Мовні паралелі

Є у Ла-Маншу кілька островів, які знаходяться під юрисдикцією Британської корони, але формально у склад королівства не входять. Втім, їхній правовий статус для нас не так важливий. Важливо, що вони фактично існують у спільному економічному, політичному, культурному просторі з Великобританією, а решта – особливості місцевого самоврядування та міжнародних угод.

Ці острови примітні тим, що на них віддавна розмовляли самобутніми мовами або діалектами. Мова чи не мова – це часто питання суб’єктивне та політичне. От ці мови часто називають діалектами нормандської мови, часом вигадують якісь особливі терміни, але це також для нас не важливо. Головне, що вони існували фактично, як повноцінні мови з одномовними носіями, які усвідомлювали свою мовну відокремленість від інших мов, а деякі з них мали літературну традицію, освіту, ЗМІ. Тому далі я їх називатиму мовами.

У наші дні з кількох таких мов ледве жевріють три: джерсійська, гернсійська та саркська. Саркською вже володіють лише кілька десятків дуже старих людей, а гернсійською – також на дві третини пенсіонери, тільки кількісно їх трохи більше, ніж «саркчан», є обмежене радіомовлення та світла літературна історія у минулому. Саркська помітної літературної традиції не мала, як і літературної кодифікації мови. Нижче розглянемо джерсійську, бо вона ще більш-менш фугкціонує, і є чимало наполегливих активістів, які намагаються її врятувати.

Цікаво, що джерсійська інтелігенція відчула загрозу своєї мові ще у 19 сторіччі, хоча саме на той період прийшовся бум книговидання, літературної творчості, видання газет, часописів. Але соціальна престижність мови поза мистецьким колом залишалася на низькому рівні. Примітно, що однією з ключових фігур, що сприяла підвищенню соціального престижу джерсійської мови, був іншомовний письменник Віктор Гюго, який певний час провів на острові у засланні, і місцева мова несподівано, як для носія імперської мови, викликала в нього ентузіазм.

Під час другої світової війни острови були окуповані Німеччиною. Опір окупантам призвів до росту патріотичних настроїв. Нарешті спілкування мовою, читання періодики та літератури стало престижним, бо цієї мови не розуміли ані німецькі окупанти, ані їхні французькі перекладачі-колаборанти.

Втім, процес вмирання мови розігнався до неймовірної швидкості вже після війни. Руйнація, бідність, спричинені окупацією та повоєнним економічним занепадом призвели до чисельної еміграції корінних носіїв з островів. Присутність збільшених контингентів англійський військ (а на острові Сарк - переселенців за пільговим податковим режимом, який впроваджений на острові), зробило англійців важливим економічним чинником, отже, на їхню мову почали переходити ті, хто на них працював, а це фактично більшість населення. В результаті останній одномовний носій помер ще у 50-ті роки минулого століття, а останніх одномовних дітей приймали до шкіл у 70-ті. Лише 2% населення вважають, що вільно володіють джерсійською мовою, 15% - що більш-менш. Навіть до початкової школи вже не приходять одномовні носії, як це було ще 40 років тому.

Джерсійці мають багаточисленні та заможні діаспори. Назва Нью-Джерсі говорить за себе. У Канаді, зокрема у Квебеку існують джерсійські села, здебільшого рибацькі. Але у другій половині 20-го століття ситуація змінилася і в діаспорах: тепер лише одиниці, здебільшого немолодих людей більш-менш володіють мовою, а нові покоління повністю перейшли на англійську або французьку (у Квебеку). Хоча мовні ініціативи на історичній батьківщині підтримують матеріально.

Виснови з цієї історії для нас наступні:

1. Певний розквіт літературної творчості на мові не гарантує і не означає її живучості. Головне – мова спілкування людей, мова адміністрації, мова господарських відносин.

2. Відсутність часописів, газет тощо мовою – це погано, але їхня наявність також не є порятунком мови. ЗМІ – це добре, але мова дома, на вулиці, на роботі – важливіше.

3. В умовах відкритої економіки мову легко може вбити бідність і економічний занепад. Українську не вбили злиденні 90-ті, але серйозно підкосили. І нівелювали спалах прагнень до відродження мови предків, часто на той час живих предків на сході та півдні. Тому поряд з мовними вимогами до політиків обов’язково мусять йти соціальні та економічні вимоги.

4. Діаспори, якими б численними та заможними вони не були, не рятують мову на історичній батьківщині, та й самі не дуже її зберігають у третьому-четвертому поколінні.

Написано за матеріалами статей Вікіпедії різними мовами та наведених там посилань.