Моя сибіріада: синьки, схеми, проект "Лена"

[kerbasi]

Продовження. Попередні дописи під теґами.

Я роздивляюсь свою каюту. Вперше у житті я на цілих п’ять місяців отримав окреме приміщення. Дома я не маю такого привілею. А тут я можу затулити очі, розтулити і – не побачити ніякої іншої пари пильних очей. Нікого більше! Тільки я. П’ять місяців щастя! П’ять місяців свята індивідуалізму.

Каюта невелика. У лівої переборки - ліжко. Напроти ліжка розміщено диван. Насправді він більше схожий на широку призьбу, оббиту дерматином. Особливої потреби у ньому нема, якщо не влаштовувати у себе п’янки або не перевозити з собою з порту до порту якусь молоденьку супроводжувачку. Втім, я зараз потребую усамітнення значно більше, ніж галасливих вечірок та жіночого товариства. Між ліжком і диваном, під вікном-ілюмінатором – стіл. Над ліжком – дві книжкові полиці. Перед вихідними дверима, вздовж переборки з диваном – шафа, а вздовж переборки з ліжком – вмивальник. Ось і все помешкання. Води наразі нема, але вже завтра чи післязавтра механік обіцяє підключити. Тоді можна буде перебратися на судно з гуртожитку.

На стіл я поклав течку з електричними схемами. Мені щойно її дав старший механік. За його словами електромеханічне господарство у задовільному стані. Минулої навігації на моєму місці працював одесит, котрий був ледачий, тому все робив так, щоб більше не турбувало. Отже, ледачим можна бути і по-конструктивному!На течці наліплений папірець з текстом: “судно вантажне з вертикальним завантажуванням, річкове з короткотерміновим виходом до моря, проект “Лена”, розробник “Ічепронав”, Констанца, Соціалістична Республіка Румунія, 1974 рік”. Я б висловився компактніше: замість “з вертикальним завантажуванням” я б написав “РО-РО”, замість “річкове з короткотерміновим виходом до моря” я б написав “ріка-море”. Принаймні, так кажуть наші викладачі, суднобудівники та моряки. Але в бюрократів-експертів своя мова. Лаконічність для них не чеснота. Вони потребують стільки слів, таких розлогих конструкцій, щоб заповнити якомога більшу площину.

Течка повна так званих синьок. Синька – це копія креслення, вироблена на допотопному копіровальному апараті. Тоді казали на розмножувальній техніці. Вона скоріш фіолетова, ніж синя, інколи навіть вишнева, але її всі називали все одно синька. Моя мама приносила додому зіпсуті синьки. Я на них малював, а також обгортав у них підручники. Перед тим, як віддати мені, мама кілька разів передивлялась синьки, чи не містять вони чогось секретного.

У ті роки здавалося, що секретністю була просякнута вся атмосфера міста. Ледве не усе доросле населення міста давало якісь підписки, більшість мала третю форму допуску, багато хто мав другу форму, а коли працював “на заказі”, що означало - на реальному кораблі, то відкривалась тимчасова, перша форма допуску. Мої батьки мали другу, і кілька разів на рік їм відкривали першу. Це означало, що після звільнення вони не можуть років десять чи навіть більше їздити за кордон та спілкуватись з іноземцями без дозволу від відповідних органів. Я підписав третю форму, коли мене зарахували до інституту. Здається, це означає п’ять років невиїзним після захисту диплому. Якщо піду працювати не на завод чи у КБ, а в таксисти чи офіціанти.

Секретність секретністю, але корпус авіаносця можна було побачити з вікна трамваю № 1. якщо проїжджати біля Чорноморського заводу. А далі, у напрямку району, що у місцевої шпани називається Юг, можна зазирнути за паркан танкоремонтного заводу і побачити десятки бронемашин з отворами від протитанкових снарядів у бортах та з розтрощеними передками від мін. В мирний контингент совєцьких військ Афганістані вірять лише пенсіонери, бо вони у трамваї їздять сидячи – їм нічого не видно. А тим, хто стоїть, видно усе, що sapienti sat.

Дорослі люблять говорити про роботу увечері на кухні. Вони, взагалі, практично ні про що інше не розмовляють. Серед їхнього середовища прийнято жити роботою. Таких не більшість, але їх достатньо, щоб рухались шестерінки системи. Секретні назви вони промовляють пошепки, але їхні діти між собою у школі хизуються знаннями, що проект “Звезда-М”   - це есмінець для ВМС Індії, а проект 61 – це великий протичовновий корабель для ВМФ СРСР. Втім, багато вже змінилося. До міста вже два роки, як пускають іноземців, а колеги моїх батьків вже їздять човниками по закордонах.

Я розгортаю і роздивляюсь синьку за синькою. Енергосистема, освітлення, лебідки та палубні механізми, ГРЩ – головний розподільчий щит. Подібне розробляє моя мама, Вона любить свою роботу. Я пам’ятаю, коли я був зовсім дитиною, вона потягнула мене до телевізора, коли там показували якийсь воєнний корабель. Вона тицяла пальцем в якісь штуковини на кораблі і казала: “Дивись, дивись! Це розробляла твоя мама”! Я не мав шансів через пропускний режим побачити, як працює моя мама. Але, я зазирав у її вікно на першому поверсі, коли після школи приходив до неї по ключ. Я бачив тільки частину дошки для креслення – кульмана, лампи денного освітлення і людей – жінок у немодних кофтах, чоловіків у светрах під горло, так званих водолазках. Я стукав по склу і з-за кульмана зявлялась моя мама. Вона посміхалася і показувала пальцем у сторону прохідної. Через пару хвилин ми зустрічались біля “вертушки”. Перетинати поріг вона не могла без спеціального дозволу – сигналки – з десятком підписів відповідальних осіб. Ув’язнена на восьмигодинний робочий день.

Мої синьки підписані румунськими прізвищами. Десь у Румунії, у місті Констанца, у конструкторському бюро під назвою “Ічепронав” працювали колеги моєї мами. Як в них там було в 70-ті роки? Як вони виглядали? Чи схожі на моїх батьків чи їхніх колег? Судно в цілому є апогеєм співробітництва між соціалістичними країнами: головні двигуни східнонімецькі, палубні механізми чеські, дизель-генератори російські, побудовано судно у Румунії. А тепер це все розпадається,  берлінський мур зруйнований, колишні союзники розбіглися. Це здорово, що настає свобода, але шкода, що більше не буде таких проектів, як цей проект "Лена". 

Мої роздуми перериває старший механік:
“Ходімо, є завдання для тебе. В тебе ще буде час займатися електрикою. А зараз ми, байдуже хто якої посади, робимо усе, до чого руки стоять, бо ми на середньому ремонті. До речі, ти маєш слюсарну підготовку?”
“А це що”? – питаю.
“Ясно”, - посміхається механік. “Нічого - впораєшся! Це не вища математика”.
“Мені ще потрібно 10 хвилин, щоб тут прибрати”... – кажу Іваничу.
“Гаразд, знайдеш мене у румпельному”, - Іванич виходить. Скоріш за все, нічого йому не треба у румпельному відділенні, крім того, щоб перевірити, як я орієнтуюсь в судовій термінології. Як все стандартно! Хоч до клотика по воду не посилає – і на цьому спасибі.

Comments

[crema-catalana.livejournal.com]

Я так і не зрозумів, чи замикалась каюта?

[kerbasi.livejournal.com]

Так, замикалась.