Передумови наклепів на Йужмаш

Я в 90-ті та в 2000-ні зустрічав безліч інженерів та науковців з технічних вишів, які регулярно працювали в Іраку, Ірані, Лівії. Вони ніколи не ховалися, їхні п'яні базари про участь в розробці озброєнь та технологій розносилися по вагонах потягів, салонах літаків та автобусів. Тому про всю цю активність прекрасно знали всі компетентні служби. І не тільки наші. Співробітництво в приватному порядку з державами-ізгоями завжди було неприємною темою для всіх українських керівників на зустрічах з іноземними партнерами. Якщо зараз цього меншає, то тільки через фізичний відхід у небуття поколінь радянських фахівців, більшу обережність їхніх нащадків та моральне старіння радянських розробок, на яких досі паразитує українська промисловість.

Українська публіка не звернула увагу свого часу на одного з перших арештантів за шпигунство в РФ. А випадок був дуже показовий. Харківський проросійський пенсіонер, колишній інженер з ВПК, який на той час вештався за заробітками по фірмах з оборонними замовленнями, поїхав купувати щось за готівку в російського партнера. Після провокації та щасливого звільнення він, звісно, переглянув своє ставлення до РФ, але чи переглянула наша держава своє ставлення до "приватного ВПК", де працюють скоріш за все не оформлені науковці та інженери, хто пенсіонер, хто з вишу, за готівку купують та продають комплектуючі та готові вироби у тісній співпраці з ворогом?

В цій сфері давно слід навести лад, бо інакше державою-ізгоєм станемо ми. Факти знаходитимуться не завжди, але підстави нас підозрювати в першу чергу, на жаль, існують та дуже реальні.