інтелігентом, не є субтильним офісним хлопчиком, але він і не є представником простонароддя. Одна моя давня форумна знайома колись любила повторювати слова її бабусі про те, чим відрізняється інтелігент від аристократа. Коли інтелігента грабують на вулиці, він потім довго сам себе переконує, що в усьому винний він сам, бо нічого не робить, коли у суспільстві така несправедливість, що багатьом не вистачає грошей… ля-ля-ля-ля… грабіжникам хіба гроші були більш потрібні, ніж йому… ля-ля-ля-ля… насильницький спротив нічого не змінить, хіба навіть на гіpшe… ля-ля-ля-ля…  Аристократ просто зарядить грабіжнику у пику або навіть вистачить, що брутально виматюкає – і грабіжник відмовиться від свого наміру.

От власне для модернізації відсталих країн потрібен не диктатор, котрий напевно буде ментально таким самим, як простонароддя, а демократично обраний президент , умовно кажучи, аристократ. Будь-який, умовно кажучи, інтелігент – приречений. Звісно, інтелігент не буде любити аристократа, бо аристократ негуманний, буває, лається і б’ється.

У Грузії ще далеко до невідворотних результатів модернізації. І про однозначний успіх Саакашвилі ще говорити зарано. Втім, там проходить цікавий експеримент з цивілізування дикунів, і хотілося б, щоб він закінчився успіхом. Тоді це підкаже і нам шлях до розбидлячення співвітчизників.