Як Відень зупинив Прагу, і вони перемогли Варшаву і Київ

Влітку я написав два тексти Про матрьошки i Про Mozart Balls. Написання їх вивело мене на міркування про конкуренцію центральноєвропейських полісів за роль моста до Сходу, як його розуміють у даний історичний час: Центальна та Східна Європа у 80-ті та першій половині 90-х, тільки Східна Європа з другої половини 90-х і дотепер. Тоді я й закінчив тему наміром далі поміркувати, як Прага мало не посунула Відень. Чому Відень і Прага перемагають Варшаву і Київ. Зараз викладаю результати міркувань.

У період після другої світової війни Австрія себе вдало просувала, як країна-міст до комуністичного «сходу». І це їй вдавалося. Чимало раундів перемовин між СРСР та США відносно скорочень стратегічних ядерних озброєні, розрядки напруженості проходили саме у Відні. В результаті Відень став містом розташування низки світових організацій, як то ООН, МАГАТЕ, ОБСЄ. Австрія також була транзитним пунктом, куди виїжджали емігранти з СРСР. Відень також полюбляли і різні іноземні філії совітських зовнішньоторгівельних організацій. Звісно, не обійшлося і без шпигунських центрів.

Зрештою СРСР розпався, східний блок саморозпустився. Це не могло не вплинути на статус Відня. Якось наприкінці 90-х у літаку «Австрійських авіаліній» я перегортав сторінки їхнього журналу і натрапив там на статтю про те, як Відень веде конкурентну боротьбу з Прагою за роль моста до Східної та Центральної Європи. Дійсно, на той час Празі вдалося перетягти на себе чимало центрально- та східно-європейських штаб-квартир великих компаній. Показово, що туди з Мюнхену переїхало європейське бюро Радіо Свобода/Радіо вільна Європа.

Отже, у віденців були підстави хвилюватися. Втім, центрально-європейський регіон швидко інтегрувався до європейського культурного та економічного простору, а цікавість до Сходу навпаки вщухла, тому й ситуація з конкуренцією двох міст поступово розсмокталася, оскільки значення самої ролі моста до Сходу значно зменшилося.

Втім, якийсь місток до Сходу Європі не завадить, тому й з’явився й претендент. На початку нульових років так себе позиціонувала Польща і відповідно столиця – Варшава. Зіркова доба Польщі у цьому сенсі прийшлася на нашу помаранчеву революцію, але тепер можна константувати безперспективність цієї ролі Варшави. Причин тут кілька, і вони наступні:

- конфронтаційна зовнішня політика відносно Росії, хай навіть виправдана, але не сприяє статусу мосту між культурами,

- ставка на власну роль лідера із затягнення до ЄС України, а у майбутньому, можливо, й інших країн; немає успіхів – не потрібна роль,

- новий західний бізнес більше не просувається на Схід, тому й немає достатнього попиту на східно-європейські штаб-квартири у Центральній Європі, для задоволення невеликого попиту достатньо Відня і Праги,

- серед поляків менша кількість людей вільно володіє англійською порівняно з чехами, тому Прагу не посунути.

- поляки менш адаптивні і менш чутливі до чужих культур, ніж чехи, - знов-таки перевага Праги у боротьбі за нові регіональні проекти.

Останні дві причини я прочитав колись давно у статті на американському бізнес-ресурсі, присвяченій перенесенню бізнесі за кордон.

Взагалі, цікава складається ситуація: таке враження, що будування мостів до нас завжди було справою виключно іноземців. Чомусь ніхто серйозно не пропонував і не намагався просувати Україну та Київ як місто до Сходу. Дещо злітало з губ Ющенка під час його нудних промов, але момент вже давно було втрачено, та й конфронтаційна політика з РФ не сприяла, та й не збирався ніхто насправді, хіба що побалакати…

Підготовка до Євро-2012, яка що у Варшаві, що у Києві проходить проблемна також додасть аргументів на користь використання Австрії і Чехія в якості баз для просування на Схід, якщо таке ще когось цікавитиме у найближчу чверть століття.