Про лідерство та інтелігентські комплекси - 3

Продовжимо розглядати типові інтелігентські стереотипи, які, на мою думку, по-перше, призвели до деградації такого соціального прошарку, як совітська інтелігенція, по- друге, не дають його нащадкам розгорнутися у сучасний середній клас та не дозволяють інтелектуальній верстві породити плеяду лідерів.

Інтелігент любить героїв. Любить читати про героїв, обговорювати героїв, асоціювати себе з героями. Але сучасність така несправедлива! Замість боротьби героїв у чесному поєдинку на шаблях або хоча б на дуельних пістолетах, розраховується необхідна щільність вогню, тобто тоннаж вибухівки у тротиловому еквіваленті на одиницю площі, а після такого вогню поєдинки між героїчними особистостями рідкість. Геній менеджменту, взірець підприємливості – а його статки перетворюються в безнадійні борги через коливання біржових курсів валют, цінних паперів та товарів. Інтелігентська свідомість такого не витримує. Інтелігент не виносить ймовірностей.

Скільки часу витрачає інтелігент на вагання у неможливості прийняти рішення тільки тому, що не вистачає ще одного маленького пунктику інформації до повної визначеності! А повної визначеності не буває. Таке життя. Воно базується на ризиках і ймовірностях, а не на абсолютних величинах і повній визначеності.

Інтелігент бачить по ТБ, як марафонця, який кілька олімпіад йшов до золота, а тепер це остання олімпіада його кар’єри, і ось – останні сто метрів – і якийсь божевільний вибігає з натовпу глядачів і валить марафонця на землю! Інтелігент вимагає переграти олімпіаду! Свідомість не виносить трагічних випадковостей. Чому не має Того Всесильного, хто все трагічно випадкове якщо не попередить, то виправить, або, принаймні, дозволить переграти? Інтелігенти десятиліттями розповідають байки про якогось Великого Цабе, який затримав виліт рейсу літака, коли кудись (часто разом з інтелігентом) запізнювався. Десятиліттями інтелігент розповідає, що він переживав у ліфті, де застряг, коли слід було поспішати на вирішальну життєву подію. Інтелігент приїжджає на вокзал за три години до відбуття потягу. Інтелігент йде на співбесіду, нервує, кілька разів повертається, щоб подивитися, чи не переплутав номер будинку, десятки разів на хвилину зазирає до нотатника, плутається в дверях, з очами, повними відчаю, бігає коридорами у пошуках ліфту, збігає східцями,які ведуть не туди. Зрештою, спітнілий, захеканий, розхристаний з’являється на порозі офісу, де в нього важлива співбесіда або переговори.

Здавалося, а яке нам діло до цього нещасного? А біда у тому, що як реакція на непереносимість ймовірностей, інтелігент вибачає собі все і назавжди. Він не вираховує ризики і не дбає про плани Б,В, Г і Д, а вдається до забобонів або дурної та нераціональної надобережності. А вимогливі, розважливі, раціональні люди здаються йому одномірними солдафонами, недалекими бізнесюками, безсердними керівниками, холодними співробітниками-кар’єристами. Коли тих, хто собі все вибачив назавжди і наперед, збирається багато, вони душать у зародку тих, хто не такий: малих розбещують казочками про справедливого Героя та високодушевного невдаху, а на дорослих наліплюють всі можливі ярлики немислимої жорстокості та нелюдяності.

Мислення категоріями ризиків та ймовірностей мені було притаманне з молодості, але дуже багатьох проявів боязні «несправедливості» світу довелося позбавлятися. Не можу сформулювати єдиного рецепту. Кожна окрема вада відходила, коли життя вказувало на реальність. Часто дуже боляче вказувало. Дуже допомогло, що в іноземних компаніях ти сам собі за певною методологією плануєш діяльність, майбутні результати і відповідно винагороду. Що, друже, в тебе не та країна? Мало надійних даних? Дуже висока ймовірність, що все зміниться за звітний рік і цілі стануть неактуальними? Ну, що ж… Пошукай роботу стабільнішу. Або вчись плануванню за умов високої невизначеності і вчись приймати програш, як нормальний результат гри. Років п'ять цьому вчився.

Попередні дописи:
http://kerbasi.livejournal.com/172465.html
http://kerbasi.livejournal.com/172246.html