Тепер про трупи

На додаток до чи на продовження попередньої теми банальності  смерті у нашому житті.

Я вперше побачив труп, коли ще не ходив до школи. Поряд з виходом з нашого двору вантажівка з шифером зіткнулася з "Волгою". Вантажівка перекинулася, шифер розлетівся по всьому перехрестю. Ми з бабусею кудись вийшли з дому, коли проходили повз місце зіткнення, водія вже дістали з кабіни. Він лежав на тротуарі, йому накрили хусточкою обличчя. Витягували з кабіни жінку. Вона була жива і начебто навіть без травм. Навколо казали, що її врятувала типова для тодішніх жінок-службовців висока зачіска. Що було з тими, хто був у "Волзі" я не дізнався, бо бабуся одразу ж мене повела куди подалі.

Коли прийшов час йти до школи, то на першій же у житті великій перерві всю школу зібрали у коридорі і директорка доповіла, що вранці на проспекті Леніна, в районі Центрального ринку автобус розчавив першокласницю. Вона так і не дісталася своєї першої лінійки. Потім ще кілька разів про це розповідали на різних додаткових заняттях з ПДР. Мабуть, це була така загальноміська програма з нагоди. Розповідали дуже яскраво і емоційно. Про дівчинку, яка вперше у життя вбралася у шкільну форму, яка поспішала з радістю до нової частини життя і... Після неї лишилася калюжа крові, яка висохла і залишила величезну пляму. У Миколаєві завжди вдень працювали "поливалки", але чомусь дійсно-таки пляму не змивали. Мене до плями водив батько і всю дорогу туди й назад промивав мені мозок, як слід переходити дорогу. Тепер мене від такої педагогіки стає моторошно. Я б таким педагогам пики б порозбивав, а тоді більшість вважало, що так і треба виховувати на прикладах. Мабуть, треба, але не з будь-якого віку. Чому на фільм, де багато стріляють, то з 10 років (часто таке обмеження виставляли в кінотеатрах), а про калюжі крові розводитися, що лишилися від веселої дівчинки - то вже з першого класу?

Школа - то, взагалі, окрема пісня. Я жив "там, де Південь" (с), тому  у нас бувало все: підрізані просто серед занять, повішені під час відпочинку у Коблево, покарані оральним сексом з розголосом за борги. Про одну історію слід буде написати окремий пост, дуже вона проситься на публіку.

В домі напроти жив філателіст Фукельман. Я нічого про нього не знав. Дізнався тільки, коли його вбили з жінкою, обох катували, десятки ножових поранень, а потім підпалили квартиру. Я вчився у 3-му класі. Кілька днів натовп збирався на вулиці та дивився на опалені вікна на четвертому поверсі "сталінки". Мене цей випадок вразив. Я потім деякий час засинав з думками про те, що робитиму, якщо хтось  уломиться у нашу квартиру.

Після п'ятого класу я стояв у довжелезній черзі за картоплею. А поряд під деревом лежам небіжчик. Я не бачив, як він помер. Старожили черги казали, що підійшов до дерева та сповз на землю. Його обличчя накрили газетою, яка була при ньому. "Червоною зіркою". Мабуть, відставник. У черзі нормально собі народ сварився за те, кого там не стояло. Десь дві години я стояв у черзі, а небіжчика так і не прибрали.

Я жив у самоме центрі, поблизу таких гадюшників, як кафе "Прохолода" (вдень - дитяче морозиво, увечері - ресторан для блатних, ділових та золотої молоді), ресторан "Південний"  (така клоака, що її зрештою закрили та перетворили на стильну столовку "Українські страви"), Горбатий (це на сленгу Каштановий сквер), дискотека у Домі офіцерів (тепер там знов, як при царях, церква, але якщо стану президентом, обіцяю повернути Дом офіцерів). Отже, калюжі крові, поножовщина, хтось лежить - "он бил нє прав". Швидка, міліція - це майже щотижня.. Кілька разів бували й трупи. Першого такого десь класі у 6-му побачив. А з дискотекою - це, взагалі, норма життя, коли раптом хтось вибігає, за ним натовп. Догнали, затоптали, розсіялися. Міліції чомусь ніколи нема, хоча їхній відділок в двох кварталах, та й на дискотеці вони мусять чергувати. Людина лежить, не рухається. Так і завантажують. Чи вижила, чи ні - мені не дізнатися. Та коли це часто трапляється, то й перестаєш цікавитися.

Багато чого можна ще розповісти. Про веселого хлопчика Серьожку з мого двору. Він був молодший, тобто дуже маленький. Я вже третій клас закінчив, а він ще до школи не ходив. Він випромінював якусь таку позитивну ауру, що його ніколи ніхто не ображав. А ще в нього батько був - молодий мєнт. На "бобіку" приїздив з колегами, вискакував, цілував Серьожку та біг до своєї дружини на четвертий поверх взяти якісь бутерброди на чергування. Одного разу прийшли до нас збирати гроші на похорон. Батько Серьожки розсварився з жінкою та вистрибнуз з вікна. Вони переїхали. Цього трупа, щоправда, я сам бачив тільки у труні, коли його виносили з нашого двору. З балкону добре було видно.

Не буду всього перелічувати. Армію ще можна наостанку згадати. Один сам себе застрелив, другого застрелили через необережне поводження зі зброєю, одного вбило електричним струмом. Це знайближчих. Можна згадати й більше.

А!  Ще про Сибір. Ну, на додаток до описаного тут:
http://kerbasi.livejournal.com/36451.html
Там і гірші випадки бували. Якщо судно натрапляє на труп, то капітан мусить повідомити міліцію. Але це ж десь у тайзі, далеко від влади  - куди хвилі принесли.  Коли ще туди міліція доїде, щоб все запротоколювати. Тому не повідомляють. От характерний діалог між зустрічними судами:
- теплохід N, ви нічого не бачили?
- ми - ні!
- і ми - ні!

Тут мав би бути підсумок, але вже й так довгий текст. Іншим разом.

PS:

Знайшов версію про Фукельмана. Там змінені фамілії. Директором ЧСЗ був не Балабаєнко, а Балабаєв.
І директором він був заводу ім. Шістдесят одного Комунара. На ЧСЗ він був головним інженером. Чи був в нього син-наркоман - не знаю. Але описано вірогідно:

http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13332/view

І рік він змінив:

http://nashe.orbita.co.il/blogs/users/Beny/13313

Претендує, що це література, основана на реальних подіях.  Але дуже реально звучить.


PPS:  http://www.imena.mk.ua/?032/13
Це той, що начебто затримував наркомана Славіка.