Аналіз нашвидкоруч з геополітичної перспективи

Я уважніше прочитав статтю Фрідмана, яку цітував у вчорашньому допису.
http://www.stratfor.com/weekly/perspectives-ukrainian-protests

Нічого нового там немає, свої прогнози стосовно Східної Європи Фрідман написав давно:
http://www.rulit.net/books/sleduyushchie-100-let-prognoz-sobytij-xxi-veka-read-228664-1.html

Головне: Росія має історично обгрунтовану фобію західного вторгнення. На сьогодні Москва знаходиться менш, ніж за півтисячі кілометрів від українського кордону, і тисячу десь слід подолати від України до Казахстану, щоб відрізати Росію від Кавказу та Чорного моря. На сьогодні вірогідність того, що хтось має такий план дуже мала, але це сьогодні. Притомний політик мусить враховувати й далеку перспективу. Для КНР та США, наприклад, це нормальний підхід робити прикидки на півстоліття наперед. Найчастіше про це пишуть стосовно энергетики та демографії, але обидві сфери є чинниками геополітики також.

Стосовно даної теми скажу коротко: на місці Путіна я б також намагався унеможливити вступ України та Білорусі до неконтрольованих Росією воєнно-політичних блоків. Звісно, я б робив це без фофудьї та неосталінської риторики - її носії були б першими, за кими б приїхав "воронок", але Брюселю та Вашингтону я б повністю не довіряв. Особливо Брюселю. Їхні політики й у спокійний час однією своєю невербальною комунікацію, навіть коли розводяться про начебто правильні речі, викликають глибоку недовіру та стійку відразу, а що якщо час стане неспокійним? От заллє глобальне потепління Нідерланди, і потрібно стане кудись їх переселяти - чи не почнеться нова колонізація зі звільненням життєвого простору від аборигенного населення? Звісно, під егідою і з мандатом міжнародних гуманітарних організацій, а як же?  І ще не відомо, чим буде Турція через 20-30-50 років, і які в неї будуть наміри стосовно тюркського масиву народів Центральної Азії. Зараз Україна Турції не потрібна, кримські татари - непомітна меншина, яку Турція у разі загострення просто, щоб не втягуватися у закордонні конфлікти, прийме у себе, як месхетинців свого часу,  а у майбутньому - чому б ні, як плацдарм для пробиття коридору до Казахстану?

Що могло б задовольнити Путіна в українських справах? Фрідман вважає, що Путін не збирається проковтувати Україну. Його влаштує суверeнітет і відносно незалежна зовнішня політика України, крім вступу до зовнішньополітичних блоків. Він намагається утримувати над Україною "негативний контроль", тобто утримувати низку політичних "констант" на нульовому значенні, тобто відсутніми. Ступень ліберальності, демократичності, ідеологвчний антураж українського режиму - питання другорядне. Я з цим погоджуюся, і з урахуванням сказаного спробую вивести можливий ідеальний сценарій для України в планах російських стратегів.

1. Їх напевно влаштував би режим, який би підтримував єдність України, бо розділення означає появу кількох урядів, з якими домовлятися про транзит газу. Питання можливого наближення ворожих сил до кордонів РФ також ніхто не скасовував у такому випадку: бозна, як поведуть себе новоутворені режими.

2. Їх напевно влаштував би доволі м'який політичний режим, який би пропонував українцям "плюшки" взамін за лояльність. Саме "плюшки", а не "бульбу" - українці мають вищу планку потреб, ніж білоруси.

3. Вони б пережили навіть наявність націоналістичних пунктів у програмі, якби націоналісти не обстоювали євроінтеграцію, а були більш внутрішньо спрямованими. Іронія політичної долі, що вони такими і є, ізоляціоністсько-консервативними, тільки чомусь на ділі постійно солідаризуються з євроінтеграторами.

Зрозуміло, що теперішній режим цим критеріям не відповідає ніяк. Цей режим - це однозначна революція та винищення всіх до одного регіоналів та силовиків. Якщо не зараз, то за історичною аналогією 1905 - 1917. Причому революційні сили, чим пізніше станеться революція, тим більше будуть різнобарвними з точки зору регіонального походження та ідеології. Зараз східна та південна складова в простестах незначна, ліва - взагалі відсутня, але через кілька років це може докорінно змінитися. Отже, революціонери не матимуть спільної ідеології, тому неминуча децентралізація наступного устрою, а через це й ускладнення впливу на місцеві процеси ззовні.

