Колоніальні пригоди гуманістів

На цьому вже точно закінчу польську тему, бо, мабуть, набрид вже…

Оскільки польську я вивчав у підлітковому віці (14), непоганим чтивом для початку слугувала серія книжок Альфреда Шклярського про юнака Томека Вільмовського, який з іншими польськими емігрантами, що втекли з Російської імперії, подорожує екзотичними місцями світу.  В мене були чотири книжки:

Tomek na tropach Yeti, 1961

Tajemnicza wyprawa Tomka, 1963

Тomek wśród łowców głów, 1965

Tomek u źródeł Amazonki, 1967

Одна з них на малюнку: Томек серед мисливців за головами, рік видання 1981 (аж 6 видання з 1965-го), 60 злотих ПНР, 1 рубль 35 копійок СРСР. 

Щось з серії видавали російською, бо, я пам’ятаю, мої однокласники читали. Хоча ця за жанром пригодницька проза у дусі романтизму 19-го сторіччя більше відповідала смакам наших батьків, на моє покоління ще вплив мала: прочитати, не відриваючись, періодично тамуючи подих – і забути через кілька днів. Тепер ця література, взагалі, не має шансів, бо про тубільців та, взагалі, про все, що існує у Всесвіті, можна детально прочитати у Вікіпедії або нагуглити деінде. Тепер, щоб утримувати увагу читача, потрібна химерна екзотика фентезійних жанрів.

Є й ще одна причина, чому така література не має перспективи: вона має дуже міцний присмак колоніалізму. Головні герої – люди шляхетні, цивілізовані, вони не збираються тубільців експлуатувати, не називають недолюдами, але все одно тубільці для них не більше, ніж частина дикої природи, на тлі якої має розкритися характер героя. Тубільці – як діти, які чогось не розуміють: колись подорослішають, тоді зрозуміють, а поки не зрозуміли – то й можна до них силу прикласти в окремих випадках.

Всі польські матеріали про Шклярського, що я знаходив в інтернеті, підкреслюють гуманізм Шклярського (він особисто засуджував колоніалізм та імперіалізм, порівнював боротьбу тубільців, особливо корінних народів Америки з боротьбою Армії Крайової – боротьбою за гідність, але без шансу на перемогу), а також насиченість його книг знаннями з етнографії, біології, ботаніки, географії. Але слід було б і закінчити характеристику: саме достовірність в деталях, легкість дитячого жанру сприяють вкоріненню сталих стереотипів про вічно недорозвинених дикунів неєвропейського світу.

Через такі стереотипи навіть доволі просунуті особистості, інколи з філософською освітою та правозахисним пафосом, дозволяють собі негативні порівняння України з «гондурасами», «угандами», «нігеріями», «папуасами», при чому навіть не помічаючи дисонансу.  

До речі, не буду вдаватися в академічні доводи проти застосування понять колоніалізм та пост колоніалізм до України (як власне і до Польщі), зауважу, що недоречність цих термінів добре ілюструється тим, як легко українці (і поляки) долучаються до колоніального дискурсу, доказом чого і є популярність свого часу колоніальної прози та названі вище негативні порівняння з дикунами-тубільцями.