Про совітських жінок і секс-челобітні

Тема виринула з френд-стрічки про жінок в СРСР. Ось у МШФ lembitkoroedov – про літературний аспект:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1579575.html

З приводу цього мені згадалася совітська молодіжна періодика 1982-1986-го. Мені тоді було відповідно з 14 до 18-ти, і мене різна статево-родинна тематика цікавила, тому я й знаходив те, що було доступним. А доступним був, наприклад, «Алий парус», додаток до «Комсомольської правди» та щодення програми радіостанції «Юність», які транслювалися по «радіоточці». Звісно, там писали і говорили різні казкові бздури, тому ці матеріали для мене слугували своєрідною п’ятихвилинкою ненависті до совітського народу. І через це я отримував неабияке задоволення. Дещо підкреслював та потім показував близьким друзям, і тоді ми вже всі разом вибухали потоками кпинів на адресу «сов» (тоді казали «сови», а не «совки»). Ефект був зовсім не такий, на який розраховували совітські вихователі. Навивається це «зворотній ефект пропаганди» у фахівців.

На щастя, тоді нам ніхто не вклав у руки засобів вбивства, бо точно б з нас вийшли чудові оператори газокамер або кулеметники команд для масових розстрілів "бидла". До гуманістичних цінностей я дозрів, як не дивно, в армії, але це окрема тема.

Що ж там такого писали-говорили? Провідних тем було кілька. Одна з головних – «зачєм ви дєвушкі красивих любітє». Як помітив Короєдов, жінка, вродлива, розумна жінка сприймалася як бездуховна, тільки матеріально мотивована істота, якщо її чоловік не якийсь герой-інвалід війни та труда. І «Алий Парус» і «Юність» абсолютно серйозно оприлюднювали листи читачів з вимогами посилити роз’яснювальну роботу серед вродливих дівчат стосовно того, яких їм слід обирати кавалерів. Бували листи й від жінок на зразок, мовляв, законодавчо заборонити чоловікам заглядатися на вродливих дівчат, а вродливих дівчат жорстоко карати з усією суворістю пролетарських законів, якщо на них заглядаються, але мені здається, що більше все ж таки було вимог з боку чоловіків. Звісно, я можу помилятися, бо багато часу минуло, та й тоді чоловіча проблематика була для мене актуальною, а проблеми жінок цікавили менше, ніж наступний з’їзд ВЦСПС.

Взагалі, якщо таки дійсно більше було чоловіків з секс-челобітними, то це цілком відповідає теоріям, з якими тут періодично з’являється скандальний дедушко bogoeb. Ті самці-невдахи відчували провідну роль самиці у збереженні генофонду, знали про свою неповноцінність, а також мали підстави вважати, що влада та суспільство скоріш на їхньому боці, а не на боці правильних самиць.

Власне з того досвіду читання/слухання комсомольських ЗМІ в мене й склалося ставлення до соціалізму, яке я висловив у себе у профілі. Соціалізм це притулок для статево недозрілих, сексуально неповноцінних людей, які прагнуть, щоб їм за картковою системою розподіляли партнерів на життя, бажано розумних, здорових, вродливих, і щоб цих омріяних та розподілених партнерів жорсткими засобами позбавляли будь-якої можливості пошукати собі альтернатив. Здається, ніякого імунітету проти експансії і зрештою домінування таких організмів соціалістичні ідеї в будь-якій своїй версії просто не мають.

На високому філософському рівні соціалізм закликає до емансипації, гуманізму та багатьох інших прогресивних речей, але на практиці, особливо, за умов прогнилого недопатріархального суспільства соціалізм породив потворні явища і народець, який навіть язик не повертається назвати людьми.

І ще один матеріал – розлоге цитування МШФ maryxmas іншого дописувача з жіночої теми:
http://maryxmas.livejournal.com/3194159.html
Тут навіть цікавий не сам матеріал, а як в людей, які торкнулися совітської доби лише дитинством поступово деконтекстуалізуються спогади, реінтерпретуються і виходить доволі далеко від дійсності, як вона була. Як в автора, так і в його критиків.

Взагалі, біда совітських жінок і чоловіків була не стільки в дефіцитах та браку можливостей для здорового способу життя, скільки у хибних установках. У колі моїх батьків абсолютно серйозно всі жінки вважали, що якщо народити двох дітей, то неможливо залишитися стрункою. Для людей дорослого віку заняття фізкультурою можливі були хіба що на дворі та спортмайданчиках (якщо такі були поблизу), але до початку 80-х, поки до СРСР не дішла масова мода на "біг від інфаркту", вважалося дорослій людині, особливо жінці просто несерйозно по вечорах бігати чи робити фізичні вправи на людях. Добре пам'ятаю кпини від перехожих, які отримували ми з батьком до 80-81-го, поки не побігли від інфаркту геть усі.

Совітську маячню зараз не всі й пригадають, але зі сторінок глянцу лине потік не меншої фігні. Так, ідеал тепер не товста квочка, що не вилазить з дому після роботи та підтирає шмарклі своїм дітям та чоловіку. Журнал "Здоров'я" у давні часи писав, що в середньому в совітських чоловіків 10 кг зайвої ваги, в жінок - 20. Тепер, здається, у жінок недостатня вага, а в чоловіків не менше півцентнеру зайвої. Втім, сутність від цього не змінилася. Культ вічної молодості, тіла, як соціального ліфту, не кращий. Точніше той же недогнилий патріархат, тільки в іншій обгортці.