Цей режим - результат компромісного вибору для Кремля, вибору кращого з гіршого. Тимошенко певно відповідала б критеріям, але була б непередбачуваною і неконтрольованою. Щоб там не патякали противсіхи. Ідеальним був би Медведчук, але він майстерно програв всі операції. Смішно, але навіть Тягнибок з його ізоляціоністською програмою задовольнив би Путіна. Мабуть, тому ще режим не змусили його прибрати. Але який вплив Тягнибока в Україні і що він робить поруч з євроінтеграторами Яценюком та Кличко в одній трійці? А впливу має ще менше, ніж  Медведчук та ще й без багатомільярдних статків.

Зараз ситуація ще гірша: режим ніяк не може впоратися зі своєю місією, Тимошенко вже не підняти, нових непомітно: лояльних Москві і неодіозних фігур немає... Крім підтримки кволого сепаратизму у Криму про всяк випадок, режим примудрився, роздаючі кримінальні вотчини, створити загрозу розпаду України аж до рівня ділянок смотрящіх, якщо моноліт Партії Регіонів почне тріскатися.

В цих умовах найбільш ймовірно, що стратеги РФ зроблять наступне.

1. Спробують зробити ставку на якусь перехідну фігуру, того ж Schokolade König'а, наприклад, одночасно пробуючи розкрутити на наступне президентство давно знайомого Медведчука. Перехідна фігура мусить забезпечити, щоб майданівці розійшлися по домівках.

2. Сепаратизм спробують обмежити тільки Кримом. Відтяти Крим зараз самий час - відволікатиме увагу й влади, й опозиціі, й неафільованих громадян. Отже, нова фігура при владі мусить приборкати неадекватів при владі, яких критично багато у Луганську та дуже багато, більше прийнятного рівня - у Харкові, Одесі. При чому нова фігура мусить "не помічати" процесів у Криму.

3. На "плюшки" РФ грошей не вистачить, але від дефолту рятуватимуть, поки нова фігура, якщо така знайдеться та зможе перебрати владу, не почне притомну економічну політику.

4. Пильнуватимуть і далі, щоб у Європі домінував скептицизм або негативне ставлення до перспектив України. У короткотерміновій перспективі США не заважатимуть РФ, про середнєтермінову РФ намагається дбати через Сирію та Іран.

Це ідеальний сценарій. Реальний залежатиме ще й від ситуації у полі, в середині владної еліти та в опозиції, як "плюшевій", так і майданній.

Головний висновок: напевно, після Олімпіади чинник Росії в Україні збільшить свою присутність. Ймовірне й пряме втручання, не військове, але з елементами й військового "точкового" тиску. Окуповувати та свідомо розшматовувати не будуть, якщо до цього не спонукає ситуація. Януковича й далі триматимуть в ізоляції, когось активно просуватимуть на посаду голови уряду та розкручуватимуть на наступні президентські вибори. Можливі комбінації з конституцією та парламентською республікою. Це залежить від того, наскільки вони впевнені в можливості контролювати депутатський корпус. З моєї точки зору, для Кремля це задорого.

Отже, слід поводитися обережно, але не надто тихо. В нережимних політиків є достатньо поля для маневру. В них плану схоже, що немає й мети, ось це загроза. І шкода, що немає пулу кандидатів для перехідних фігур з достатніми дипломатичними талантами, щоб правильно поводитися перед Путіним, але й свою, тобто не свою приватну, а проукраїнську гру вести. В Schokolade König'а, якого вчора називали, як можливого кандідата на місце Азарова, я не вірю. Це саме той, в кого буде своя гра, за свій бізнес.

PS: судячи зі зливів від Балоги до соцмереж, він також на себе місце альтернативної фігури приміряє. В нього дуже сумнівне минули провідника російських інтересів в Закарпатті, спонсора русинського сепаратизму і даху сепаратизму угорського, а також людини, яка через впливи та компромати зв'язала по руках та ногах та повністью дискредитувала Ющенка, сприяла роздмухуванню ворожнечі між таборами Ющенка та Тимошенко, була автором законодавчої оборудки, яка зробила теперішнє одоробло президентом. Втім, саме в якості перехідної фігури він, можливо, був би не найгіршим варіантом. У цьому я не впевнений. Це просто думки вголос...