Післясвяткове

Знайшов у стрічці Семесюка чудовий контр-пост на думки, що вчора я висловив у святковому дописі про закопаний в городах український історичний шанс.

Цей пост вартий того, щоб його процітувати повністю.
протягом дня цілком і повністю занурилась в домашні справи. прибирала, прала, жрать готувала...задовбалась ніпадєцкі. але реально, майже місяць всім було не до того, щоб лоск наводити... так - віхтиком махнув, посуд помив, шось зварганив. на генеральне прибирання не вистачало ні сил, ні бажання...
а тим часом хтось у ФБ розмірковує "як ви ставитеся до тих, хто працює в день незалежності, зокрема копає картоху"..і хтось відписує - так само як до тих, хто працює в релігійні свята.
і от я подумала: чи не щороку ми теж рили картоху на 24 серпня. всім кагалом. і це було прикольно. вся сім"я разом, ржаки, коментарі з приводу того, що воно понавиростало, яка ненажера медведка і т.д.. і гарний настрій. і відчуття єднання.
а потім подумалося далі, що ми ще не заслужили гуляти на День народження нашої держави. спочатку треба підготувати грунт під те, зачистити бока і захистити тил. напахати в погріб і нагодувати худобу. а тоді - на гульки. а то попривикали ))) і нема нам чого ще гульки гуляти...
а взагалі, я на свята стаю тотальним антисоціалом - якщо це не робота, то хрін мене виженеш на масовку. ненавиджу скописька народу під свята... одна справа - мітинг. там якось стрьомність розумієш, але так само чітко розумієш і мету. а святкові шобла для мене лишаються загадкою. поки була меншою, кілька разів велась на запрошення від подруги погулять в парку "Перемога", але так і не догнала сакрального сенсу спільного проведення часу половиною міста. тому в такі дні я віддаю перевагу втиченню вдома. щоб нікого не бачити і не чути. завтра все стане в колію, можна виповзати )
Зі святом! Слава Україні!

Справа у тому, що секрети успіху націй настільки прості, що їх важко ухопити розуму, схильному до складних міркувань. Особливо, якщо національна свідомість сформована життям у природних циклах. А національна скромність не дозволяє вживати українську мову, якщо вона не перфектна, проголошувати державність, якщо ще худобу не нагодували. Інколи у житті слід просто брати і йти проти вітру. Причому тут і зараз, у чому ти є, а не коли ти накачаєш м'язи, натренуєш дихалку, купиш наплічника, виростиш та збереш провіант на городі. Ось і весь секрет.  А для того, щоб ржати, яка ненажера медведка на вашому городі, самостійна держава геть не потрібна. Медведка й картопля вони й при будь-якому устрої медведка й картопля. І ненажера Медведчук вже готується нам це продемонструвати.

Ще читав пости (зокрема привітання від Турчинова), де все про Моїсея, який начебто сорок років своїх скотоводів пустелею водив. Це ж давно було! А у червні 1967 генерал Ісраель Таль лише за 6 діб провів 70000 вояків і 700 танків у зворотному напрямку. І це не вдалося б, якби вони всі програмували себе на десятиліття зализування історичних ран, зокрема від геноциду, який був тоді у більшості у свіжій пам'яті. Ось кого за приклад брати треба, якщо вже ніяк не можемо писати свою історію, не зазираючи до єврейських книг.